Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Кінець професійного буфера

Originally posted by ihorhulyk at Кінець професійного буфера
1
"Danke Frau Ribbentrop"
Із записів українських користувачів
в акаунтах канцлера Німеччини

Якось давно, оцінюючи зовнішньополітичний вектор тодішньої влади, відомий політолог Вадим Карасьов зауважив, що вона перетворила Україну на «професійний буфер» між Росією та Європою. Оцінка була не вельми оптимістична, але, я б сказав, і не надто екзотична. Позаяк бути буфером, з одного боку, сяк-так вигідно, з іншого ж – непевно і небезпечно, бо у нинішньому світі, з його постійними змінами «рози вітрів», важко втримати рівновагу і запобігти кренові у той чи інший бік.
Після бразилійських обіймів фрау Меркель з гаспадіном ВВХ, здається, все стало на свої місця. Канцлер ФРН відвертим текстом закликала Київ до переговорів з терористами (нечувано для нормальних країн, особливо після терактів 11 вересня). Цинічна і непристойна пропозиція (хай навіть перемовин в режимі он-лайн) прозвучала на тлі повідомлень про ще неохололі тіла убитих під Зеленопіллям українських воїнів, убитих, не виключено залпами новітніх російських Торнадо і, що цілком ймовірно, з території РФ. Бути буфером для зрадливої Європи Києву якось, м'яко кажучи, не випадає... Що й продемонстрував Порошенко, проігнорувавши "обнімашки" в далекому Ріо...
Дехто з українців живе ілюзією, що на нашому боці безваріантно Америка, як це було за часів Рейгана, який визначився із стратегічною метою - поконати "імперію зла". Навряд чи зараз у Білому домі достоту розуміють, що після падіння СРСР такою ж імперією поступово стала Росія. І, далебі, як пише Кен Адельман, "цілі нинішньої американської політики далеко не такі амбіційні, як закінчення Холодної війни. Важко уявити собі президента Обаму, який зайняв таку позицію "ми переможемо, коли вони програють" (кредо Рейгана - Авт.) у протистоянні Путіну в таких гарячих точках, як Україна та Сирія. Ця адміністрація, здається, згідна на нічию".
Та повернімося до професійності "буфера". Проблема, мабуть, полягала у намаганні тих, хто направду користав із перебування у владі, максимально відхилити український маятник Фуко від координати, позначеної ще Помаранчевою революцією. Тому говорити про рівновагу навряд чи доводилося. Бо маятник, як і пружина, має дивовижну здатність повертатися до спокою, тільки перейшовши точку стояння, а, отже, може, згідно із ефектом бумеранга, зачепити його розхитувачів.
Для того, аби поставити врешті-решт всі крапки над «і», потрібен був катаклізм штибу Майдану, - реакції на «розхитування» зовнішньополітичних векторів. Бо, як видається, досі влада просто користала із шоку опонентів, які, до того ж, мали боязкі ілюзії на предмет ймовірних домовленостей із нею. Це недуга, яку лікує час або ж екстремальна терапія (Лєц писав, що позбувшись зубів, людина натомість здобуває більшу свободу для язика).
Однак зараз нинішня команда з Банкової покладається на «бурю й натиск». Виходу немає: влада, перед загрозою повернення маятника, змушена буде вибирати: або ганебно піти, або виконати волю Майдану.
Оскільки в Україні ще не було прецеденту зречення «за власним бажанням», то залишається другий варіант. Боюся, що і він виявиться проблематичним. Гадаю, навіть російськомовні Південь зі Сходом підтримає новий «союз», хай Європейський. Натомість противитимуться цьому фінансові спонсори ПР, заради партійно-бізнесових інтересів яких і затіяно катавасію з новою структуризацією Верховної Ради. Як не крути, їм доведеться визнати власну колаборацію з Росією, а, отже, глибше загнати осиновий кілок у ледь живе після Майдану і лугандонських витівок Єфремова і К тіло партії.
Про галицьких радикалів тут мова навіть не йде. Однак вони навряд чи зможуть претендувати на звичну роль «п’ємонту», промотора євроантлантичних устремлінь України: еліти Центру і Сходу також визріли до усвідомлення потреби мати власну державу. Знову ж таки процитую Лєца: «Вороття до печери немає: нас надто багато».
Ігор Гулик Ілюстрація: joyreactor.cc
Конец профессионального буфера
"Danke Frau Ribbentrop"
Из записей украинских пользователей
в аккаунтах канцлера Германии

Как-то давно, оценивая внешнеполитический вектор тогдашней власти, известный политолог Вадим Карасев заметил, что она превратила Украину в «профессиональный буфер» между Россией и Европой. Оценка была не очень оптимистичная, но, я бы сказал, и не слишком экзотическая. Быть буфером, с одной стороны, кое-как выгодно, с другой же - неуверенно и небезопасно, потому что в нынешнем мире, с его постоянными изменениями «розы ветров», трудно удержать равновесие и предотвратить крен в ту или иную сторону.
После бразильских объятий фрау Меркель с госпадином ВВХ, кажется, все стало на свои места. Канцлер ФРГ откровенным текстом призвала Киев к переговорам с террористами (неслыханно для нормальных стран, особенно после терактов 11 сентября). Циничное и непристойное предложение (пускай даже диалога в режиме он-лайн) прозвучало на фоне известий об еще неостывших телах убитых под Зеленопольем украинських воинов, убитых, не исключено залпами новейших российских Торнадо и, что совсем возможно, с территории РФ. Быть буфером для предательской Европы Киеву как-то, мягко говоря, не с руки... Что и продемонстрировал Порошенко, проигнорировав "обнимашки" в далеком Рио.
Некоторые из украинцев живут иллюзией, что на нашей стороне безвариантно Америка, как это было во времена Рейгана, определившегося в стратегической цели - добить "империю зла". Вряд ли сейчас в Белом доме до конца понимают, что после падения СССР такой же империей постепенно стала Россия. И, увы, как пишет Кен Адельман, "цели нынешней американской политики далеко не такие амбициозные, как окончание Холодной войны. Тяжело представить себе президента Обаму, исповедуещего такую позицию "мы победим, когда они проиграют" (кредо Рейгана - Авт.) в противостоянии Путину в таких горячих точках, как Украина или Сирия. Эта администрация, кажется, согласна на ничью".
Но вернемся к профессиональности "буфера". Проблема, наверно, состоит в намерениях тех, кто действительно использовал пребывание во власти, максимально отдалить украинский маятник Фуко от координат, определенных еще Оранжевой революцией.
Поэтому говорить о равновесии вряд ли приходилось. Потому что маятник, как и пружина, имеет удивительную способность возвращаться к спокойствию, только перейдя точку стояния, а, следовательно, может, согласно эффекту бумеранга, задеть тех, кто его расшатывает.
Для того, чтобы поставить в конце концов все точки над «і», нужен был катаклизм вроде Майдана, - реакция на «расшатывание» внешнеполитических векторов. Потому что, как представляется, властьдо сих пор просто пользовалась из шока оппонентов, которые, к тому же, имели робкие иллюзии на предмет вероятных договоренностей с ней. Это болезнь, которую лечит время или экстремальная терапия (Лец писал, что, избавившись зубов, человек вместо приобретает большую свободу для языка).
Однако сейчас нынешняя команда с Банковой полагается на «бурю и натиск». Выхода нет: власть, перед угрозой возвращения маятника, вынуждена выбирать: либо позорно уйти, или выполнить волю Майдана.
Поскольку в Украине еще не было прецедента отречения «по собственному желанию», то остается второй вариант. Боюсь, что и он окажется проблематичным. Думаю, даже русскоязычные Юг с Востоком поддержит новый «союз», пусть Европейский. Зато попытаются воспрепятствовать этому финансовые спонсоры ПР, ради партийно-бизнесовых интересов которых и затеяно катавасию с новой структуризацией Верховной Рады. Как ни крути, им придется признать собственную коллаборацию с Россией, а, следовательно, глубже загнать осиновый кол в едва живое после Майдана и лугандонських выходок Ефремова и К тело партии.
О галицких радикалах здесь речь даже не идет. Однако они вряд ли смогут претендовать на привычную роль «пьемонта», промотора евроатлантических устремлений Украины: элиты Центра и Востока также созрели к осознанию необходимости иметь собственное государство. Опять же процитирую Леца: «Возврата к пещере нет: нас слишком много».
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment