Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Асоціація. Післясмак

Originally posted by ihorhulyk at Асоціація. Післясмак
1
Ілюстрація: pravda.com.ua
Мабуть, дорослішання – це постійний процес розчарування,
і лише коли ти вже в усьому розчарувався,
можеш вважати себе зрілим і готовим до життя.
Андрій Любка
Ну, ось і сталося. Президент поставив свого автографа під документом, який одразу ж поквапилися назвати історичним. Україна – асоційований член Європейської Унії зі всіма наслідками, передбаченими таким статусом.
А відчуття чомусь зовсім не надихають на оптимізм. Якби це трапилося у Вільнюсі, в листопаді минулого року, мені здається, вони були б зовсім іншими.
Чому? Мабуть, ціна цього порошенкового підпису у Брюсселі є дуже високою. І плата теж. Я не буду тут повторювати високопарні слова європейських оцінювачів, які часто на пробу виявляються пусто-порожніми фразами. Але направду ще жоден із народів Старого світу не заплатив такої жахливої ціни за ідеали, які, якщо по правді, є байдужими для багатьох пересічних громадян Унії. Та що громадян, - для політиків, які нерідко беруться повчати нас азам демократії на власний штиб...
За час, що минув з того ганебного дня у Вільнюсі ми стали зовсім іншими. На власній шкірі зуміли переконатися у цінності справжньої підтримки і витонченому цинізмі учорашніх «доброзичливців». Змогли зрозуміти, що ніхто, окрім нас, не дбатиме на нашу оселю, ба – навпаки, варто тільки розслабитися, піддатися ейфорії, - і ризикуєш стати жертвою інтриг, змов, прямої агресії.
Жодним чином не применшуючи значення учорашньої події (вона, як-не-як, наразі, правда, формально, але розірвала зачароване коло, точкою відліку якого можна вважати Переяславську раду), скажу, що даремно Порошенко похизувався ручкою з того вже безмежно далекого від реальної країни і реальних настроїв у ній Вільнюса. "Я підпишу Угоду про Асоціацію, використовуючи кулькову ручку, на якій написано «Асоціація Україна - ЄС, Вільнюс 29 листопада 2013 року». Тоді це не відбулося, але кулькова ручка залишилася. Ми бачимо, що вона демонструє, що історичні події невідворотні", - сказав Порошенко. Жест, без сумніву, креативний, але на тлі деяких кадрових рішень, у контексті сумнівних переговорів з терористами і осіб, які ведуть ці перемовини, його можна сприймати двояко. Тяглість європейських устремлінь чи тяглість недобрих традицій вітчизняного політикуму? Якщо жити по-новому, то, може, варто звертати увагу й на такі деталі. Як там казали мудрі китайці? «Краще не знати ієрогліфів, ніж не знати людей». Переважна більшість моїх співвітчизників, переконаний, не відає «ієрогліфів» угоди про Асоціацію, але вона дуже добре розпізнає тих, хто береться говорити від їхнього імені. Цієї мудрості нас теж навчив Майдан.
Учорашнє підписання Угоди – лише перший крок до того, чого насправді прагне громадянство. Якщо у листопаді воно плекало надії на небачені інвестиції, розвій економіки, безвізовий режим, то зараз його орієнтири різко скореговані. Головне – безпека, мир і спокій на північних кордонах. Якщо європейські партнери у контексті підписаної Асоціації діятимуть справді по-партнерськи, якщо врешті-решт зрозуміють, що нині на Донбасі вирішується, з-посеред іншого, і їхнє майбутнє, тоді гра вартувала свічок. Якщо ж і надалі ми спостерігатимемо звиклі «танці на старих граблях», диктат щойно набутого «старшого брата» (цього разу – брюссельського чиновництва і корумпованої бюрократії), то гріш ціна такій спілці. Хоча, оптимісти кажуть, що саме українцям до снаги змінити стару Європу. Дав би Бог...
Може, має рацію Віталій Портніков, пишучи, що «для Заходу також важливо, аби Путін остаточно не розпсихувався – не тому, що Меркель з Олландом його дуже люблять, а тому, що вони не бажають гасити пожежу всюди, де він може її влаштувати». З іншого боку, тільки українці наразі достеменно знають, що пожежа вже пожирає десятки життів на Сході, і навіть «нерозпсихований» Путін, на жаль, не контролює криміналітет, вбраний російською пропагандою у шати «народного ополчення». Цілком можливо, що бандити, відчувши власну безвихідь, влаштують без відома ВВП криваві фейєрверки й на теренах безпечної Європи. Звісно, ніхто не гарантований і від того, що усілякі бородаї, гіркіни та іже з ними запрагнуть вимістити свою злість і на «зрадниках», що причаїлися за мурами Кремля. Їх поки що безжально розстрілюють російські прикордонники, але на теренах «ерефії» Кисєльов і К встигли виплекати цілі легіони палких прихильників цих авантюристів.
Але це вже геть інша історія. Історія завтрашнього дня країни, з якою у нас від 27 червня розпочалися нові стосунки.
Ігор Гулик
Ассоциация. Послевкусие
Наверное, взросление – это постоянный процесс разочарования,
и только когда ты уже во всем разочаровался,
можешь считать себя зрелым и готовым к жизни.
Андрей Любка
Ну, вот и случилось. Президент поставил свой ​​автограф под документом, который сразу же поспешили назвать историческим. Украина - ассоциированный член Европейского союза со всеми последствиями, предусмотренными таким статусом.
А ощущения почему-то совсем не вдохновляют на оптимизм. Если бы это случилось в Вильнюсе, в ноябре прошлого года, мне кажется, они были бы совсем другими.
Почему? Видимо, цена этой порошенковой подписи в Брюсселе оказалась очень высокой. И плата тоже. Я не буду здесь повторять высокопарные слова европейских экспертов, которые часто на пробу оказываются пусто-пустыми фразами. Но действительно еще ни один из народов Старого света не заплатил такой ужасной цены за идеалы, к которым, если уж начистоту, равнодушны многие простые граждане Унии. Да что граждане, - политики, которые нередко берутся поучать нас азам демократии на собственный манер...
За время, прошедшее с того позорного дня в Вильнюсе, мы стали совсем другими. На собственной шкуре сумели убедиться в ценности настоящей поддержки и изощренном цинизме вчерашних «доброжелателей». Смогли понять, что никто, кроме нас, не позаботится о нашем доме, даже - наоборот, стоит только расслабиться, поддаться эйфории, - и рискуешь стать жертвой интриг, заговоров, прямой агрессии.
Никоим образом не умаляя значения вчерашнего события (оно, как ни крути, пока, правда, формально, но разорвало порочный круг, точкой отсчета которого можно считать Переяславскую раду), скажу, что зря Порошенко похвастался ручкой из того уже бесконечно далекого от реальной страны и реальных настроений в ней Вильнюса. "Я подпишу Соглашение об Ассоциации, используя шариковую ручку, на которой написано «Ассоциация Украина - ЕС, Вильнюс 29 ноября 2013 года». Тогда этого не случилось, но шариковая ручка осталась. Мы видим, что она демонстрирует, что исторические события неотвратимые", - сказал Порошенко. Жест, без сомнения, креативный, но на фоне некоторых кадровых решений, в контексте сомнительных переговоров с террористами и лиц, ведущих эти переговоры, его можно воспринимать двояко. Преемственность европейских устремлений или преемственность недобрых традиций отечественного политикума? Если жить по-новому, то, может, стоит обращать внимание и на такие детали. Как там говорили мудрые китайцы? «Лучше не знать иероглифов, чем не знать людей». Подавляющее большинство моих соотечественников, убежден, не знает «иероглифов» Соглашения об ассоциации, но они очень хорошо распознают тех, кто берется говорить от их имени. Этой мудрости нас тоже научил Майдан.
Вчерашнее подписание Соглашения - лишь первый шаг к тому, чего на самом деле хочет общество. Если в ноябре оно строило надежды на невиданные инвестиции, развитие экономики, безвизовый режим, то сейчас его ориентиры резко скорректированы. Главное - безопасность, мир и спокойствие на северных границах. Если европейские партнеры в контексте подписанной Ассоциации будут действовать искренне по-партнерски, если в конце концов поймут, что сейчас на Донбассе решается, среди прочего, и их будущее, тогда игра стоила свеч. Если же и в дальнейшем мы будем наблюдать нудные «танцы на старых граблях», диктат только приобретенного «старшего брата» (на этот раз - брюссельского чиновничества и коррумпированной бюрократии), то грош цена такому союзу. Хотя, оптимисты говорят, что именно украинцам по силам изменить старую Европу. Дай Бог...
Может, прав Виталий Портников, считающий, что «для Запада также важно, чтобы Путин окончательно не распсиховался - не потому, что Меркель с Олландом его очень любят, а потому, что они не желают гасить пожар везде, где он может ее устроить». С другой стороны, только украинцы пока точно знают, что огонь уже пожирает десятки жизней на Востоке, и даже «нерозпсихований» Путин, к сожалению, не контролирует криминалитет, наряженный российской пропагандой в одежды «народного ополчения». Вполне возможно, что бандиты, почувствовав собственную безысходность, устроят без ведома ВВП кровавые фейерверки и на территории самовлюбленной Европы. Конечно, никто не гарантирован и от того, что всевозможные бородаи, гиркины и иже с ними пожелает выместить свою злость и на «предателях», притаившихся за стенами Кремля. Их пока безжалостно расстреливают российские пограничники, но на территории «эрэфии» Киселев и К успели вырастить целые легионы горячих сторонников этих авантюристов.
Но это уже совсем другая история. История завтрашнего дня страны, с которой у нас 27 июня начались новые отношения.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments