Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Про парадокси довіри

Originally posted by ihorhulyk at Про парадокси довіри
1

Учора уряд подав у відставку. Коаліція вмерла. Вся відповідальність на Порошенкові. Принаймні, так поквапилися прокоментувати це "слизьке діло" ті, хто ще недавно вважалися його партнерами. Таке тло, на якому варто поговорити про, на перший погляд, дуже вже філософські речі.
Прикладний характер геніальних думок, мабуть, все-таки у тому, що пишучи про власні контексти, їхні автори виокремлюють у них щось спільне для загальних процесів, як це гучно не звучить, для всього людства. Інша справа, – що читають таких пророків все рідше, надаючи перевагу не з’ясованим ними істинам і закономірностям, а винахідництву велосипедів. Останнє – теж креатив, адже дає зайвий шанс вигукнути «еврика!» перед ошелешеною, до того ж не вельми освіченою публікою.
Жан Бодріяр не міг скаржитися на брак симпатиків і поціновувачів його філософії. Як і вистачало тих, хто волів бачити у його писаннях легкий флірт зі світом сильних, присмачений іронією та абстрактними порадами.
Однак через кілька років після першого прочитання я розгорнув його книгу і на превеликий подив знайшов там надзвичайно актуальні для нашого з вами дня думки та паралелі. Бодріяр виявився потрібним для українців постмайданної доби, він, з’ясувалося, вже давно і глибинно окреслив думки і настрої публіки, яка ризикнула дуже високо здійняти планку вимог до своїх провідників, а відтак, не зважаючи на їхні невдачі, зуміла подолати відразу до невдах. Бодріяр послуговується терміном «парадоксальної довіри», якщо слухати його – «це довіра, яку викликає хтось завдяки поразці чи відсутності чеснот. Прообразом цього є ефект несправдженого пророцтва, добре відомий в історії месіянства і мілленарізму, внаслідок якого група не зрікається свого провідника і не розпадається, а навпаки, гуртується навколо нього і створює релігійні інститути, подібні до сект чи церкви, щоб зміцнити віру. Інститути ці тим міцніші, що видобувають свою енергію з несправдженого пророцтва. Ця «надбудована» довіра жодного разу не страждала через свою невідповідність та слабкість, оскільки походить від заперечення поразки».
Особисто мене не шокує Бодріярів натяк на «релігійні інститути», інакше важко пояснити феномен спілки вірного Московського патріархату Порошенка і його недавно розрекламованого причастя у греко-католицькому храмі. Зрештою, опоненти президента вважали за найбільшу образу і найвлучніше паплюження його імені саме натяк на його сумнівне месіанство.
Мене більше цікавить філософова дилема на початку його розлогої цитати: «поразка чи відсутність чеснот», а також те, чи довго живитиме українську ілюзію «енергія несправдженого пророцтва».
Щодо поразки, то найлегше було б припустити, що вчорашній кумир викреслив з минулого усі свої обіцянки і змирився з позицією перехідного президента. «Керувати нині – означає демонструвати надійні ознаки своєї надійності», – переконує Бодріяр, і мусимо визнати, що час од часу Порошенко таки робить те, що від нього вимагають. Якщо й він не є законослухняним, то бодай демонструє присутність цієї риси. Не важливо, де і перед ким, – наразі у нього звузилося коло вітчизняних слухачів, отож, докази надійності змушені сприймати сенсори закордонних візаві українського лідера. Відтак, трансформовані і відкоментовані, вони повертаються в Україну доказами існування чи то пак животіння Порошенкової харизми.
Відсутність чеснот – несерйозний закид Петру Олексійовичу, позаяк він не «вітає апатію мас», хоча й не прагне вивести їх зі сомнамбулічного сну. П’ятий президент ніколи не ототожнювався не те що з усім народом, а навіть бодай з тією його частиною, яка була готовою до змін, і бачила таку можливість лише в його особі.
Але проблема полягає у тому, що маси змінилися, і зараз для спілкування з ними потрібен інший інструментарій. «Парадокс довіри» по-українському обернувся для об’єктів цієї довіри знову ж таки бодріарівською формулою: «Мовчазна більшість – це не сутність і не соціологічна реальність, це тінь, яку відкидає влада, безодня, що перед нею розкривається, форма, яка її поглинає».
Ігор Гулик. Ілюстрація: from-ua.com
О парадоксах доверия
Вчера правительство ушло в отставку. Коалиция умерла. Вся ответственность на Порошенко. Во всяком случае, так поторопились прокомментировать это "скользкое дело" те, кого еще недавно считали ео партнерами. Таков контекст, в котором стоит поговорить об очень даже философских категориях.
Прикладной характер гениальных мыслей, видимо, все-таки в том, что описывая собственные контексты, их авторы выделяют в них что-то общее для глобальных процессов, как это громко ни звучит, для всего человечества. Другое дело, - что читают таких пророков все реже, предпочитая выясненным ними истинам и закономерностям изобретательство велосипедов. Последнее - тоже креатив, ведь дает лишний шанс воскликнуть «эврика» перед ошарашенной, и к тому же не очень образованной публикой.
Жан Бодрийяр не мог жаловаться на нехватку сторонников и ценителей его философии. Как и хватало тех, кто хотел видеть в его писаниях легкий флирт с миром сильных, сдобренный иронией и абстрактными советами.
Однако через несколько лет после первого прочтения я развернул его книгу и на удивление нашел там чрезвычайно актуальные для нашего с вами дня мысли и параллели. Бодрийяр оказался нужным для украинской постмайданной эпохи, он, оказывается, уже давно и глубоко очертил мысли и настроения публики, рискнувшей очень высоко поднять планку требований к своим лидерам, а следовательно, несмотря на их неудачи, сумела преодолеть отвращение к неудачникам. Бодрийяр пользуется термином «парадоксального доверия», если его послушать - то «это доверие, вызвнное кем-то благодаря поражению или отсутствию добродетелей. Прообразом этого является эффект несбывшегося пророчества, хорошо известный в истории мессианства и милленаризма, в результате которого группа не отрекается от своего проводника и не распадается, а наоборот, сполчается вокруг него и создает религиозные институты, наподобие сект или церкви, чтобы укрепить веру. Институты эти тем крепче, потому что черпают свою энергию из несбывшегося пророчества. Это «надстроенное» доверие ни разу не страдало из-за своих несоответствия и слабости, поскольку происходит от отрицания поражения».
Лично меня не шокирует Бодрийяр намек на «религиозные институты», иначе трудно объяснить феномен союза верного Московского патриархата Порошенко и его недавно разрекламированного причастия в греко-католическом храме. Впрочем, оппоненты президента считали самой большой обидой и удачной диффамацией его имени именно намек на его сомнительное мессианство.
Меня больше интересует бодриярова дилемма в начале его обширной цитаты: «поражение или отсутствие добродетелей», а также то, долго ли будет питать украинцев иллюзорная «энергия несбывшегося пророчества».
По поводу поражения, то легче всего было бы предположить, что вчерашний кумир вычеркнул из прошлого все свои обещания и смирился с позицией переходного президента. «Управлять сейчас - значит демонстрировать убедительные признаки своей надежности», - пишет Бодрийяр, и должен признать, что время от времени Порошенко делает то, что от него требуют. Если и он не законопослушен, то хотя бы демонстрирует присутствие этой черты. Не важно, где и перед кем, - пока у него сузился круг отечественных слушателей, поэтому доказательства надежности вынуждены улавливать сенсоры иностранных визави украинского лидера. Уже потом, трансформированные и прокомментированеык, они возвращаются в Украину доказательствами существования или же увядания Порошенковой харизмы.
Отсутствие добродетелей - несерьезный упрек Петру Алексеевичу, поскольку он не «приветствует апатию масс», хотя и не стремится вывести их из сомнамбулического сна. Пятый президент никогда не отождествлялся не только со всем народом, а даже с той его частью, которая была готова к переменам, и видела такую ​​возможность только в его персоне.
Но проблема заключается в том, что массы изменились, и сейчас для общения с ними нужен другой инструментарий. «Парадокс доверия» по-украински завершился для объектов этого доверия опять же формулой Бодрийара: «Молчаливое большинство - это не сущность и не социологическая реальность, это тень, которую отбрасывает власть, бездна, перед ней раскрывающаяся, форма, ее поглощающая».
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments