Олег Промахов // Oleg Promakhov (op_lot) wrote in ua,
Олег Промахов // Oleg Promakhov
op_lot
ua

Хата на Пріорці

Біля самої дороги по вул.Вишгородській з-за кущів виглядає білобока хатина. Своє призначення житлового приміщення будівля змінила на нове амплуа музею. Нині в хаті розміщується експозиція меморіального музею Т.Г. Шевченка "Хата на Пріорці". Але найголовніший експонат музею - це сама хата.




Саме в цій хаті зупинявся Великий Кобзар під час свого останньго візиту до Києва, до неньки України у 1859р. Ще довго пам'ятали пріорчани свого видатного гостя, називали хату "Тарасовою". Пройшло сто років, Пріорка з дачного містечка виросла в столичний район з багатоповерхівками, а Тарасову хату залишили. У 1964р., на честь 150-річчя від дня народження Шевченка біля будинку встановлюють меморіальну стелу.




Ще через двадцять років все ж таки приймають рішення щодо переселення хазяїв. Згодом проводяться відновлювальні роботи, експозиційні кімнати наповнюються експонатами, наукові працівники проводять дослідну роботу. І в 1989р. музей відкриває свої двері для відвідувачів.






У серпні 1859р. Шевченко прибуває до Києва після десятирічного заслання. Стомлений важким випробуванням він мріє оселитися в невеличкій хатині на дніпрових кручах. За кожним кроком поета-бунтаря слідкує царська охранка. От і в столиці він першим ділом повинен відмітитись у генерал-губернатора. Останній наказав поету виїхати з України, але за браком коштів Шевченко ще залишається у Києві на деякий час. Перші дні він проживає у свого товариша Івана Гудовського, художника-фотографа. У фотоательє Гудовського, що було у будинку, де нині височіє готель "Козацький" (Майдан Незалежності), були зроблені два портрети Кобзаря. Саме таким він запам'ятався пріорчанам. Вже сивочолий з вусами Шевченко більше нагадував дідуся - так на обличчі 45-річного поета викарбувалася нелегка доля і життя у засланні.






Некваплячись, Шевченко покидає доброзичливого товариша і прямує на пошуки житла. Спочатку він навідався до Стрітенської церкви, що колись стояла на Львівській площі, коло якої мешкав побратим Шевченка – художник Іван Сошенко. А далі, пройшовши пішки весь Поділ і Куренівку, він опинився на Пріорці.

Йшов, йшов, бачу - хатка, ні то панська, ні то мужицька - біла-біла, як сметана, да ще й садочком обросла; а на дворі дитячі сороченята сушаться - рукавами махають - мене кличуть: я й зайшов.


Тут Шевченко і лишився. Він знімав одну з кімнат у господі, яка вікнами виходила в невеличкий, але густий фруктовий сад.




Спогади господині цієї хати Варвари Матвіївни Пашковської дійшли до нас завдяки її сестрі Стефанії, яка переказала їх і опублікувала у петербурзькому журналі "Пчела. Русская иллюстрация". Дякуючи цій статті, ми знаємо побутові деталі із життя Шевченка, його ставлення до людей і реакцію оточуючих на українського генія.

Шевченко вставал аккуратно с восходом солнца, чтобы видеть, как просыпаются - прошумят "на добры день" высокие тополи и "пташки прощебечуть" свой первый привет утру... Молился и умывался на дворе, сам вытаскивая себе "погожей" - свежей воды из глубокого колодезя. До чая всегда выпивать добрую чарку "горилочки", заусывая, или вернее, загрызывая её "жменько пшоньця", которое носил просто в кармане своих широких, "як море", шаровар. Он уверял, что закуски "здоровійшой", как эта не может быть, "бо оно и смачне и зубы точить - тильки, Бог милуе, не на людей, а на мясо и хлиб святы, и у животи выскрибае усяку там нечисть, що на кишках осидае". Чай пил, но не любил его, называя по польски "гербатою", и говорил, что кто много её употребляет, тот под старость горбатеет... Любимым его кушаньем был настоящий малороссийский борщ "затертый пшонцем и затовченный старым салом", вареники с творогом из грубой, гречневой муки и такие же "галушки"; но от двух последних блюд у него каждый раз поднималась такая мучительная изжога, от которой он лечился пшеном-же, предпосылая ему "горилочку", "бо ни чим не выбьешь клина, як клином"!







Вже за тиждень Шевченко став своїм. З господарем він рідко спілкувався, ба навіть, уникав його. Пашковський був для нього "чиновником с гудзиками". А от з Варварою Матвіївною у них були теплі стосунки. Шевченко називав її "титочкою" і "дядыною" і частенько просив її співати українських та козацьких пісень. З дітьми у поета також все було до ладу - товаришував він і з хазяйськими дітьми, і з бешкетниками пріорчанами. Розповідав їм казки, цікаві історії, потішки. Діти відплачували йому своєю любов'ю - лазали по ньому, смикали за вуса, по-дитячи зловживали добротою Шевченка. Старий поет, в міру своїх фінансів, намагався пригощати дітей різними ласощами, які можна було придбати на базарі. "Кого люблять діти, той ще не зовсім поганий чоловік...", - казав про себе Тарас Григорович. Так проходили останні безтурботні дні у Києві.






Швидко минув час, і Шевченко відбув з Києва до Петербурга. Це в останнє він споглядав україньскі краєвиди - "і лани широкополі, і Дніпро, і кручі...". Не довелося Великому Кобзарю спокійно дожити останні дні на рідній землі.


Статті по темі:

Святкування Дня народження Шевченка у Каневі


Як книжкові магазини підготувалися до ювілею Шевченка


Tags: memory..., Київ, музеї
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 2 comments