Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Музей мадам Тюссо

Originally posted by ihorhulyk at Музей мадам Тюссо
1
Ілюстрація: anekdot.ru

Перемовини з терористами – справа, взагалі-то, не надто шляхетна, аби не сказати різкіше. З ними, зазвичай, розмовляють доконечно зрозумілою мовою, - мовою зброї. Дипломатичні реверанси і різні протокольні штучки тут недоречні. Тим паче, коли охамівша вкрай публіка на кшталт Бородая та Пономарьова використовує ці «милі бесіди» для самопіару, вивісивши над столом, за яким прагнуть розкурити люльку миру, прапор сепаратистсько-терористичного покручу ДНР...
Але не про них, самопроголошених і самозваних, мова. Мова про протилежний бік стільниці, де опинилися, поруч з повноважним представником президента Швейцарії, яка головує в ОБСЄ, панове, яким місце в українському варіанті музею воскових фігур. Кучма, Медведчук, Шуфрич, - мов тіні незабутих предків, причому, предків, над якими тяжіє прокляття роду, і про яких, зазвичай, не згадують навіть під час молитви за святвечірнім столом.
Я розумію, - їм лестить статус. Кучмі – повпреда чинного президента, за яким ще кілька місяців тому ніхто б не міг і запідозрити схильність впадати у блуд із нафталіновами антигероями вітчизняної історії. Медведчуку – фактично повпреда Путіна, хоч формально мандат на переговори йому дали терористи. ВВП лише освятив це кумове амплуа недбалою реплікою серед лукавих рядків про прагнення до миру. Зате ОБСЄ відреагувало правильно і без «еківоків».
У принципі, як на мене, за лаштунками перемовин осіб, серед яких визнані Генеральною прокуратурою потенційні мешканці Лук’янівського СІЗО, кояться якісь непевні речі. Хотілося б вірити, що фігури з музею Тюссо донбаського штибу – слухняні маріонетки у руках Порошенка, або, у крайньому випадку, у те, що їх використовують утемну. Але, мабуть, це надія невиправного оптиміста. Адже ефективність «діалогу» щоденно заперечується інформацією з фронтів, де під супровід дипломатичних реверансів гинуть реальні воїни, а кордон знову скидається на діряве решето. Радше повіримо Луценкові: «Головна директива переговорникам з боку Кремля - не допустити підписання Угоди про асоціацію України з ЄС. Саме тому Медведчук і мавпи з гранатою з боку ДНР, ЛНР оголосили кінцевою датою перемир'я 27.06. Це – шантаж».
Маю підозри, що після 27-го знову заговорять гармати, і, - щонайгірше, - їх залпи стане чутно не тільки у доволі невизначеній зоні АТО.
Бо чого ще можна очікувати від Медведчука і Кучми? Перший – переконаний прихильник інтеграції з агресором, спонсор лідера «Новоросії», політика «у бігах» Царьова. Другий волів би ствердити своє гасло «Україна – не Росія», але у доволі специфічний спосіб. Зокрема, виторгувавши у чинного режиму певний імунітет за «діла давно минулих днів». Кучму, до того ж мотивує, мабуть, пам’ять про підлість північного «брата», яка втілилася у «Гонгадзе-гейті», ролі прокаженого серед цивілізованого світу убивці журналіста. Але цю задавнену образу він змушений ховати за непроникною маскою «державотворця», яка робить його ще більш схожим на експонати мадам Тюссо.
Якщо Порошенко разом зі своїм інтелектуальним штабом вважає, що він переграв усіх, продемонструвавши прагнення до миру, то Кучма, мабуть, вже встиг втямити, хто насправді використовує його втемну. Принаймні, міг би прислухатися до оцінок свого незабутнього секретаря Радбезу Євгена Марчука, який відвертим текстом заявив таке: «Росія тепер отримала козирі. Які нові сакції? Та ви що? Ми, Росія разом з ОБСЄ і представником Президента України Порошенка Кучмою увійшли у переговорний процес з представниками Донецька і Луганська з урегулювання...».
Іноді навіть мовчання воскових фігур промовистіше, ніж палкі інавгураційні промови...
Ігор Гулик
Музей мадам Тюссо
Переговоры с террористами - дело, в общем-то, не слишком благородное, чтобы не сказать резче. С ними, как правило, говорят очень понятным языком, - языком оружия. Дипломатические реверансы и различные протокольные штучки здесь неуместны. Тем более, когда совсем обнаглевшая публика вроде Бородая и Пономарева использует эти «милые беседы» для самопиара, вывесив над столом, за которым стремятся раскурить трубку мира, флаг сепаратистско-террористического уродца ДНР...
Но не о них, самопровозглашенных и самозваных, речь. Речь о противоположной стороне столешницы, где оказались, рядом с полномочным представителем президента Швейцарии, председательствующей в ОБСЕ, господа, которым место в украинском варианте музея восковых фигур. Кучма, Медведчук, Шуфрич, - как тени незабытых предков, причем, предков, над которыми тяготеет проклятие рода, и о которых, как правило, не упоминают даже во время молитвы за столом в Сочельник.
Я понимаю, - им льстит статус. Кучме - амплуа полпреда действующего президента, в котором еще несколько месяцев назад никто не мог и заподозрить симпатии к нафталиновым антигероям отечественной истории. Медведчука - фактически полпреда Путина, хотя формально мандат на переговоры ему дали террористы. ВВП только освятил эту кумовую роль небрежной репликой среди лукавых строк о стремлении к миру. Зато ОБСЕ отреагировало правильно и без «экивоков».
В принципе, на мой взгляд, за кулисами переговоров лиц, среди которых и названные Генеральной прокуратурой потенциальные сидельцы Лукьяновского СИЗО, творятся какие-то мутные вещи. Хотелось бы верить, что фигуры из музея Тюссо донбасского толка - послушные марионетки в руках Порошенко, или, в крайнем случае, в то, что их используют втемную. Но, пожалуй, это надежда неисправимого оптимиста. Ведь эффективность «диалога» ежедневно отрицается информацией с фронтов, где под "музыку" дипломатических реверансов погибают реальные воины, а граница снова напоминает дырявое сито. Лучше поверим Луценко: «Главная директива переговорщикам со стороны Кремля - не допустить подписания Соглашения об ассоциации Украины и ЕС. Именно поэтому Медведчук и обезьяны с гранатой со стороны ДНР, ЛНР назвали конечной датой перемирия 27.06. Это – шантаж».
Подозреваю, что после 27-го снова заговорят пушки, и - что хуже - их залпы станут слышны не только в неопределенной зоне АТО.
Потому что чего еще можно ожидать от Медведчука и Кучмы? Первый - убежденный сторонник интеграции с агрессором, спонсор лидера «Новороссии», политика «в бегах» Царева. Второй хотел бы утвердить свой лозунг «Украина - не Россия», но довольно специфическим образом. В частности, выторговав у действующего режима определенный иммунитет за «дела давно минувших дней». Кучму, к тому же мотивирует, видимо, память о подлости северного «брата», которая воплотилась в «Гонгадзе-гейте», роли прокаженного среди цивилизованного мира убийцы журналиста. Но эту давнюю обиду он вынужден прятать за непроницаемой маской «государственника», которая делает его еще более похожим на экспонаты мадам Тюссо.
Если Порошенко вместе со своим интеллектуальным штабом считает, что он переиграл всех, продемонстрировав стремление к миру, то Кучма, видимо, уже успел понять, кто на самом деле использует его втемную. По крайней мере, мог бы прислушаться к оценкам своего незабываемого секретаря Совбеза Евгения Марчука, который откровенным текстом заявил следующее: «Россия теперь получила козыри. Новые сакции? Да вы что? Мы, Россия вместе с ОБСЕ и представителем Президента Украины Порошенко Кучмой вошли в переговорный процесс с представителями Донецка и Луганска по урегулированию...».
Иногда даже молчание восковых фигур красноречивее, чем пламенные инаугурационные речи...
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments