Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Ідентифікація диктаторів

Originally posted by ihorhulyk at Ідентифікація диктаторів
1
Зі сумнівною екстравагантністю білоруського «бацьки», здається, змирилися навіть у Європі. А от в «ерефії» правитель свідомо обрав собі за мету збудувати на рубежах вільного світу таку собі Північну Корею, і послідовно та наполегливо втілює цей проект. "Віднявши 5% винятків (а судити слід саме за «крымнаш», а не за рейтингом Путіна, який на 10% нижчий), - пише Юрій Нєстєрєнко на RUфабуле, - народ Росії повністю поділяє вину свого недофюрера і не заслуговує ні виправдання, ні прощення, ні поблажливості. Такий вердикт. А вирок незабаром винесе історія".
Поодинокі острівки спротиву, які ще жевріють на берегах Нєви і Москви-рєкі, як от самотня редактор «Эха», що вийшла на відчайдушний протест проти війни в Україні, або ж жалюгідні рештки ліберальної опозиції апелюють до того ж таки Заходу, сподіваючись одним пострілом убити “двох зайців” – власного президента і власний народ, який, звісно, найбільше потерпатиме від міжнародної ізоляції Росії.
Все це проходить під супровід справжнісінької інформаційної канонади – росіяни вчаться захищати свої кордони від... ймовірної анексії теренів, які відійшли до СРСР після остаточного формування цього почившого у Бозі монстра.
Поза тим, російські маневри за кількадесят метрів від українського кордону на Сході, як на мене, націлені, у першу чергу, проти нелюбого Кремлем НАТО, точніше – США. Щойно у мережі з’явилися ймовірні фейки про бажання Вашингтона розмістити якомога ближче до Росії базу сил швидкого реагування, а тамтешній Сенат направду упритул підійшов до визнання Києва стратегічним союзником (без участі в Північно-Атлантичному альянсі), як на озброєння терористів негайно посунули новітні «Тайфуни» (замість «Градів»), а обстріли донецько-луганського прикордоння стали буденним явищем, - у принципі, - характерною ознакою неоголошеної, зате реальної війни.
“Імперія – це трансляція певного зразка на весь простір”, – зауважує сучасний російський філософ Владімір Каганскій. Простір, окреслений не лише державними кордонами, але й ментальний терен. Апологія Сталіна в устах Путіна цілком логічна, його цитування Геббельса у присутності «сіоністів» лише акцентують увагу на світоглядних засадах сучасного російського політичного класу. На місці Дмітрія Кісєльова я б не надто “мочив” лібералів за допомогою випробуваного вже слогану “Путін – не Сталін”. Це - зайве, особливо, коли зважити, що більшість росіян ідентифікують постать правителя саме із “міцною рукою”, себто з диктатурою. Патерналізм “царя-батюшки” у свідомості мешканця російської глибинки позбавлений будь-яких ознак навіть скупої батьківської ласки: якщо він милує, то лише з власної захцянки, а не через якісь раціональні, якщо бажаєте, “легітимні” підстави. У цьому плані точний діагноз Алєксандра Скобова: "Сенси відверто реакційні. Сенси неоімперського реваншу і глобальної війни із "прогнилим бездуховним Заходом". Це перетворює славнозвісну "рускую вєсну" на чисто вандейску контрреволюцію. На схід України ринули відверто фашистські елементи зі всієї Росії. Саме вони виявилися на чолі заворушень. Вони із насолдою бавляться у комендантські години, СМЕРШ, воєнно-польові суди. Ось тільки тортури і розстріли в них справжні".
У цьому контексті українська ситуація виглядає дивною. Здавалося б, бажати диктатури мали б "мешканці" усіх політичних квартир постколоніального стилю. Тим паче, в умовах майже воєнного стану, коли, як пишуть у підручниках з геополітики, виданих на початку навіть цього століття, лише єдиний центр управління військом, економікою, тилом, є найефективнішим. Натомість країна іде на парламентські вибори, які, як завше, не вирізнятимуться особливою лояльністю до конкурентів, до влади. Натомість дехто на цих елекціях свідомо розраховує на підтримку Москви, принаймні, фінансову і політтехнологічну. Зрештою, чому б не протягнути проект «колективного тирана», спираючись на майбутні парламентські багнети поміркованих "слухачів Донбасу», які, передбачаю, наввипередки плодитимуть саме зараз розмаїті угруповання під гаслами «миру будь-якою ціною» або ж «єдиної країни».
У кожного своя ідентифікація диктатури.
Ігор Гулик. Ілюстрація: caricatura.ru
Идентификация диктаторов
С сомнительной экстравагантностью белорусского «бацьки», кажется, смирились даже в Европе. А вот в «эрэфии» правитель сознательно выбрал себе цель построить на рубежах свободного мира некую Северную Корею, последовательно и настойчиво воплощая этот проект в жизнь. "За вычетом 5% исключений (а судить надо именно по «крымнашу», а не по рейтингу Путина, который на 10% ниже), - пишет Юрий Нестеренко на RUфабуле, - народ России полностью разделяет вину своего недофюрера и не заслуживает ни оправдания, ни прощения, ни снисхождения. Таков вердикт. А приговор скоро вынесет история".
Редкие островки сопротивления, которые еще ​​тлеют на берегах Невы и Москвы-реки, вроде одинокой редактора «Эха», вышедшей на отчаянный протест против войны в Украине, или же жалкие остатки либеральной оппозиции апеллируют к тому же Западу, надеясь одним выстрелом убить "двух зайцев" - собственного президента и народ, который, конечно, больше всего пострадает от международной изоляции России.
Все это происходит под гром настоящей информационной канонады - россияне учатся защищать свои границы от... вероятной аннексии территорий, которые отошли к СССР после окончательного формирования этого почившего в Боге монстра.
Кроме того, российские маневры за несколько метров от украинской границы на Востоке, по-моему, нацелены, в первую очередь, против нелюбимого Кремлем НАТО, точнее - США. Стоило в сети появиться вероятным фейкам о желании Вашингтона разместить как можно ближе к России базу сил быстрого реагирования, а тамошний Сенат действительно вплотную подошел к признанию Киева стратегическим союзником (без участия в Североатлантическом альянсе), как на вооружение террористов немедленно двинулись новейшие «Тайфуны »(вместо «Градов»), а обстрелы донецко-луганского приграничья стали обыденным явлением, - в принципе, - характерным признаком необъявленной, зато реальной войны.
"Империя - это трансляция определенного образца на все пространство", - замечает современный российский философ Владимир Каганский. Пространство, очерченное не только государственными границами, но и ментальной территорией. Апология Сталина в устах Путина вполне логична, его цитирование Геббельса в присутствии «сионистов» лишь акцентируют внимание на мировоззренческих принципах современного российского политического класса. На месте Дмитрия Киселева я бы не слишком "мочил" либералов с помощью апробированного уже давно слогана "Путин - не Сталин". Это - лишнее, особенно, если учесть, что большинство россиян идентифицируют фигуру правителя именно с "сильной рукой", то есть с диктатурой. Патернализм "царя-батюшки" в сознании жителя российской глубинки лишен каких-либо признаков даже скупой родительской ласки: если он милует, то только по собственной прихоти, а не из-за каких-то рациональных, если хотите, "легитимных" мотивов. В этом плане точен диагноз Александра Скобова: "Смыслы откровенно реакционные. Смыслы неоимперского реванша и глобальной войны с "растленным бездуховным Западом". Это делает пресловутую "русскую весну" чисто вандейской контрреволюцией. На восток Украины устремляются откровенно фашистские элементы со всей России. Именно они оказываются во главе мятежа. Они с наслаждением играют в комендантские часы, СМЕРШ, военно-полевые суды. Вот только пытки и расстрелы у них настоящие".
В этом контексте украинская ситуация выглядит странной. Казалось бы, желать диктатуры должны "жители" всех политических квартир в постколониальном стиле. Тем более, в условиях почти военного положения, когда, как пишут в учебниках по геополитике, изданных в начале даже этого века, только единый центр управления войском, экономикой, тылом, является самым эффективным. Вместо этого страна идет на парламентские выборы, которые, как всегда, не будут отличаться особой лояльностью к конкурентам, к власти. Зато некоторые на этих элекциях сознательно рассчитывает на поддержку Москвы, по крайней мере, финансовую и политтехнологическую. Впрочем, почему бы не протянуть проект «коллективного тирана», опираясь на будущие парламентские штыки умеренных "слушателей Донбасса», которые, предполагаю, станут наперегонки плодить именно сейчас разнообразные угруповання под лозунгами «мира любой ценой» или «единой страны».
У каждого своя идентификация диктатуры.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments