Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Із ким маємо справу?

Originally posted by ihorhulyk at Із ким маємо справу?
1309594774_icon150
Ілюстрація: newzz.in.ua

Цікава річ, – останнім десятиліттям Київ фактично розривався у своїх зовнішньополітичних симпатіях. За часів Ющенка ми декларували особливий партнерський статус Америки; за Януковича (не проти ночі згадувати) все повернулося на „круги своя” – до звичного російського вектора. Тепер наша ціль Європейський союз і та ж Америка.
Однак, попри позірну розхристаність координат, маємо дещо спільне: Україна чомусь тяжіє до імперських утворень. Адже, по суті, і США, і РФ, є імперіями у глибинному сенсі цього слова, конгломератами етносів, у яких домінують, здебільша, не ідеологеми націй, а прагматичний інтерес виживання і внутрішньої боротьби між ними. Цей конфлікт штовхає владу, що у Вашингтоні, що у Москві, до зовнішної агресії, вони беруть на озброєння месіанські гасла на кшталт „захисника демократії” чи страгегічних інтересів „рускаво міра”.
У принципі, ця спрямованість назовні живить імперські настрої місцевого населення, зосереджуючи його увагу не на проблемах внутрішнього характеру. Якщо запитати пересічного американця, чому він має розраховуватися за кризу із власного гаманця, тоді як її спричинили ненаситні апетити банківських топ-менеджерів, він здвигне плечима і розповідатиме про потребу вгамувати Ірак чи Іран, які, на його думку, є порушниками світопорядку. Питання до росіянина про його не надто сите життя спровокує, мабуть, сентенції про вороже оточення, про „зрадників” із числа колишніх союзних республік, зокрема, України.
Утім, то їхні справи. Якщо народам так комфортніше, хай думають, що завгодно. Однак тенденція вітчизняних провідників до союзів із імперськими державами свідчить, далебі, не на нашу користь. Зокрема, можемо говорити про брак самодостатності, про меншовартісність, які, якщо начистоту, то притаманні не загалу, а його провідникам. Тут маємо суперечку із загальновизнаним: „Народ заслуговує тієї влади, яку має”. Бо, як каже Славомір Сєраковскі, "в цій країні люди готові були гинути за Європейську Унію – вперше і єдиний раз у історії Європейської Союзу. Вони були готові до масових демонстрацій, на такі акції можна витратити годину чи дві, а мої товариші тут ночували, працювали тут – і засвідчили наші європейські цінності як ніхто в самій Європейській Унії, наскільки можна свідчити своїм життям за ці європейські вартості".
Що найцікавіше: зовнішньополітичні орієнтири українських режимів характерні однаковими стадіями: від обіцянок до байдужості, від дипломатичних реверансів до жорстко прагматичного інтересу. Аби не станцювати вкотре на старих граблях, мусимо зазирнути бодай на кілька років в майбутнє. І, за умови прискіпливого аналізу, а тепер ще й практичного досвіду війни з екс-«братчиками», зрозуміємо, що вибудовувати якісь тяглі стосунки із Москвою, принаймні, нерозважливо. Навіть з огляду на тотальну залежність від енергоносіїв. Світ змінюється й емісари „Газпрому” збили ноги у пошуках потенційних покупців вуглеводнів. Натомість альтернативні джерела енергії є фішкою прогресивних технологій.
Їх можуть дати українцям ЄС та США. Ось тільки слід бути обережним. Загнана в глухий кут Росія цілком може спровокувати повторення ситуації, за якої, пригадуєте, „Польща впала і нас завалила”.
Ігор Гулик
С кем имеем дело?
Интересная вещь, - последнее десятилетие Киев фактически разрывался в своих внешнеполитических симпатиях. Во времена Ющенко мы декларировали особый партнерский статус Америки; за Януковича (не к ночи вспоминать:)) все вернулось на "круги своя" - к привычному российскому вектору. Теперь наша цель Европейский союз и та же Америка.
Однако, несмотря на кажущуюся расхлябанность координат, есть нечто общее: Украина почему-то тяготеет к имперским образованиям. Ведь, по сути, и США, и РФ, является империями в глубинном смысле этого слова, конгломератами этносов, в которых доминируют не идеологемы наций, а прагматический интерес выживания и внутренней борьбы между ними. Этот конфликт толкает власть, что в Вашингтоне, что в Москве, к внешней агрессии, они берут на вооружение мессианские лозунги вроде "защитника демократии" или стратегические интересы "русского мира".
В принципе, эта направленность наружу питает имперские настроения местного населения, сосредоточивая его внимание не на проблемах внутреннего характера. Если спросить простого американца, почему он должен рассчитываться за кризис из собственного кошелька, тогда как его спровоцировали ненасытные аппетиты банковских топ-менеджеров, он воздвигнет плечами и станет рассказывать о необходимости успокоить Ирак или Иран, которые, по его мнению, являются нарушителями миропорядка. Вопрос к русскому о его не слишком сытой жизни толкнет его, пожалуй, на сентенции о враждебном окружении, о "предателях" из числа бывших союзных республик, в частности, Украины.
Впрочем, это их дела. Если народам так комфортнее, пусть думают, что угодно. Однако тенденция отечественных проводников к союзам с имперскими государствами свидетельствует, пожалуй, не в нашу пользу. В частности, можем говорить о нехватке самодостаточности, о неполноценности, которые, если начистоту, то присущи не обществу, а его руководителям. Здесь имеет место спор с общепризнанным: "Народ заслуживает ту власть, которую имеет". Потому что, как говорит Славомир Сераковски, "в этой стране люди готовые были погибнуть за Европейскую Унию – впервые и единый раз в истории Европейского Союза. Они были готовыми к массовым демонстрациям, на такие акции можно потратить час или два, а мои товарищи здесь ночевали, работали здесь – и подтвердили наши европейские ценности как никто другой в самой Европейской Унии, насколько можно подтвердить своей жизнью эти европейские ценности".
Что самое интересное: внешнеполитические ориентиры украинских режимов характерны одинаковыми стадиями: от обещаний к равнодушию, от дипломатических реверансов в жестко прагматическому интересу. Чтобы не станцевать в который раз на старых граблях, мы должны заглянуть хотя бы на несколько лет в будущее. И, при условии тщательного анализа, а теперь еще и практического опыта войны с экс-«братушками», поймем, что выстраивать какие-то длительные отношения с Москвой, по крайней мере, безрассудно. Даже учитывая тотальную зависимость от энергоносителей. Мир меняется и эмиссары "Газпрома" сбили ноги в поисках потенциальных покупателей углеводородов. Альтернативные источники энергии являются фишкой прогрессивных технологий. Их могут дать украинцам ЕС и США. Вот только следует быть осторожным. Загнанная в тупик Россия вполне может спровоцировать повторение ситуации, при которой, помните, "Польша упала и нас привалила".
Игорь Гулык
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments