Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Гра в персоналії

Originally posted by ihorhulyk at Гра в персоналії
1
Він (Путін - Авт.) спричинив цю кризу, весь світ про це знає,
а він мовчить. Так робить ватажок мафії, а не світовий лідер.
Конгресмен США Пітер Кінг

Систематичні перепалки між дрімучим Чуркіним та рафінованим європейцем Юрієм Сергєєвим на засіданнях Ради Безпеки ООН насправді унаочнюють те, що, у принципі, лежить на поверхні – політика постсовєтських держав персоналізована понад усіляку міру, і від того навряд чи може вважатися самодостатнім заняттям. „Огризаючись” на главу українського представництва в ООН, напівграмотний Чуркін демонструє „оригінальність” дипкорпусу РФ у Генасамблеї, відкинувши усілякі там етикети і писані правила доброго тону. Москві, однак, не залежить на Віталієві Івановічу, їй, власне, кортить принизити українську владу будь-яким робом, навіть через дешеве паяцтво свого «горе-дипломата», роздмухати жарини конфлікту, пограти на нервах Порошенкові, а ще більше - Вашингтону. Останній, однак, видається, знайшов чудову асиметричну відповідь Кремлю в особі Саманти Павер.
Як не дивно, але страшна трагедія з В-777 дуже закцентувала на персоналізації й світової політики. Я не кажу лише про емоційні заяви нідерландського прем'єра Марка Рютте чи чергові гнівні спічі Обами. Першому болить доля власних громадян, другому - постійні шпильки республіканців. Звертає на себе увагу короткий есей поляка Яцека Жаковскі, в якому пронизливо звучить гіркота від персоналізації позицій європолітиків щодо України. "Європейська мрія полягає сьогодні в цьому, щоби Путін якнайскоріше закінчив свій бенкет і щоби повернув час роблення нормальних інтересів без удавання, що є якість докори сумління, і без безперервного вигадування абстрактних санкцій, які ніц і нікого не коштуватимуть".
...Персоналізація політики вже зіграла не один злий жарт і з українцями. „Ющенко – так!” – вимога, далебі, не ідентична потребі демократичного устрою, „Тимошенко = справедливість” – хибне рівняння. Янукович з рекламою слухових апаратів («Почую кожного!») - взагалі випадок із розряду фріків. Як, зрештою, Порошенко аж ніяк не тягне на звання «новатора» у світлі його передвиборчого гасла.
Та, на жаль, симулякри, спродуковані мізками піар-інженерів, досі успішно слугують політикам у їхньому просуванні до омріяних посад. Більше того, – дивним чином допомагають їм втриматися на цих посадах впродовж каденцій, і що найпарадоксальніше – з успіхом спекулювати випробуваними трюками вдруге, втретє...
Є досить точна поведінкова модель загалу, яка, зрештою, уможливлює вседозволеність і хамовитість „обранців”: пересічний громадянин, зазвичай, пам’ятає кривдників або милостивців щонайбільше квартал. Відтак його можна знову ловити на стару наживку і бути переконаним в успіхові цієї, здавалося б, безнадійної справи.
Істотною є також і певна „всетравність” народу, не призвичаєного у своїй масі до концептуального сприйняття ідеологій чи світоглядних стереотипів. Будь-яка ідеологічна потрава засвоюється ним у „контексті”: нині хаос, тож, давайте, голосуймо за „тверду руку”; завтра ця ж „тверда рука” схопить нас за горло, – почнуться плачі за „демократією”. Вибір у постсовковій ситуації найчастіше зводиться до очікування моменту, коли можна зловтішно приказувати: „А я попереджав, що...”. Далі йде набір характеристик обраного персонажа і аргументи на користь його неспроможності виправдати довіру.
Проблему персоніфікації намагаються зараз поглибити через застосування так званих відкритих партійних списків. У тому то й річ, що українська реальність наразі не дає можливостей з’ясувати достеменно, хто ж стоїть за тією чи іншою публічною особою, рівно ж як не можемо дізнатися про те, хто є справжнім власником „пароплавів, заводів і фабрик” у цій країні. Знане прізвище естрадного співака чи дуже заслуженого професора у списку обраної нами партії аж ніяк не свідчитиме, що ці публічні люди озвучуватимуть власні ідеї чи втілюватимуть власні проекти. Ми знову зганятимемо злість на персоналіях, забувши про те, що самі ж обирали їх.
Ігор Гулик. Ілюстрація: ok.ya1.ru
Игра в персоналии
Он (Путин - Авт.) начал этот кризис, весь мир об этом знает,
а он молчит. Так делает главарь мафии, но не мировой лидер.
Конгрессмен США Питер Кинг

Систематические перепалки между дремучим Чуркиным и рафинированным европейцем Юрием Сергеевым на заседаниях Совета Безопасности ООН на самом деле наглядно демонстрируют то, что, в принципе, лежит на поверхности - политика постсоветских государств персонализированная вне всякой меры, и от того вряд ли может считаться самодостаточным занятием. "Огрызаясь" на главу украинского представительства в ООН, полуграмотный Чуркин демонстрирует "оригинальность" дипкорпуса РФ в Генассамблее, отбросив всякие там этикет и писаные правила хорошего тона. Москве, однако, не зависит на Виталие Ивановиче, ей, собственно, хочется унизить украинскую власть любым способом, даже дешевым паяцтвом своего «горе-дипломата», раздуть жар конфликта, поиграть на нервах Порошенко, а еще больше - Вашингтона. Последний, однако, кажется, нашел замечательный асимметричный ответ Кремлю в лице Саманты Пауэр.
Как ни странно, но страшная трагедия с В-777 очень акцентировала на персонализации и мировой политики. Я не говорю только об эмоциональных заявлениях нидерландского премьера Марка Рютте или очередных гневных спичах Обамы. Первому болит судьба собственных граждан, второму - постоянные шпильки республиканцев. Обращает на себя внимание маленькое эссе поляка Яцека Жаковски, в котором пронзительно звучит горечь от персонализации позиций европолитиков относительно Украины. "Европейская мечта заключается сегодня в том, чтобы Путин скорее закончил свой ​​пир и чтобы вернул время делания нормальных интересов без притворства в том, что существует черта угрызений совести, и без непрерывного сочинения абстрактных санкций, ничего и никому не стоящих".
...Персонализация политики уже сыграла не одну злую шутку и с украинцами. "Ющенко - да!" - требование, право, не идентично критериям демократического устройства, "Тимошенко = справедливость" - ложное уравнение. Янукович с рекламой слуховых аппаратов («Услышу каждого!») - вообще случай из разряда фриков. Как, впрочем, Порошенко отнюдь не тянет на звание «новатора» в свете его предвыборного лозунга.
Но, к сожалению, симулякры, спродуцированные фантазией пиар-инженеров, еще успешно служат политикам в их продвижении к желанным должностям. Более того, - странным образом помогают им удержаться на этих должностях в течение каденций, и самое парадоксальное - с успехом спекулировать испытанными трюками по нескольку раз...
Есть достаточно точная поведенческая модель общества, которая, в конце концов, определяет вседозволенность и хамовитисть "избранников": простой гражданин, как правило, помнит обидчиков или милостивцев максимум квартал. Потом его можно снова ловить на старую наживку и быть уверенным в успехе этого, казалось бы, безнадежного дела.
Существенна также и определенная "всеядность" народа, не привыкшиго в своей массе к концептуальному восприятию идеологий или мировоззренческих стереотипов. Любое идеологическое кушанье усваивается им в "контексте": сейчас хаос, поэтому, давайте, проголосуем за "твердую руку"; завтра эта же "твердая рука" схватит нас за горло, - начнутся стенания за "демократией". Выбор в постсовковой ситуации чаще всего сводится к ожиданию момента, когда можно злорадно приговаривать: "А я предупреждал, что...". Далее идет набор характеристик избранного персонажа и аргументы в пользу его несостоятельности оправдать доверие.
Проблему персонификации пытаются сейчас протянуть в идее так называемых открытых партийных списков. В том то и дело, что украинская реальность пока не дает возможности выяснить точно, кто же стоит за тем или иным публичной лицом, равно как не можем узнать о том, кто является настоящим владельцем "пароходов, заводов и фабрик" в этой стране. Известная фамилия эстрадного певца или очень заслуженного профессора в списке выбранной нами партии отнюдь не будет свидетельствовать, что эти публичные люди озвучивают собственные идеи или будут воплощать вжизнь собственные проекты. Мы снова будем срывать злость на персоналиях, забыв о том, что сами же выбирали их.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments