Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Місія покоління

Originally posted by ihorhulyk at Місія покоління
1
Ілюстрація: vk.com

Отже, перемир’я не вдалося. Жоден із пунктів (закриття пунктів вербування найманців на території Російської Федерації; припинення пересування незаконних збройних формувань на території Донецької та Луганської областей; припинення побудова укріплень чи споруд, що заважатимуть мирному життю мешканців Донбасу), очікуючи виконання яких, Порошенко погодився на режим одностороннього припинення вогню, не виконано. Нас чекає повномасштабна війна – не тільки зі сп’янілими від безкарності ватниками під орудою грушників, ефесбешників та інших «диких гусей» Путіна, а й безпосередньо з Росією.
Фактично, - і на цьому неодноразово наголошувалося упродовж цих, мабуть, найдовших трьох днів, коли загинуло (за офіційними даними) майже два десятки українських вояків, - умови перемир’я трактувалися міжнародною спільнотою і Києвом як ультиматум Кремлю. Той вислизав, мов вуж, робив серйозні міни, сипав пустопорожніми фразами, але не дослухався. Навпаки, нарощував біля наших кордонів військову потугу, оголосив мобілізацію резервістів, словом, гнув свою лінію далі, роздратований невдачами первинних планів легкого бліц-крігу, а особливо тим, що сталося 27 червня у Брюсселі.
Подивимося тепер на реакцію фрау Меркель та мусьє Оланда, які взяли на себе невдячну роль адвокатів кремлівського фюрера. Якщо вони і цього разу не застосують секторальних санкцій, якщо не продемонструють пріоритету миру і демократії над гендлярською спрагою наживи, то стануть співучасниками бойні, яку цілком доречно відтак назвуть Третьою світовою.
Тепер – про Київ. Гадаю, Порошенко не має інших шляхів, окрім війни на знищення осередку сепаратизму. Він, мабуть, втямив цілком прямолінійний меседж Майдану, що недільне віче може стати останнім мирним мітингом. ПОП, як на мене, мусить покладатися на власний народ, і припинити безглузду гру в дурня із витонченими і досвідченими шулерами, яких хтось колись манірно назвав «європейською демократичною елітою». Бо що ж це за, перепрошую, еліта, яка толерує перемовини із терористами, підштовхує до цього країну, знекровлену спочатку боротьбою із «золотим Батоном» (не забудьмо, саме він обвів довкола пальця «рафінованих європейських інтеграторів" у Вільнюсі), відтак – втратою Криму, а тепер ще й неоголошеною гібридною війною на Сході. Чим ця «еліта» відрізняється від ВВП, що підло скористав зі слабкостей сусіда, аби урвати жирний шмат його землі?
Я не хочу вдаватися у подробиці залаштункових інтриг нашої внутрішньої політики, аналізувати тут раптову з’яву на її видноколах Кучми, а особливо – Медведчука. Рівно ж як і громогласну заяву Коломойського про його «агресивну підтримку» кума Путіна на посаду губернатора Донеччини. Хай це залишається на совісті тих, хто безпосередньо залучений до процесу. Поза тим, хотів би нагадати і їм, і всім нам про те, що Майдан був насамперед «революцією Гідності», і наскільки я розумію, поняття гідності передбачає, серед іншого, й мораль. Якщо повернення привидів із брудною репутацією Порошенкові видається моральним, тоді, звісно, його виборці вільні у подальших діях.
Але є ще один елемент української драми. Я назвав би його місією покоління, як би це пафосно не звучало. Проблема у тому, що 22 роки незалежності наша спільнота уважала себе незалежною від... своє країни. Кожен намагався городити тин довкола власного обійстя, сподіваючись за тим нехитрим «муром» пережити неприємності, кризи, некомфорт. Ми не врахували тільки одного – часу, який робить нас щохвилі іншими, ментальних змін, для яких перелази і фортечні стіни – карткові будиночки, не більше. Ми не зауважили, як у незалежній країні виросло незалежне покоління, і не завдяки укоханій нами самоізоляції і байдужості, а вже через вроджене відчуття свободи.
Тому нічого зараз нарікати на всіх і вся. Просто, як я думаю, варто сісти й поміркувати: може, це нам варто виправити наші ж огріхи, саме нам. Бо поганий той батько, який безвідповідально і легковажно залишить чорну роботу дітям. Хай, мовляв, розгрібають.
Ігор Гулик
Миссия поколения
Итак, перемирия не случилось. Ни один из пунктов (закрытие пунктов вербовки наемников на территории Российской Федерации, прекращение передвижения незаконных вооруженных формирований на территории Донецкой и Луганской областей, прекращение построения укреплений или сооружений, мешающие мирной жизни жителей Донбасса), ожидая выполнения которых, Порошенко согласился на режим одностороннего прекращения огня, не выполнено. Нас ждет полномасштабная война - не только с опьяненными безнаказанностью ватниками под руководством грушников, эфэсбешников и других «диких гусей» Путина, но и непосредственно с Россией.
Фактически, - и это неоднократно отмечалось в течение этих, пожалуй, самых длинных трех дней, когда погибло (по официальным данным) почти два десятка украинских воинов, - условия перемирия трактовались международным сообществом и Киевом как ультиматум Кремлю. Тот выкручивался, как уж, делал серьезные мины, сыпал пустыми фразами, но не прислушивался. Наоборот, наращивал у наших границ военную мощь, объявил мобилизацию резервистов, словом, гнул свою линию дальше, раздраженный неудачами первоначальных планов легкого блиц-крига, а особенно тем, что произошло 27 июня в Брюсселе.
Посмотрим теперь на реакцию фрау Меркель и мусье Оланда, которые взяли на себя неблагодарную роль адвокатов кремлевского фюрера. Если они и теперь не применят секторальных санкций, если не продемонстрируют приоритет мира и демократии над купеческой жаждой наживы, то станут соучастниками бойни, которую вполне уместно потом назовут Третьей мировой.
Теперь - о Киеве. Думаю, у Порошенко нет другого пути, кроме войны на уничтожение очагов сепаратизма. Он, видимо, понял вполне прямолинейный месседж Майдана о том, что воскресное вече может стать последним мирным митингом. ПАП, как по мне, должен полагаться на собственный народ, и прекратить бессмысленную игру в дурака с изощренными и опытными шулерами, которых кто-то когда-то манерно назвал «европейской демократической элитой». Ибо что это за, извините, элита, которая идет на переговоры с террористами, подталкивает к этому страну, обескровленную сначала борьбой с "золотым Батоном" (не забудем, именно он обвел вокруг пальца «рафинированных европейских интеграторов" в Вильнюсе), затем - потерей Крыма, а теперь еще и необъявленной гибридной войной на Востоке. Чем эта «элита» отличается от ВВП, подло воспользовавшегося слабостью соседа, чтобы урвать жирный кусок его земли?
Я не хочу вдаваться в подробности закулисных интриг нашей внутренней политики, анализировать внезапное появление на ее горизонте Кучмы, а особенно - Медведчука. Равно как и громогласное заявление Коломойского о его «агрессивной поддержке» кандидатуры кума Путина на должность губернатора Донетчины. Пусть это останется на совести тех, кто непосредственно вовлечен в процесс. Кроме того, хотел бы напомнить и им, и всем нам о том, что Майдан был прежде всего «революцией Достоинства», и насколько я понимаю, понятие достоинства предусматривает, среди прочего, и мораль. Если возвращение призраков с грязной репутацией представляется Порошенко моральным, тогда, конечно, его избиратели свободны в своих дальнейших действиях.
Но есть еще один элемент украинской драмы. Я назвал бы его миссией поколения, как бы это пафосно ни звучало. Проблема в том, что 22 года независимости наше общество считало себя независимым от... своей страны. Каждый пытался строить забор вокруг собственного подворья, надеясь за этой нехитрой «стеной» пережить неприятности, кризисы, дискомфорт. Мы не учли только одного - времени, которое ежеминутно делает нас другими; ментальных изменений, для которых перелазы и крепостные стены - карточные домики, не более. Мы не заметили, как в независимой стране выросло независимое поколение, и не благодаря возлюбленным нами самоизоляции и равнодушию, а уже с врожденным чувством свободы.
Поэтому нечего сейчас пенять на всех и вся. Просто, я думаю, стоит сесть и пораскинуть мознами: может, это нам следует исправить наши же огрехи, именно нам. Потому что плох тот отец, который безответственно и легкомысленно оставит черную работу детям. Пусть, мол, разгребают.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments