Орест (forko) wrote in ua,
Орест
forko
ua

Я - мураха....

Originally posted by xtosjko at Я - мураха....
113


Я - мураха. Така собі звичайнісінька мураха, яка щось несе. Сьогодні я несу капелюшок. Який дали, такий і несу. Вибирати фасон чи колір не доводиться. Всі капелюшки одного зеленого-захисного кольору. Всі - одного фасону. У всіх одне призначення - врятувати чиєсь життя.

Таких мурах, як я, сьогодні зо дві сотні. Вчора було сто, позавчора - півтораста. Хоча, в основному, щодня приходять ті самі мурахи. Ми знаємося вже з обличчя і вітаємо одне одного. Той, хто приходить вперше, страшенно хвилюється.

А ми вже знаємо, що нам треба зайти в автобус, доїхати до кордону з пішим переходом, перейти кордон туди, отримати свій капелюшок, повернутися з ним на пп...

І ось з цього моменту починається найцікавіше. Всі знають, хто ми, всі знають, що ми везем і для чого. Звісно, в репортажах завтра всі покажуть і напишуть, які ми молодці, і як нас всі підтримують.

Підтримують? Де би не так!

Підтримують українські прикордонники і митники. Як тільки стає відомо, що ми прибули, вони викликають підкріплення і працівники на кордоні якогомога скорше проводять процедури та пропускають нас.

А ось "союзники"... Для них не залишається пристойних слів. "Чекайте!", - це до нас. Спочатку вони пропустять своїх співвітчизників, які є "членами євросоюзу", потім - "човників", які несуть контрабанду. А ми чекаємо. Один паспорт перевіряють до 20 хвилин. Полистає неспішно, просканує раз, другий, вийде з будки, пройдеться. Знов просканує. Ми - чекаємо. Ми ж не під кулями стоїмо, нам нічого не загрожує.

Після першого дня поїздки дехто мене намагався переконати, що то нам просто не пощастило зі зміною. Після третього, коли вже "союзні" прикордонники прямо в очі кажуть: "Дякуйте, що три години стоїте, а не пять", - ми вже розуміємо, що то не випадковість.

Не пропустити чи відібрати капелюшок вони не мають права. А ось таким чином виказати свою зневагу - таки виказують.
А ми стоїмо. У нас - своя зброя. Пісня. "Ой у лузі червона калина", "Лєнта за лєнтою", "... ла-ла-ла-ла". Причому першу фразу з популярного хіта ми не вимовляємо. Ніде у правилах перетину кордону не вказано, що ми не маємо права співати. Ми - співаємо.

Першого дня прикордонник зривається і кричить: "Замовкніть!". Його заспокоюють його ж співробітники. Останнього дня, мабуть зрозуміли, що ми дуже співоча нація, дякують і починають швидше працювати. Звісно, вони кажуть, щоби спекатися нас, а ми ж розуміємо, що пісня нам жити і працювати допомагає :)

То ж ми прийдемо і поспіваємо ще. Адже скоро мають в супермаркеті нові камізельки "викинути". Ажіотаж буде ще більший, ніж за капелюшками.

Та ні. чесно, ми ті капелюшки і камізельки в супермаркеті купуємо, для власних потреб. Сказало ж то Хуйло, що амуніцію і зброю можна купити в будь якому магазині. Ми поїхали в переконалися - можна. Ось вам фото на підтвердження.

28

Шкода тільки, що дають тільки по одній штуці в руки.

Отож я - мураха. Звісно, я можу не тратити свій час (а це десь майже 8-9 годин) на те, щоб перенести капелюшка. Але мої години - це чиєсь життя. Я не знаю імя того, хто потім носитиме цей капелюшок. Як і він не знатиме мого. Хоча, ні. Цього разу - знатиме. Цього разу ми написали листи і вклали їх в капелюшки. Кілька добрих слів подяки тому хлопцеві, який добровільно вдяг цей капелюшок. І підпис - імя. Оля, Віталік, Уляна....

Та яка різниця, як звати сьогоднішнього мураху. Головне, щоби ти жив, солдате...


Tags: Наболело, форсмажор
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment