Лавров і лаври БЕндера

Ілюстрація: yaplakal.com

Риторика глави зовнішньополітичного відомства РФ Сергєя Лаврова вже давно перетворилася в елемент політичного шахрайства, практикований Кісельовим і К, ба більше, - всією керівною верхівкою Росії: від президента до депутатів Госдуми. Вірити меседжам, які надходять з-за Кремлівської стіни, - себе не поважати. І в цьому особисто переконалися не тільки українці, але, мабуть, за поодинокими винятками, увесь світ.
Учора, коментуючи чергове засідання трохи дивакуватої Контактної групи, яка буцім-то намагається укоськати конфлікт на Сході, Лавров пояснив відсутність «повноважних представників» сепаратистів тим, що вони, мовляв, «із народом». Тобто перебувають в Донецьку чи Луганську, довкола яких з фатальною невідворотністю стискаються лещата сил АТО.
По-перше, глава МЗС РФ виступає тут у невдячній ролі адвоката чи то пак, - якщо точніше, - повноважного представника терористів. Його пояснення – це, по суті, визнання того, що всі ці гіркіни, болотови, бєси та інша озброєна до зубів «тусня» насправді керуються ГРУ та ФСБ.
По-друге, Лавров лукавить, намагаючись у макабричний спосіб легітимізувати статус цих, з доволу сказати, осіб. Він заявляє, що «вони, нехай на площі, але все-таки були обрані народом — також як і нинішні лідери (у Києві) були обрані на Майдані». Усім, гадаю, зрозуміле шулерство пана міністра. Жодних керівників київської, як того бажає Москва, «хунти» Майдан не обирав, до відома російського МЗСу, ті, хто взяв на себе керівництво державою після ганебної втечі золотого Батона, були обрані народом у легітимний спосіб, на виборах до українського парламенту, визнаних світом, до того ж, власне під час правління Януковича. Жодного мандата ні тодішньому в.о. президента і голови ВР Турчинову, ні жодному іншому посадовцю Майдан не надавав. Інша річ, що революційна хвиля винесла опозиційних режимові лідерів на політичний олімп, причому, якщо вже начистоту, то годі говорити, що всі вони без винятку користувалися якимись особливими симпатіями народу в центрі Києва.
Ну, а президента Порошенка, - і це достеменно відомо пану Лаврову, - обрано на всенародних виборах у першому турі і визнано більшістю країн світу, серед інших – і, смію гадати, Російською Федерацією.
Я розумію, Лаврову доводиться «відмивати» не тільки імідж терористів-найманців Москви, а, в першу чергу, свого президента, який свого часу дуже ретельно взявся захищати «права соотєчєствєнніков» у Криму та на Сході України. Отримавши належну відсіч (не тільки світових потуг, але й української, у першу чергу), йому доводиться відступати, маневрувати, зраджувати. До слова, тих, хто не спромігся прибути на чергове засідання Контактної групи, тобто терористів. Наслідки зради чуємо вже у ледь не щоденних воланнях Стрєлка та іже з ним. Гадаю, за якийсь тиждень вони теж підхоплять незабутній хіт українських фанів про ВВП з новим прізвищем.
Лаврову не позаздриш навіть у тому, що власне він мусить озвучувати геть несуразні сигнали, які час від часу долинають і з Берліна. Це саме тамтешній колега Сєргєя Вікторовіча, федеральний міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмайер наполегливо радить Києву піти на перемовини з терористами. Дозволю собі доволі неполіткоректне припущення: чи зважився б герр Штанмайер радити щось подібне Ізраїлю у його стосунках з ХАМАС? За комплексу «історичної вини» Берліна? Думаю, якби таке сталося, то на політичній кар’єрі цього високо достойника можна було б поставити жирний хрест.
Колись Шарль де Голль написав, у тому числі, й для тих своїх співвітчизників, які нині теж намагається грати роль «доброго поліцейського» у врегулюванні українсько-російського конфлікту, дбаючи, як мені бачиться, перш за все про зиск: "Бувають часи, коли воля кількох людей разбиває детермінізм і відкриває нові шляхи. Якщо ви переживаєте зло того, що відбувається і остерігаєтеся гіршого, вам скажуть: «Такі закони исторії». І вам все науково доведуть. Не погоджуйтеся, панове, з таким вченим боягузством".
Ігор Гулик
Лавров и лавры БЭндера
Риторика главы внешнеполитического ведомства РФ Сергей Лаврова уже давно превратилась в элемент политического мошенничества, практикуемый Киселевым и К, более того, - всей руководящей верхушкой России: от президента до депутатов Госдумы. Верить в месседжи, которые поступают из-за Кремлевской стены, - себя не уважать. И в этом лично убедились не только украинцы, но, видимо, за редким исключением, весь мир.
Вчера, комментируя очередное заседание немного странноватой Контактной группы, которая будто бы пытается погасить конфликт на Востоке, Лавров объяснил отсутствие «полномочных представителей» сепаратистов тем, что они, мол, «с народом». То есть находятся в Донецке или Луганске, вокруг которых с роковой неотвратимостью сжимаются тиски сил АТО.
Во-первых, глава МИД РФ выступает здесь в неблагодарной роли адвоката или же, - если точнее, - полномочного представителя террористов. Его объяснение - это, по сути, признание того, что все эти гиркины, болотовы, бесы и другая вооруженная до зубов «тусовка» на самом деле руководствуются инструкциями ГРУ и ФСБ.
Во-вторых, Лавров лукавит, пытаясь макабрическим способом легитимизировать статус этих, с позволения сказать, людей. Он заявляет, что «они, пусть на площади, но все же были избраны народом - также как и нынешние лидеры (в Киеве) были избраны на Майдане». Все, думаю, поняли шулерство господина министра. Никаких руководителей киевской, как того желает Москва, «хунты» Майдан не избирал. К сведению российского МИДа, те, кто взял на себя руководство государством после позорного бегства золотого Батона, были избраны народом легитимным способом, на выборах в украинский парламент, признанных миром, к тому же, собственно во время правления Януковича. Ни одного мандата ни тогдашнему и.о. президента и председателя ВР Турчинову, ни какому другому должностному лицу Майдан не предоставлял. Другое дело, что революционная волна вынесла оппозиционных к режиму лидеров на политический олимп, причем, если уж начистоту, то не честно было бы говорить, что все они без исключения пользовались какими-то особыми симпатиями народа в центре Киева.
Ну, а президент Порошенко, - и это точно известно господину Лаврову, - избран на всенародных выборах в первом туре и признан большинством стран мира, среди других, - смею думать, и Российской Федерацией.
Я понимаю, Лаврову приходится «отмывать» не только имидж террористов-наемников Москвы, а, в первую очередь, своего президента, который в свое время очень тщательно взялся защищать «права соотечественников» в Крыму и на Востоке Украины. Получив должный отпор (не только мирового сообщества, но и украинского, в первую очередь), ему приходится отступать, маневрировать, изменять. К слову, тех, кто не смог прибыть на очередное заседание Контактной группы, то есть террористов. Последствия измены слышим уже в чуть ли не ежедневных воплях Стрелка и иже с ним. Думаю, через недельку они подхватят незабываемый хит украинских фанов о ВВП с новой фамилией.
Лаврову не позавидуешь даже в том, что собственно он должен озвучивать напрочь циничные сигналы, которые время от времени доносятся и из Берлина. Это именно тамошний коллега Сергея Викторовича, федеральный министр иностранных дел Франк-Вальтер Штайнмайер настойчиво советует Киеву пойти на переговоры с террористами. Позволю себе довольно неполиткорректное предположение: смог бы герр Штанмайер советовать что-то подобное Израилю в его отношениях с ХАМАС? Учитывая комплекс «исторической вины» Берлина? Думаю, если бы такое произошло, то на политической карьере этого высокодостойного мужа можно было бы поставить жирный крест.
Когда-то Шарль де Голль написал, в том числе, и для тех своих соотечественников, которые сейчас тоже пытаются играть роль «хорошего полицейского» в урегулировании российско-украинского конфликта, заботясь, как мне видится, прежде всего о выгоде: "Бывают времена, когда воля нескольких людей разбивает детерминизм и открывает новые пути. Если вы переживаете зло происходящего и опасаетесь худшего, вам скажут: «Таковы законы Истории». И вам все научно докажут. Не соглашайтесь, господа, с такой ученым трусостью".
Игорь Гулык