Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Ворожба на кривавій гущі

Originally posted by ihorhulyk at Ворожба на кривавій гущі
1
Вже б напав, чи як... Це – лейтмотив кількох блогерів, який, підозрюю, з часом стане визначальним. Психологічно все правильно – розрахунок ВВХ на утримання непевності щодо його намірів у таборі противника (а цим противником є тепер чи не весь світ) дуже чіткий і правильний. Постійне очікування вимотує, деморалізує і розбалансовує плани неприятеля, провокує його на спонтанні, невиважені кроки. Зрештою, воно підштовхує до певних месиджів на кшталт того, про який я вже згадав, але з чітким висновком: «Ліпше вже жах (вторгненняАвт.), аніж очікування жаху». І далі аж до капітулянтства, мовляв, Путін хоче, аби напередодні виснажливої зими Київ визнав його право на формування порядку денного бодай на Донбасі. Тобто – здав Схід, у надії таким чином уволити апетити агресора.
Путіну й справді поспішати нікуди. Принаймні, таке враження складається від поверхового погляду на речі. Ось і Голос Америки наводить аналітику Джона Шиндлера, професора Коледжу військово-морських сил США. Висновки американського експерта базуються, як на мене, на доволі спрощеному арифметичному підході. Шиндлер переконаний, що Росія вдасться до повномасштабної інвазії упродовж шести місяців. Оскільки, мовляв, саме такий час потрібен у російській армії для того, аби рекрути пройшли «курс молодого бойца». Зараз, мовляв, ми перебуваємо у міжчассі – весняний призов ще не готовий, а решта готується до «дємбєля».
Звісно, можна оперувати і такими версіями. Хоча навряд чи «Ставка» ВВХ бере до відома рівень готовності необстріляних парубків. І Чечня, зокрема, наочний тому приклад. Це вже у «жуковській традиції» тамтешнього війська – гатити білоруські твані «понтонними мостами» з трупів, аби ті, хто виживе, перейшлися ними до "велікай пабєди".
Є й інші підходи, що переконують, що насправді Путін – у безвиході, у пошуках шляхів до якомога швидшого примирення, яке б, насправді, дало йому шанс вийти із донецько-луганської авантюри, зберігши обличчя. Якщо, певна річ, він ще досі думає, що таке у нього залишилося. Попри безрезультатні спроби розгорнути на Сході так звану «миротворчу операцію» під виглядом надання "гуманітарної допомоги", у Кремлі, мабуть, таки зауважують катастрофу їхніх терористичних підлеглих. Туди, до грановитих палат, напевне, долинає істерика Гіркіна і його погрози «повернутися на родіну». Ось це – також головний біль московських стратегів. Неофіційні соціологічні зрізи вже дають Стрєлкову дуже високий показник електоральної довіри, залишивши Путіну роль зрадника. І це тоді, коли «реконструктор» поза межею досяжності. А раптом він з’явиться на Болотній площі? Не думаю, що ОМОН терзатиме його прихильників так, як це робили із «білолєнточниками». Навпаки, є підозра, що розлючені безпорадністю Путіна в Україні, опричники визнають за ветераном донбаської кампанії лідерство і разом з ним рушать на Кремль.
Еліта теж невдоволено верне носа – бізнес потихеньку вмирає, мільярдні збитки стали реальністю, а тут ще й забрали можливість харчуватися по-людськи. Не всі ж такі, як інок Охлобістін, для якого водка головне. Допився до «білочки» в Іспанії. Волання Соловйова у прямому ефірі переконливіші за будь-які погрози Гіркіна. Хай кажуть, що закордонними лігумінками смакували ше мешканці двох столиць, провінція ж смоктала лапу. Але у Росії, знано, доля революцій вирішувалася саме в столицях.
Україна ж наразі не завмерла в очікуванні жаху. Звісно, на війні як на війні, без втрат не буває. Та все ж сяко-тако, з допомогою Заходу, за моральної і певною мірою матеріальної його підтримки, кільце довкола Донецька та Луганська стискається, з невідворотньою фатальністю вириваючи з горлянки ймовірного російського диктатора Стрєлкова щораз розпачливіші зойки. Уряд демонструє незворушність як щодо санкцій (аж до припинення транзиту російського газу), так і щодо прагнення реформувати Україну цілком і безповоротно.
Тож, мабуть, не варто ворожити на кривавій гущі – нападе – не нападе? Хай спробує, а далі побачимо... Можна слухати Обаму, який говорить ні про що («Путін може вдертися будь якої миті»). Я ж, у всякому разі, схиляюся до думки Ніколая Мітрохіна на Гранях.ru. Мені видається, що Росія погано засвоїла уроки Першої світової, і пані Кліо залишила її на повторний курс.
Ігор Гулик. Ілюстрація: skorvol.com
Гадание на кровавой гуще
Уже бы напал, или как... Это - лейтмотив нескольких блоггеров, который, подозреваю, со временем станет определяющим. Психологически все правильно - расчет ВВХ на удержание неясности относительно его намерений в лагере противника (а этим противником является теперь чуть ли не весь мир) очень четкий и правильный. Постоянное ожидание выматывает, деморализует и разбалансирует планы неприятеля, провоцирует его на спонтанные, непродуманные шаги. Наконец, оно подталкивает к определенным месседжам вроде того, о котором я уже упомянул, но с четким выводом: «Лучше уж ужас (вторжение - Авт.), чем ожидание ужаса». И далее - к капитулянтству, мол, Путин хочет, чтобы накануне изнурительной зимы Киев признал его право на формирование повестки дня хотя бы на Донбассе. То есть - сдал Восток в надежде таким образом удовлетворить аппетиты агрессора.
Путину действительно спешить некуда. По крайней мере, такое впечатление складывается от поверхностного взгляда на вещи. Вот и Голос Америки приводит аналитику Джона Шиндлера, профессора Колледжа военно-морских сил США. Выводы американского эксперта базируются, как по мне, на довольно упрощенном арифметическом подходе. Шиндлер убежден, что Россия предпримет полномасштабную инвазию в течение шести месяцев. Поскольку, мол, именно такой временной отрезок требуется в российской армии для того, чтобы рекруты прошли «курс молодого бойца». Сейчас, мол, мы находимся в безвременье - весенний призыв еще не созрел, а остальные готовятся к «дембелю».
Конечно, можно оперировать и такими версиями. Хотя вряд ли «Ставка» ВВХ принимает к сведению уровень готовности необстрелянных парней. И Чечня, в частности, наглядный тому пример. Это уже «жуковская традиция» тамошнего войска - мостить белорусские болота «понтонными мостами» из трупов, чтобы те, кто выживет, прошли по ним к великой победе.
Есть и другие подходы, которые убеждают, что на самом деле Путин - в тупике, в поисках путей к скорейшему примирению, которое бы, на самом деле, дало ему шанс выйти из донецко-луганской авантюры, сохранив лицо. Если, конечно, он до сих пор думает, что такое у него осталось. Несмотря безрезультатные попытки развернуть на Востоке так называемую «миротворческую операцию» под видом оказания "гуманитарной помощи", в Кремле, пожалуй, замечают катастрофу их террористических подчиненных. Туда, в грановитые палаты, наверное, доносится истерика Гиркина и его угрозы «вернуться на родину». Вот это - также головная боль московских стратегов. Неофициальные социологические срезы уже дают Стрелкову очень высокий показатель электорального доверия, оставив Путину роль предателя. И это тогда, когда «реконструктор» за чертой досягаемости. А вдруг он появится на Болотной площади? Не думаю, что ОМОН будет терзать его сторонников так, как это делали с «белоленточниками». Наоборот, есть подозрение, что разъяренные беспомощностью Путина в Украине, опричники признают за ветераном донбасской кампании лидерство и вместе с ним двинутся на Кремль.
Элита тоже недовольно воротит нос - бизнес потихоньку умирает, миллиардные убытки стали реальностью, а тут еще и забрали возможность питаться по-человечески. Не все же такие, как инок Охлобистин, для которого водка главное. Допился до «белочки» в Испании. Вопли Соловьева в прямом эфире убедительней любых угрозы Гиркина. Пусть говорят, что зарубежными деликатесами смаковали только жители двух столиц, провинция же сосала лапу. Но в России, известно, судьба революций решалась именно в столицах.
Украина же пока не замерла в ожидании ужаса. Конечно, на войне как на войне, без потерь не бывает. И все же сяко-тако, с помощью Запада, с моральной и в определенной степени материальной его поддержкой, кольцо вокруг Донецка и Луганска сжимается, с неотвратимым фатумом выжимая из горла вероятного российского диктатора Стрелкова отчаянные визги. Правительство демонстрирует невозмутимость и насчет санкций (вплоть до прекращения транзита российского газа), и в стремлении реформировать Украину целиком и безвозвратно.
Поэтому, пожалуй, не стоит гадать на кровавой гуще - нападет - не нападет? Пусть попробует, а дальше посмотрим... Можно слушать Обаму, который говорит ни о чем («Путин может ворваться в любой момент»). Я же, во всяком случае, склоняюсь к мысли Николая Митрохина на Гранях.ru. Мне кажется, что Россия плохо усвоила уроки Первой мировой, и госпожа Клио оставила ее на повторный курс.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments