Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Дзвін зброї і міді

Originally posted by ihorhulyk at Дзвін зброї і міді
1
Ілюстрація: glavcom.ua

Не розумію одного, - якщо країна перебуває у небезпеці, якщо на наш терен вдерся агресор і зворохобить тут не тільки мирне населення, а що гірше, - усілякий суспільний непотріб, охочий до халяви, - невже найдієвішим засобом укоськання конфлікту є одностороннє припинення вогню? Я почув сотні аргументів на кшталт «під час затишшя ми зміцнимо свою армію», «зможемо вивести обивателів із зони бойових дій», «спробуємо домовитися про коридори для втечі в Росію найманців». Резони певні є, особливо у головах тих, хто їх озвучує.
Але, скажіть-но мені, може, не надто утаємниченому: що робитимемо із власними «терористами за халяву»? Невже думаємо, що вчорашній люмпен з кількома звивинами у мізках, якому дали до рук АКМ чи гранатомет, завтра складе цю зброю, аби далі промишляти на сміттєзвалищах? Я так не думаю. Немає гіршого, ніж той, «хто був нічим», а на коротку мить, яку він вважає своїм зоряним часом, вознісся над посполитими, над успішнішими і мудрішими, навівши на них ствол. Хіба ті, хто вчора «бомбили» супермаркети і банки, напихаючи кишені краденим алкоголем і закуссю, пачками банкнот, ось так просто роззброяться, наївно гадаючи, що їм пробачать? Та в жодному разі.
Вони спробували, як їм здається, розкішного життя за рахунок інших, завдяки вивищеності людини зі зброєю над беззахисним і безпорадним у конкретній ситуації хаосу. Солодкий, колись заборонений плід впав їм до ніг, і, не важливо, хто струсонув деревом – Путін, Гіркін, продажний мєнт-сепар, чи просто сусід, який здобув цей досвід першим. Не важливо, під якими прапорами і гаслами – «впєрьод к Рассєї», «дайош ДНР» чи «грабуй награбоване» він воює. Важливим є результат – миттєве «збагачення», повний шлунок, залиті мізки. І п’янке відчуття всесилля.
Нам кажуть про майбутні соціальні та індустріальні програми для Донбасу. Такого хотіли б самодостатні люди, з яких Порошенко і К прагне сформувати новий «середній клас» регіону. Але для більшості – це утопія, фантазія, щось несусвітнє. Якими не були б прожекти – вони, окрім фінансової складової (гадаю, всій країні суджено не тільки класти життя своїх синів, але й відтак – тяжко працювати заради фальшивого «годувальника всіх і вся»), так от, ці фантазії передбачають одну вельми сумнівну, з огляду втілення, складову – бажання самих мешканців щось робити. А навіщо? Варто гукнути: «почуйте Донбас!», а якщо залишатимуться глухими – дістати із загашника АКМ, заниканий з часів ДНР, і піти громити офіси та крамниці «ситих».
Тут Юрій Луценко розводиться про необхідність зміни донбаських еліт. Вухо ріже, коли він називає учорашніх «господарів регіону» елітою. Даруйте, хто вони, цей цвіт Сходу? Колишні бандити, рекетири, здирники, казнокради? Це – «еліта»? Що ж, з такими підходами не важко зрозуміти мотивації пересічних обивателів: соціальний ліфт для них чітко визначений досвідом 23 літ незалежності – вбивай, грабуй, обдурюй компаньйона, кради те, що можеш. І нічого тобі не буде – он Ахмєтов, Єфрємов та іже з ними не тільки вільно розгулюють на волі, але й диктують, як жити не тільки привласненому хутору, але й 46-мільйонній країні. Ї їх слухають, у всякому випадку - зважають на їхні просторікування.
Колись Ніцше написав цілком зрозумілу не тільки для українців сентенцію: "Хоч церковним дзвоном розповідай про свою мудрість, гендлярі на ринку заглушать її дзвоном міді". І зброї, якщо не почують шелест банкнот.
Ігор Гулик
Звон оружия и меди
Не понимаю одного, - если страна находится в опасности, если на нашу землю ворвался агрессор и шантажирует здесь не только мирное население, а что хуже, - всякий общественный хлам, любителей халявы, - неужели действенным средством разруливания конфликта является одностороннее прекращение огня? Я услышал сотни аргументов типа «во время затишья мы укрепим свою армию», «сможем вывести обывателей из зоны боевых действий», «попробуем договориться о корридорах для бегства в Россию наемников». Резоны определенные есть, особенно в головах тех, кто их озвучивает.
Но, скажите-ка мне, может, не слишком посвященныму: что делать с собственными «террористами ради халявы»? Неужели думаем, что вчерашний люмпен со считанными изгибами в мозгу, которому дали в руки АКМ или гранатомет, завтра оставит оружие, чтобы дальше привычно промышлять на свалках? Я так не думаю. Нет ничего хуже, чем тот, «кто был ничем», а на короткое мгновение, которое он считает своим звездным часом, вознесся над серой массой, над успешными и мудрыми, наведя на них ствол. Разве те, кто вчера «бомбили» супермаркеты и банки, набивая карманы краденым алкоголем и закуской, пачками банкнот, вот так просто разоружатся, наивно полагая, что им простят? Ни в коем разе.
Они попробовали, как им кажется, роскошной жизни за счет других, благодаря возвышению человека с ружьем над беззащитным и беспомощным в конкретной ситуации хаоса. Сладкий, когда-то запретный плод, упал к ихним ногам, и, не важно, кто потряс деревом - Путин, Гиркин, продажный мент-сепар, или просто сосед, прошедший этот путь накануне. Не важно, под какими флагами и лозунгами - «вперьод к Рассеи», «даешь ДНР» или «грабь награбленное» - он воюет. Важен результат - мгновенное «обогащения», полный желудок, залитые мозги. И пьянящее ощущение всесилия.
Нам говорят о будущих социальных и индустриальных программах для Донбасса. Такого хотели бы самодостаточные люди, из которых Порошенко и К стремится сформировать новый «средний класс» региона. Но для большинства - это утопия, фантазия, что-то несусветное. Какими бы ни были прожекты - они, кроме финансовой (думаю, всей стране суждено не только терять жизни своих сыновей теперь, но затем - еще и тяжело работать ради фальшивого «кормильца всех и вся»), так вот, эти фантазии предусматривают одну весьма сомнительную, учитывая воплощение, составляющую - желание самих жителей что-то делать. А зачем? Стоит крикнуть: «услышьте Донбасс», а если слушатели будут оставаться глухими - достать из загашника АКМ, припасенный со времен ДНР, и пойти громить офисы и магазины «сытых».
Здесь Юрий Луценко разводится о необходимости изменения донбасских элит. Ухо режет, когда он называет вчерашних «хозяев региона» элитой. Извините, кто они, этот цвет Востока? Бывшие бандиты, рэкетиры, вымогатели, казнокрады? Это - «элита»? Что ж, с таким подходом не трудно понять мотивации рядовых обывателей: социальный лифт для них четко определен опытом 23 лет независимости - убивай, грабь, обманывай компаньона, воруй то, что можешь. И ничего тебе не будет - вон Ахметов, Ефремов и иже с ними свободно разгуливают на свободе, да еще и диктуют, как жить не только приватизированному хутору, но и 46-миллионной стране. И их слушают, во всяком случае - учитывают их разглагольствования.
Когда-то Ницше написал вполне понятную не только для украинцев сентенцию: "Хоть колокольным звоном рассказывай о своей мудрости, торговцы на рынке заглушат ее звоном меди". И оружия, если не услышат шелест банкнот.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments