Непримітна влада

Ілюстрація: kasparov.ru

Є чудова китайська мудрість, що добрий імператор – той, про існування якого не здогадуються. Можна довіритись їй, оскільки прадавній народ має підстави висновувати таке про стосунки влади із загалом. Приблизно так міркують і на цивілізованому Заході; уряди, парламенти, президенти там хтось на кшталт покоївок, непомітно, тихо та делікатно роблять лад у вашому помешканні, намагаючись не завдати господарям жодних незручностей.
Я не думаю, що ми мусимо вигадувати ровера і наділяти владу якимись надзвичайними, боронь Боже, сакральними рисами. Тим не менше, це наразі так. Жодне застілля, пікнік на природі, поїздка у маршрутці не минеться без пристрастних обговорень того, що вчора сказав „у Шустера”, „у Кисельова” чи деінде той чи інший політик. Іноді я думаю, що українці полагодили всі свої хатні проблеми, і їм просто нічим себе розважити, лише розмовами про політику.
Хай там зараз, – після президентського марафону. Маємо нарешті Порошенка, за тиждень по інавгурації він спромігся на кілька призначень, кілька телефонних перемовин (серед них – і з Путіним), а також пообіцяв припинити війну до минулої суботи. Не густо... Але й не звично, позаяк інший би на його місці, мабуть, не вилазив би із «ящика», мусолячи передвиборчі тези і звістки про те, як він «перетрахує» владу (Лукашенка(с)).
Скажу відверто, я не вірю, що інший, активніший президент був би здатен змінити хід історії. Я переконаний, що Україна – самодостатня і цілком освічена спільнота – мусить перейти тернистий шлях до аполітизації своїх громадян. І її влада – президент за президентом, уряд за урядом, парламент за парламентом, – із плином часу позбудуться ілюзій з приводу свого месіанства, якоїсь своєї особливої ролі, і дійдуть до стану суспільної „покоївки”, яка виконуватиме те, за що їй платять. Бо інакше, – інакше їй вкажуть на двері, без особливих скандалів і майданів, а тихо, згідно із написаними нею ж законами...
Вірити, що вчора у найвищий державний фотель сів, мов Пилип з конопель, найчесніший, найсправедливіший і найцивілізованіший, – у країні, де злодійство, корупція і нечесність стали нормою, – значить, бути наївним. Ми обрали того, хто, як на мене, найбільше годиться нині, бо ця система пририхтує роги й невмілому, непристосованому до неї ангелу.
Але, обравши, не вимагаймо неймовірного, хай Порошенко принаймні спробує гіркого (а ще вчора, перед виборами, солодкого) трунку влади. Не зважаючи на те, що про нього говоритимуть опоненти, що писатимуть у газетах і показуватимуть по ТБ.
Пильнувати все ж мусимо, помічати усі деталі трансформації особистості: бо люди на шляху до влади, і люди при владі, – різні. Не тому, що лицемірили виборцям, а тому, що осягли нарешті те, чого так гаряче прагнули, і воно виявилося важким тягарем. Якщо ж Порошенко упродовж перших ста днів не голоситиме „пробі!” на увесь світ, а тихо й непомітно візьметься за прибирання у нашому спільному домі, – значить, ми не схибили з вибором.
Ігор Гулик
Неприметная власть
Есть замечательная китайская мудрость, гласящая, что хороший император - тот, о существовании которого не догадываются. Можно довериться ей, поскольку древний народ имеет основания делать такие выводы об отношениях власти с подданными. Примерно так рассуждают и на цивилизованном Западе; правительства, парламенты, президенты там что-то вроде горничных, незаметно, тихо и деликатно поддерживают порядок в вашем доме, стараясь не причинить хозяевам никаких неудобств.
Я не думаю, что мы должны придумывать велосипед и наделять власть какими-то чрезвычайными, не дай Бог, сакральными чертами. Тем не менее, это пока так. Ни одно застолье, пикник на природе, поездка в маршрутке не пройдет без пристрастных обсуждений того, что вчера сказал "у Шустера", "у Киселева" или где-то еще тот или иной политик. Иногда я думаю, что украинцы порешали все свои домашние проблемы, и им просто нечем себя развлечь, лишь разговорами о политике.
Ладно, сейчас, - после президентского марафона. Имеем наконец Порошенко, за неделю после инаугурации он сделал несколько назначений, провел несколько телефонных переговоров (среди них - и с Путиным), а также пообещал прекратить войну в прошедшую субботу. Не густо... Но и не привычно, так как другой бы на его месте, наверное, не вылезал бы из «ящика», мусссируя предвыборные тезисы и бахвалясь тем, как он «перетрахивает» власть (Лукашенко (с)).
Скажу откровенно, я не верю, что другой, более активный президент, был бы способен изменить ход истории. Я убежден, что Украина - самодостаточное и вполне образованное общество - должна пройти тернистый путь к аполитизации своих граждан. И ее власть - президент за президентом, правительство за правительством, парламент за парламентом, - с течением времени постепенно утратят иллюзии по поводу своего мессианства, какой-то своей особой роли, и дойдут до состояния общественной "горничной", выполняющей то, за что ей платят. Иначе, - иначе ей укажут на дверь, без особых скандалов и майданов, а тихо, по написанными ею же законам...
Верить, что в высшее государственное кресло вдруг, откуда не возьмись, сел честный, справедливый и цивилизованный, - в стране, где воровство, коррупция и нечестность стали нормой, - значит, быть наивным. Мы выбрали того, кто, по-моему, больше годится ныне, ибо эта система прицепит рога и неумелому, неприспособленному к ней ангелу.
Но, избрав, не будем требовать невероятного, пусть Порошенко по крайней мере попробует горького (а еще вчера, перед выборами, сладкого) пойла власти. Несмотря на то, что о нем будут говорить оппоненты, писать в газетах и ​​показывать по ТВ.
Но следить все же надо, замечать все детали трансформации личности, ибо люди на пути к власти, и люди при власти, - разные. Не потому, что лицемерили избирателям, а потому, что постигли наконец то, к чему так горячо стремились, а оно оказалось тяжелым бременем. Если же Порошенко в течение первых ста дней не будет стенать "Помогите!" на весь мир, а тихо и незаметно возьмется за уборку в нашем общем доме, - значит, мы не ошиблись с выбором.
Игорь Гулык