Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Наука ненависті

Originally posted by ihorhulyk at Наука ненависті
1
Людина хоче побачити Бога,
та ще більше Богу хочеться побачити людину

Яков Кротов
Вам ніколи не спадало на думку, наскільки змінилися ви, ваша родина, ваші близькі і знайомі за час, що минув від того фатального нападу «Беркуту» на беззахисний студентський Майдан?
Вам не здається, що хтось наполегливо і послідовно заповзявся записати нас з вами на курси ненависті. Спочатку вони видавалися короткотерміновими, такими собі, - якщо порівнювати з мовними, тона рівні володіння «зі словником». Відтак «педагогам» здалося, що їхні вихованці надаються до більшого, і вони вирішили продовжити свої лекції і практичні заняття.
Ми вже звикли прокидатися і, увімкнувши телевізор чи комп’ютер, отримувати чергову денну пайку негативу. Далебі, не такого, що пригнічує, а навпаки – активізує ненависть до всього і всіх – до влади, реальних і вигаданих ворогів, до тих, хто поруч, хто промовить слово, по-своєму потрактоване нами. Ми злимося навіть на небо, а відтак, спохопившись, починаємо заспокоювати власне сумління простим і не надто втямливим силогізмом: ми грішні, Бог посилає нам випробування, аби ми стали сильнішими.
...Аби ми стали сильнішими? Тобто сильніше зненавиділи супостата? Гучніше накликали на його голови і військо неймовірні прокляття, жахи і кари єгипетські?
А, може, навпаки? Може, Всевишній, випробовуючи нас, прагне з’ясувати нашу людську якість: уміння залишатися людьми попри трагічні обставини і втрати, здатність адекватно сприймати те, що маємо, і, звісно, вільно обирати алгоритм подальших своїх кроків.
Це – найвище випробування, оскільки воно здатне спровокувати незворотний ефект доміно не тільки у середовищі зрілих, самодостатніх людей. Ви ж погляньте, як поводяться наші діти: серед їхніх вуличних забав (не кажучи вже про комп’ютерні) наших добрих і слухняних чад найпопулярнішими стали війнушки з москалями. Підозрюю, що по той, протилежний бік – не барикад, а таки реального фронту, - пацани завзято розстрілюють «правосєків» і «бандерівців». Це – не просто постшокова реакція на десятки смертей, це – смію думати, - цілком нова якість людських стосунків, яка може, - за посередництвом нових поколінь, - продовжити тяглість традиції, здавалося б, забутої, притлумленої і засудженої людством сімдесят років тому.
Без сумніву, нам не оминути трагічних ексцесів, нам доведеться пережити і свою «оклахома-сіті», і судити своїх тімоті маквеїв . Бо багато серед тих, на чиїх руках вмирали наші хлопці під Зеленопіллям та Ізвариним, повернуться до мирного життя (як би не завершилася ця дивна війна) з твердим переконанням, що зненавиджене ними зло можна поконати лише силою і зброєю. Ми матимемо своє "поств’єтнамське", "постафганське" покоління, і з цим треба звикнутися.
Як, зрештою, й з тим, що нам протистоїть інший світ. Якого не варто ненавидіти, його слід сторонитися, намагатися будь-якою ціною застерегтися від його агресії. Адже, погодьтеся, ми не живимо особливої ненависті до канібалів, сприймаючи їх як "інших", і жодним чином не практикуючи їхнього трибу життя.
Ті, хто сьогодні із дивною зловтіхою «розшарює» у соцмережах страхітливі фото убитих терористів, жертв збитого Боїнга, самі того не усвідомлюючи множать бацили ненависті. Не без того, - ці кадри мусять стати доказами на майбутніх кримінальних процесах, але одна справа, коли їх вивчатимуть фахівці, інша – коли ними укорінюється думка про «симетричність» відповіді на зло.
Тим, хто нині завзято закликає до запровадження воєнного стану, наполегливо раджу послухати ветеранів совєтських неафішованих війн, вивчити порівняльну аналітику мілітарних потенціалів Росії та України, а ще – бажано – почитати дугінське божевілля, яке, на жаль, стало основою ідеологічної і воєнної доктрини Кремля. І зрозуміти одне – природне прагнення зберегти Україну містить у собі певні контраверсійні складові. Бо що таке країна? – терен чи люди, які його населяють, які є носіями певних ціностей, певних традицій, і – що найважливіше, - певних мрій. Я дуже не хотів би, щоб обороняючи терен, ми втратили людськість і дозволили бажанню помсти затуманити наші світлі мрії.
Ігор Гулик Ілюстрація: stihi.ru
Наука ненависти
Человек хочет увидеть Бога,
и еще больше Богу хочется увидеть человека

Яков Кротов
Вам никогда не приходило в голову, насколько изменились вы, ваша семья, ваши близкие и знакомые за время, прошедшее с того фатального нападения «Беркута» на беззащитный студенческий Майдан?
Вам не кажется, что кто-то настойчиво и последовательно взялся записать нас с вами на курсы ненависти. Сначала они казались краткосрочными, этакими, - если сравнивать с языковыми, на уровне владения «со словарем». Потом «педагогам» показалось, что их ученики способны на большее, и они решили продолжить свои лекции и практические занятия.
Мы уже привыкли просыпаться и, включив телевизор или компьютер, получать очередную дневную пайку негатива. Право, не такого, что подавляет, а наоборот - активизирует ненависть ко всему и всем - к власти, реальным и вымышленным врагам, к тем, кто рядом, кто скажет слово, по-своему истолкованное нами. Мы злимся даже на небо, а затем, спохватившись, начинаем успокаивать свою совесть простым и не слишком мудрым силлогизмом: мы грешны, Бог посылает нам испытания, чтобы мы стали сильнее.
...Чтобы мы стали сильнее? То есть сильнее возненавидели супостата? Еще громче навлекли на его головы и войско невероятные проклятия, ужасы и кары египетские?
А, может, наоборот? Может, Всевышний, испытывая нас, стремится выяснить наше человеческое качество: умение оставаться людьми, несмотря на трагические обстоятельства и потери, способность адекватно воспринимать то, что имеем, и, конечно, свободно выбирать алгоритм дальнейших своих шагов.
Это - высшее испытание, поскольку оно способно спровоцировать необратимый эффект домино не только в среде зрелых, состоявшихся людей. Вы же посмотрите, как ведут себя наши дети: среди уличных забав (не говоря уже о компьютерных) наших добрых и послушных чад самыми популярными стали войнушки с москалями. Подозреваю, что по ту, противоположную, другую сторону - не баррикад, а все-таки реального фронта, - пацаны упорно расстреливают «правосеков» и «бЭндеровцев». Это - не просто постшоковая реакция на десятки смертей, это - смею думать, - вполне новое качество человеческих отношений, которое может, - посредством новых поколений, - продолжить преемственность традиции, казалось бы, забытой, угаслой и осужденной человечеством семьдесят лет назад.
Без сомнения, нам не обойтись без трагических эксцессов, нам придется пережить и свою «оклахома-сити», и судить своих тимоти маквеев. Потому что многие из тех, на чьих руках умирали наши ребята под Зеленопольем и Изварино, вернутся к мирной жизни (как бы не закончилась эта странная война) с твердым убеждением, что ненавидимое ими зло можно победить только силой и оружием. Мы будем иметь свое "поствьетнамское", "постафганское" поколения, и с этим надо свыкнуться.
Как, впрочем, и с тем, что нам противостоит мир, который не стоит ненавидеть, его следует сторониться, пытаться любой ценой уберечься от его агрессии. Ведь, согласитесь, мы не испытываем особой ненависти к каннибалам, воспринимая их как "других", и никоим образом не практикуя ихний образ жизни.
Те, кто сегодня со странным злорадством «расшаривает» в соцсетях ужасающие фото убитых террористов, жертв сбитого Боинга, сами того не осознавая, умножают бациллы ненависти. Не без того, - эти кадры должны стать доказательствами в будущих уголовных процессах, но одно дело, когда их будут изучать специалисты, другое - когда ими укореняется мысль о «симметричности» ответа на зло.
Тем, кто сейчас упорно призывает к введению военного положения, настоятельно рекомендую послушать ветеранов советских неафишированных войн, изучить сравнительную аналитику милитаристских потенциалов России и Украины, а еще - желательно - почитать дугинское безумие, к сожалению, ставшее основой идеологической и военной доктрины Кремля. И понять одно - естественное стремление сохранить Украину содержит в себе определенные контраверсионные составляющие. Ибо что такое страна? - территория или люди, ее населяющие, носители определенных ценностей, определенных традиций, и - что самое важное, - определенных желаний. Мне очень не хотелось бы, чтобы защищая территорию, мы потеряли человечность и позволили желанию мести затмить наши светлые мести.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments