Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

„Разводящій”

Originally posted by ihorhulyk at „Разводящій”
1
Патріарх Кіріл не приїде до Києва на святкування
річниці Хрещення Русі і на Собор єпископів УПЦ
Із повідомлень ЗМІ
Я не схильний чітко слідувати знаному у народі правилу, мовляв, „скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти”, Тим паче, що, як твердив один дуже мудрий чоловік, Юда теж ходив в оточенні не найгірших людей...
Однак є випадки, коли впливи тих, кого маєш за авторитет і прагнеш, принаймні, підтримувати з ними добрі стосунки таки визначають світогляд, а іноді стають важелем маніпуляції. Так, зокрема, й сталося у випадку недавнього звернення Владіміра Путіна до Патріарха РПЦ Кіріла з проханням «умитротворення конфлікту в Україні».
Проблема навіть не у персонах російського президента і предстоятеля російського православ’я. Вони можуть собі думати собі про війну в Україні, що забажають, не зважаючи на те, що, як освічені люди і, як-не- як, «державники», мали би зважувати всі грані спроб втручання у життя суверенного сусіда. Я вже не кажу про те, що релігійна серед тих граней, мабуть, не найперша у контексті фактичної війни між Україною та Росією. Проблема – в усвідомленні Кірілом права на «миротворчість», проблема – у його згоді на роль „разводящєго”.
Без сумніву, авторитет служителя культу (християнського, юдейського, мусульманського etc.) базується на сталих переконаннях мирян про відповідальність їхнього сану перед Богом, про еталон моральності і розважливості. Але, погодьтеся, коли на довірі намагаються спекулювати, – це вже не зі серії сакралу...
Десакралізація РПЦ – процес задавнений. Обережні спроби ліберально налаштованої російської громадськості на початку 90-х вплинути на зміну стосунків між церквою та державою в оновленій РФ завершилися провалом. Режим Владіміра Путіна повернув усе на круги своя, змусив кліриків згадати призабуту формулу „государство – православіє – народ”. Експансіоністські плани Кремля вимагали й духовної експансії, а разом із ностальгією за втраченими сателітами з’явилася туга за сумнівним обширом „канонічних територій”.
Прагнення „помаранчевих”, зокрема Ющенка, до утворення і ствердження помісної української церкви наштовхнулися на жорсткий спротив Загорска. Та й, чого гріха таїти, у церковних діях екс-Президента вловлювалися симптоми певної „шизофренії”: він намагався рівно дистанціюватися від усіх конфесій, однак його сповідником був Володимир Сабодан (хай з Богом спочиваэ) – першосвященик УПЦ, який лише під кінець каденції Ющенка насмілився посіяти сумнів у непорушній канонічній єдності УПЦ із РПЦ.
Тодішній візит Вселенського Патріарха Варфоломія в Україну не дав бажаних результатів. Відтак його відвідини Москви були грубо сфальсифіковані пропагандистськими рупорами Кремля. Проблема української автокефалії повернулася до вихідної точки. І тоді за процес, видається, взявся „разводящій”.
Час Януковича став «зоряним» для адептів ідеї «руского міра», натхненником та головним промотором яких став саме Кіріл Гундяєв. Однак і тут йому «обломалося» - згаданий вище митрополит Володимир (хай з Богом спочиває) став на перешкоді остаточного поглинання УПЦ, з дозволу сказати, «материнською церквою». Цей епітет містить історично-логічну пастку, оскільки відомо, за який хабар і кому Москва отримала суверена над Київською митрополією. Якщо можна було б повернути події навспак, то мова йшла б уже про кримінальні діяння святих отців – що у Загорску, що у Константинополі.
Однак непокараний злочин, відомо, тягне за собою низку інших, - ще витонченіших, більш зухваліших. І якщо всерйоз говорити про Кіріла у ролі «разводящего», то йому не варто здійснювати паломництво на Донбас чи Луганщину. Досить «умиротворити» православного олігарха Малофєєва і кліку годованих ним православних фундаменталістів з Ізборскаго клуба на чолі із підлеглим Гундяєва – архімандритом Тіхоном (Гєоргієм Шевкуновим). Вистачить продемонструвати готовність до анафеми екс-совєтського лизоблюда і чинного кадебіста Алєксандра Проханова, провести, так би мовити, люстрацію цього тепер запопадливого і ревного християнина-імперця.
Ет ні... Якщо б так трапилося, то що робив би тоді у Кремлі Путін? Хіба прийняв постриг і схиму за всі гріхи. Доведеться Гундяєву лицемірно грати роль «разводящего».
Ігор Гулик. Ілюстрація: politklub-ru.livejournal.com
"Разводящий"
Патриарх Кирилл не приедет в Киев на празднование
годовщины Крещения Руси и на Собор епископов УПЦ
Из сообщений СМИ
Я не склонен четко следовать известному в народе правилу, мол, "скажи, кто твой друг, и я скажу, кто ты", тем более, что, как утверждал один очень мудрый человек, окружение Иуды тоже состояло не из наихудших людей...
Однако есть случаи, когда влияние тех, кого ты считаешь авторитетом и хочешь, по крайней мере, поддерживать с ними хорошие отношения, определяют мировоззрение, а иногда становятся рычагом манипуляции. Так, в частности, и случилось с недавним обращением Владимира Путина к Патриарху РПЦ Кириллу с просьбой «умитротворення конфликта в Украине».
Проблема даже не в персонах российского президента и предстоятеля русского православия. Они вольны себе думать о войне в Украине, что заблагорассудится. Хотя, как образованные люди и, как ни крути, «государственники», должны были бы взвешивать все грани вмешательства в жизнь суверенного соседа. Я уже не говорю о том, что религиозная среди этих граней, видимо, не самая главная в контексте фактической войны между Украиной и Россией. Проблема - в осознании Кириллом права на «миротворчество», проблема - в его согласии на роль "разводящего".
Без сомнения, авторитет служителя культа (христианского, иудейского, мусульманского etc.) базируется на устойчивых убеждениях верных об ответственности их сана перед Богом, о эталонной нравственности и рассудительности. Но, согласитесь, когда на доверии пытаются спекулировать, - это уже не из серии сакрального...
Десакрализация РПЦ - процесс давнишний. Осторожные попытки либерально настроенной российской общественности в начале 90-х повлиять на изменение отношений между церковью и государством в обновленной РФ завершились провалом. Режим Владимира Путина вернул все на круги своя, заставил клириков вспомнить забытую формулу "государство - православие - народ". Экспансионистские планы Кремля требовали и духовной экспансии, а вместе с ностальгией по утраченным сателлитам появилась тоска по сомнительным "каноническим территориям".
Стремление "оранжевых", в частности Ющенко, к формированию и утверждению поместной украинской церкви натолкнулись на жесткое сопротивление Загорска. И, чего греха таить, в церковных действиях экс-президента прослеживались симптомы определенной "шизофрении": он пытался ровно дистанцироваться от всех конфессий, однако его исповедником был Владимир Сабодан (земля ему пухом) - первосвященник УПЦ, который лишь под конец каденции Ющенко осмелился посеять сомнение в незыблемости канонического единства УПЦ с РПЦ.
Тогдашний визит Вселенского Патриарха Варфоломея в Украину не дал желаемых результатов. Его последующее посещение Москвы было грубо сфальсифицировано пропагандистскими рупорами Кремля. Проблема украинской автокефалии вернулась к исходной точке. И тогда за процесс, кажется, взялся "разводящий".
Время Януковича стало «звездным» для адептов идеи «русского мира», вдохновителем и главным промотором которых является именно Кирилл Гундяев. Однако и здесь ему «обломалось» - упомянутый выше митрополит Владимир помешал окончательному поглощению УПЦ, с позволения сказать, «материнской церковью». Этот эпитет содержит исторически-логическую ловушку, так как известно, за какую взятку и кому именно Москва получила статус суверена над Киевской митрополией. Если можно было бы повернуть события вспять, то речь шла бы уже об уголовных деяниях святых отцов - что в Загорске, что в Константинополе.
Однако ненаказанное преступление, как известно, влечет за собой ряд других, - еще более изощренных, более дерзких. И если всерьез говорить о Кирилле в роли «разводящего», то ему не надо совершать паломничества на Донбасс или на Луганщину. Достаточно «умиротворить» православного олигарха Малофеева и клику откормленных ним православных фундаменталистов с Изборского клуба во главе с подчиненным Гундяева - архимандритом Тихоном (Георгием Шевкуновым). Достаточно продемонстрировать готовность к анафеме экс-советского лизоблюда и действующего кагэбиста Александра Проханова, провести, так сказать, люстрацию этого теперь усердного и ревностного христианина-имперца.
Но нет... Если бы так случилось, то что делал бы тогда в Кремле Путин? Разве что принял постриг и схиму за все грехи. Придется Гундяеву лицемерно играть роль «разводящего».
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments