Вічна зима Росії

26 жовтня РФ перейде на «зимовий час». Назавжди…
З повідомлень інформаційних агенцій
Хто про що, – а провідні аналітики світу не втомлюються говорити про українсько-російську кризу і її наслідки. Мабуть, жодна з тем, що стають предметом дискусії не тільки на представницьких форумах, самітах чи просто у кулуарах, але й дістаються курилок та кухонь, не мала останнім часом стількох інтерпретацій, історичних алюзій, ба навіть анекдотів.
Доволі оригінальним, – до слова, як завжди, – виявився фінансист Джордж Сорос. Опонуючи головному раднику президента США Барака Обами з економіки Полові Волкнеру, Сорос заявив, що нинішня ситуація в Росії – не до порівняння з Великою Депресією у США 30-х років минулого століття. На його думку, тут годиться паралель з розпадом Радянського Союзу.
А що - цілком адекватна алюзія. Едвард Лукас, який понад 30 років займається проблемами СРСР і того, що залишилося від нього, виступаючи у Підкомітеті у справах Європи Комітету зовнішніх справ сенату США, наголосив, що "Росія є реваншистською державою". І продовжив: "Росія не в стані прийняти того, що колишні республіки СРСР можуть бути вільними, незалежними від неї і процвітаючими. РФ притримується застарілих ідей про так звані «законні інтереси» і «сфери впливу», згідно з якими майбутня геополітична орієнтація таких країн як Україна і Грузія не є питаннями суверенного вибору народів цих держав, а є питаннями у яких вона, РФ, має законне право вето".
Однак соросівське порівняння з крахом імперії зла, ужите філантропом, – дає бодай йоту оптимізму. Скажу чому: є надія, що війна, як і колапс комуністичної імперії, дадуть світові нову модель мислення, підштовхнуть народи та уряди до думки про «мізерність» глобальності, про те, що весь світ, з його найглухішими загумінками і найрозвиненішими мегаполісами – одне ціле, що уваги спільноти, якщо вона хоче просуватися далі, заслуговують не тільки і не стільки витончені технологічно цивілізації, але й країни, що ледь стали на шлях сучасного розвитку.
Справді, падіння «залізної завіси», а відтак – «імперії зла», наочно продемонструвало плинність консервативних уявлень про двополюсний світ, про те, що розвиток може базуватися лише на протистоянні протилежних систем. Комфортна модель, за якої усі міждержавні стосунки вибудовувалися на підставі симпатій чи антипатій до двох устроїв економіки, яка володіла єдиним інструментом вирішення усіх проблем – інструментом сили, одного чудового дня виявилася непотрібною, недолугою та неповноцінною. Натомість світ постав перед потребою урізноманітнення поведінкових стереотипів, перед складною але водночас поліваріантною системою людських взаємин.
Якщо нинішня війна (фактично Третя світова, - погодьтеся, особливо після катастрофи В-777) «вагітна» саме такими змінами, то, попри усі її негативи і виклики, вона направду означатиме вибір. Гадаю, що ми станемо свідками не тільки тисяч смертей, прикладів небаченого досі звірства, тотального зубожіння пересічних громадян чи побутових проблем, але й зможемо переконатися у можливостях людського генія, здобути неоціненний досвід. Він стосуватиметься не тільки шляхів виживання, власне – найголовнішим у ньому стане уміння пошуку свого місця у світі. Ймовірні, звичайно, й не надто добрі повороти: особливо це стосується країн, у яких демократія перебуває щойно у зародковому стані. Після краху Росії тут, - я гадаю, відмовляться від пошуків легкого виходу через запровадження режимів «важкої руки».
Однак, – це життя, і що б не трапилося з нами усіма, мусимо сприймати його таким, як воно є. Журналіст американської The Washington Post Джордж Ф. Вілл написав недавно, що Бараку Обамі не варто навіть вести якісь переговори з кремлівським режимом про ядерне роззброєння, мовляв, «нинішня Росія – це "потьомкінська країна" з відсталою економікою, а її населенння стрімко вимирає».
Якщо залишити все, як є, то, направду, збудуться передбачення великого Розанова: «Зі скреготом, скрипом, вереском опускається над Російською Історією залізна завіса. Вистава закінчилася. Публіка встала. Час одягати шуби і повертатися додому. Озирнулися. Але ні шуб, ні домівок немає».
До слова, це епіграф книги Фьодора Крашеніннікова «Після Росії», яка стала бестселлером.
Ігор Гулик. Ілюстрація: vetka.by
Вечная зима России
26 октября РФ перейдет на «зимнее время». Навсегда...
Из сообщений информационных агентств
Кто о чем, - а ведущие аналитики мира не устают говорить о украинском-российском кризисе и его последствиях. Пожалуй, ни одна из тем, которые становятся предметом дискуссии не только на представительских форумах, саммитах или просто в кулуарах, но и продолжаются в курилках и на кухнях, не имела в последнее время столько интерпретаций, исторических аллюзий, даже анекдотов.
Довольно оригинальным, - к слову, как всегда, - оказался финансист Джордж Сорос. Оппонируя главному советнику президента США Барака Обамы по экономике Полу Уолкнеру, Сорос заявил, что нынешняя ситуация в России не идент ни в какое сравнение с Великой Депрессией в США 30-х годов прошлого века. По его мнению, здесь годится параллель с распадом Советского Союза.
А что - вполне адекватная аллюзия. Эдвард Лукас, который более 30 лет занимается проблемами СССР и того, что от него осталось, выступая в Подкомитете по делам Европы Комитета иностранных дел сената США, заметил, что "Россия является реваншистской государством". И продолжил: "Россия не в состоянии принять того, что бывшие республики СССР могут быть свободными, независимыми от нее и процветающими. РФ придерживается устаревших идей о так называемых« законные интересы »и« сферы влияния», согласно которым будущая геополитическая ориентация таких стран как Украина и Грузия не вопросами суверенного выбора народов этих государств, а есть вопросы в которых она, РФ, имеет законное право вето".
Однако Соросовский сравнение с крахом империи зла, употребленное филантропом, - дает хоть йоту оптимизма. Скажу почему: есть надежда, что война, как и коллапс коммунистической империи, дадут миру новую модель мышления, подтолкнут народы и правительства к мысли о «скудность» глобальности, о том, что весь мир, с его глухой задворках и самыми мегаполисами - одно целое , что внимания общественности, если она хочет продвигаться дальше, заслуживают не только и не столько изящные технологически цивилизации, но и страны, едва стали на путь современного развития.
Действительно, падение «железного занавеса», а затем - «империи зла», наглядно продемонстрировало текучесть консервативных представлений о двухполюсный мир, о том, что развитие может базироваться только на противостоянии противоположных систем. Комфортная модель, при которой все межгосударственные отношения выстраивались на основании симпатий или антипатий к двух устройств экономики, владевшей единственным инструментом решения всех проблем - инструментом силы, в один прекрасный день оказалась ненужной, нелепой и неполноценной. Зато мир предстал перед необходимостью разнообразия поведенческих стереотипов, перед сложной но одновременно Многомерное системой человеческих взаимоотношений.
Если нынешняя война (фактически Третья мировая, - согласитесь, особенно после катастрофы В-777) «беременна» именно такими изменениями, то, несмотря на все ее негативы и вызовы, она действительно означает выбор. Думаю, что мы станем свидетелями не только тысяч смертей, примеров невиданного доселе зверства, тотального обнищания рядовых граждан или бытовых проблем, но и сможем убедиться в возможностях человеческого гения, получить неоценимый опыт. Он будет касаться не только путей выживания, собственно - главным в нем станет умение поиска своего места в мире. Вероятные, конечно, и не слишком хорошие повороты: особенно это касается стран, в которых демократия находится только в зачаточном состоянии. После краха России здесь, - я думаю, откажутся от поисков легкого выхода из-за введения режимов «тяжелой руки».
Однако, - это жизнь, и что бы ни случилось с нами всеми, должны воспринимать его таким, как оно есть. Журналист американской The Washington Post Джордж Ф. Уилл написа, что Бараку Обаме не следует даже вести какие-то переговоры с кремлевским режимом о ядерном разоружении например, мол, «сегодняшняя Россия – это "потемкинская страна" с отсталой экономикой, а ее население быстро вымирает».
Если оставить все, как есть, то, действительно, сбудутся пророчества великого Розанова: «Со скрежетом, скрипом, визгом опускатся над Российской Историей железный занавес. Представление закончилось. Публика встала. Время одевать шубы и возвращаться домой. Оглянулись. Но ни шуб, ни дома нет».
К слову, это эпиграф к книге Федора Крашенинникова «После России», которая стала бестселлером.
Игорь Гулик