Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Утома від ілюзії?

Originally posted by ihorhulyk at Утома від ілюзії?
10miliciya2
Ілюстрація: Костянтин Гришин, day.kiev.ua

Коли мова заходить про Україну і про те, що відбувається тут, навіть найбільші її симпатики, лави яких, що не кажіть, таки рідшають, все частіше артикулюють своє відчуття втоми. Мовби забувши, що мають справу з державою, де нація і еліта упродовж ледь не півтисячоліття не були господарями у власному домі. Де обов’язковою умовою виживання, сякої-такої кар’єри був конформізм, а то й відверта колаборація з окупантом. Де за вільне слово (навіть не вчинок!) карали жорстоко й немилосердно, де навіть поняття демократії було дискредитоване совєтським прикметником.
Отож, коли депутат німецького бундестагу Манфред Ґрунд каже, що «втомився» від України, що «все в Україні, пов’язано лише з особистостями», то, певна річ, демонструє розчарування. Але у чому? В ілюзії того, що налаштовані не на власну ініціативу, а на обіцянки «верхів», громадяни враз переорієнтуються і візьмуться самотужки полагоджувати власні справи? У фата-морганному сподіванні, що 46 мільйонів різних ментально, культурно, освітньо, конфесійно й ідеологічно українців вишикуються під знаменами одного кольору і заради цього облишать «шкідливу звичку» думати кожен по-своєму?
Зрештою, Грунду гарно відповів днями Адам Міхнік: "Нині я чую арґумент (i від кого чую? – в об’єднаній Німеччині!), що більшість росіян підтримує Путіна. Саме в Німеччині цей арґумент мене не дивує, бо це є та країна в Центральній Європі, яка більшим хіба відсотком, аніж 80, підтримала диктатора. У консервативній Німеччині маляр-невдаха з Відня, австрійський єфрейтор, який заволодів душами, умами та серцями німців – він що, репрезентував німецький національний інтерес? Ні, він Німеччину довів до катастрофи. Я стверджую, що Путін своєю авантюристичною політикою теж доведе до катастрофи, тільки вже своєї нації".
Либонь, не варто плекати нездійсненних мрій: Україна абсолютно нічим не відрізняється від інших країн, які торували шлях до демократії, національної консолідації та фундаментальних цінностей століттями. Німці, до слова, також мають досвід «звикання до демократії», і проблеми їхнього Сходу (колишньої НДР), мабуть, болять усій країні не менше, ніж, скажімо, нам.
Я не думаю, що Україні поталанить скласти іспит на демократичну зрілість екстерном. Я також не певен, що нашим демократичним студіям надто допоможуть європейські чи американські порадники. Коли ми направду впряглися у віз державотворення, то маємо починати із азів, а не отак, неперебірливо й похапцем всотувати все, що кажуть нам звідти. Бо серед визнаних західних авторитетів, на жаль, трапляються й пройдисвіти, охочі заробити на нашому невмінні й незнанні.
Мені не ходить про те, що маємо відмовитися від чужого досвіду. Але чомусь маю переконання, що лише перейшовши те, що випало пройти тільки нам, набивши чимало ґуль і синців, сотні разів помилившись і сотні разів виправивши свої огріхи, здобудемо те, чого прагнемо. І цей здобуток буде справді нашим, таким, що ним можна буде пишатися. Хоча "зміни не можуть ставатися так швидко, як ми цього потребуємо, - вважає Славенка Дракуліч, хорватська письменниця. - Це дуже повільний процес. Думаю, що боротьба з ментальністю – це одна з найскладніших битв, які тільки бувають. І також думаю, що в цій частині світу ми досі потребуємо людей, які сказали б нам, власне, в категоріях моралі, що слід робити".
Хай нині нам важко, хай найближчий час не обіцяє радикальних змін, хай виклики, які постають перед нами, серйозні, ба навіть страшні. Але тільки подолавши їх самотужки, переживши все і відчувши все, зможемо з певністю сказати: так, це було, воно – позаду. Тепер час замислитися над тим, що буде. Тепер час і на мрії.
Ігор Гулик
Усталость от иллюзии?
Когда речь об Украине и о том, что происходит здесь, даже самые ее сторонники, ряды которых, что ни говорите, увы, редеют, все чаще артикулируют свое чувство усталости. Словно забыв, что имеют дело с государством, где нация и элита на протяжении чуть ли не полтысячелетия не были хозяевами в собственном доме. Где обязательным условием выживания, какой-то карьеры был конформизм, а то и откровенная коллаборация с оккупантом. Где за свободное слово (даже не поступок!) наказывали жестоко и безжалостно, где даже понятие демократии было дискредитировано советским прилагательным.
Поэтому, когда депутат немецкого бундестага Манфред Грунд говорит, что «устал» от Украины, что «все в Украине связано лишь с личностями», то, конечно, демонстрирует разочарование. Но в чем? В иллюзии того, что ориентированные не на собственную инициативу, а на обещания «верхов», граждане вдруг возьмутся самостоятельно улаживать собственные дела? В фата-морганной надежде, что 46 миллионов разных ментально, культурно, образовательно, конфессионально и идеологически украинцев выстроятся под знаменами одного цвета и ради этого бросят «вредную привычку» думать каждый по-своему?
Впрочем, Грунду хорошо ответил на днях Адам Михник: "Сегодня я слышу арґумент (и от кого слышу? – в объединенной Германии!), что большинство россиян подддерживают Путина. Именно в Германии этот арґумент меня не удивляет, потому что это та страна в Центральной Европе, которая большим разве процентом, чем 80, подддержала диктатора. В консервативной Германии маляр-неудачник с Вены, австрийский ефрейтор, завладевший душами, умами и сердцами немцев – он что, репрезентировал немецкий национальний интерес? Нет, он Германию привел к катастрофе. Я утверждаю, что Путин своей авантюристической политикой тоже приведет к катастрофе, только уже свою нацию".
Наверное, не стоит питать несбыточных мечтаний: Украина абсолютно ничем не отличается от других стран, которые прокладывали путь к демократии, национальной консолидации и фундаментальным ценностям веками. Немцы, к слову, также имеют опыт «привыкания к демократии», и проблемы их Востока (бывшей ГДР), видимо, болят всей стране не менее, чем, скажем, нам Донбасс.
Я не думаю, что Украине повезет сдать экзамен на демократическую зрелость экстерном. Я также не уверен, что нашим демократическим студиям слишком помогут европейские или американские советчики. Когда мы действительно впряглись в телегу государства, то должны начинать с азов, а не так, неразборчиво и торопливо впитывать все, что говорят нам оттуда. Потому что среди признанных западных авторитетов, к сожалению, встречаются и проходимцы, желающие заработать на нашем неумении и незнании.
Я не про то, что мы должны отказаться от чужого опыта. Но почему-то меня преследует убеждение, что только перейдя то, что выпало пройти не только нам, набив немало шишек и синяков, сотни раз ошибаясь и сотни раз исправив свои огрехи, получим то, чего хотим. И это достижение будет действительно нашим, таким, чем можно будет гордиться. Хотя "перемены не могут случаться так быстро, как нам хотелось бы, - считает Славенка Дракулич, хорватская писательница. - Это очень медленный процесс. Думаю, что борьба с ментальностью – это одна из сложнейших битв, какие только есть. И также думаю, что в этой части мира нам до сих пор нужны люди, способные сказать нам, именно в категориях морали, что следует делать".
Пусть сейчас нам трудно, пусть ближайшее время не сулит радикальных изменений, пусть вызовы, встающие перед нами, серьезные, даже страшные. Но только преодолев их самостоятельно, пережив все и прочувствовав все, сможем с уверенностью сказать: да, это было, оно - позади. Теперь пора задуматься над тем, что будет. Теперь время и на мечты.
Игорь Гулык
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments