До проблеми „балканізації”

Ясна річ, плани Порошенка вражають. Здобувши бажане, він таки приречений стати українським Президентом. Але спробуймо глянути на проблему прискіпливіше. Опанувавши владу, ПП квапитиметься пхати свою шию у чужий хомут, навіть американський. Тим паче, що схожого кроку не дозволять йому (бізнесмену) витрачені на президентські перегони силу-силенну коштів. Додаймо сюди ще й властиве усім посягачам на булаву марнослав’я та іноді завищену самооцінку (вони ж люди!), і зрозуміємо, що жодних сумнівних угод наразі не станеться. Кожен охочий стати безконтрольним паном на своєму хуторі.
Але... Є проблеми довкілля, і наш „хутір” укладено у систему глобальних координат, серед яких, зокрема, й не надто доброзичливі сусіди. Будь-яка слабинка Порошенка, зокрема, й на користь тих, чиїми зусиллями він здобув владу, може обернутися національною катастрофою. Не кажу, що це трапиться одномоментно, але в Україні цілком можливим є сценарій „балканізації”, і цей сюжет, здається, дуже ретельно відпрацьовують за кремлівськими мурами. Там відмовилися від ідеї повного поглинання колишньої «братньої республіки», чудово розуміючи, що такий апетит спричинить відповідну реакцію населення менш толерантних до Росії регіонів.Уже сьогодні галичани воюють під Слов'янськом, ба більше - складають кістяк спротиву агресору. Але відкусити шмат Сходу та Півдня, зокрема, й через створення там квазідержавних утворень на кшталт Абхазії чи Придністров’я, – Росія не проти.
Для Кремля – це проблема власного виживання. Позаяк, якщо все піде за планом Порошенка, - у Москви під боком з’явиться найстрашніша зброя масового ураження. Йдеться не про бази НАТО, не про ракети з ядерними боєголовками. Йдеться про приклад успішності іншого, відмінного від путінського, бачення розвитку країни. І сусідська успішність покладе імперію на лопатки, роз’їдаючи її основи, у першу чергу, тотальний патерналізм російської глибинки.
Однак на цьому не стане. Україна (ця „недодержава” за висновком Владіміра Путіна) є ласим шматком не тільки для Росії. Міркую, що сепаратизм східняків дасть поштовх усій хиткій споруді із наразі розбалансованою вертикаллю української влади, і вся конструкція почне валитися за принципом доміно. Мусимо пам’ятати і про румунську амбітність, і про „кресов’яків”, що ніяк не заспокояться у Польщі. Сподіватися на якісь ефемерні міжнародні гарантії нам не доводиться, – варто прочитати доволі повчальний есей Лілії Шевцової в американському виданні Foreign Policy із промовистою назвою „Плазування перед Кремлем. Чому західні лідери та інтелектуали виявилися слабкими до російського самовладдя?”. Та й взірець дотримання Будапештського меморандуму ще пече.
Поняття „балканізації” – це не тільки спроби інспірувати розвал України. Фактично цей план загрожує цілісній системі європейської безпеки, оскільки сумний досвід Югославії свідчить, що шматування, зазвичай, завершується громадянськими конфліктами. Я не кажу про галичан, які, мабуть, захищатимуть українську ідею так, як це робили їхні попередники із УГА чи УПА. Хто сказав, що кримські татари, після того, як у них вдруге забрали історичну батьківщину, довго перебуватимуть ублаженному спокої. Тож і Європі, і, до слова, Росії, варто добре поміркувати над перспективами тривалого і кривавого конфлікту у себе ж під боком. Бо такі протистояння мають здатність не зважати на кордони, і тоді весь повоєнний світ упаде, мов картковий будиночок.
Ігор Гулик
О проблеме "балканизации"
Конечно, планы Порошенко впечатляют. Получив желаемое, он же обречен стать украинским Президентом. Но попробуем взглянуть на проблему более внимательно. Овладев властью, ПП не будет спешить совать свою шею в чужой хомут, даже американский. Тем более, что похожего шага не позволят ему (бизнесмену) потраченные на президентскую гонку деньги. Добавим сюда еще и свойственную всем охотникам к булаве тщеславие и иногда завышенную самооценку (они же люди!), и поймем, что никаких сомнительных сделок пока не произойдет. Каждый желает стать бесконтрольным господином на своем хуторе.
Но... Есть проблемы окружающей среды, и наш "хутор" пребывает в системе глобальных координат, среди которых, между прочим, и не слишком доброжелательные соседи. Любая слабинка Порошенко, в частности, и в пользу тех, чьими усилиями он получил власть, может обернуться национальной катастрофой. Не говорю, что это случится мгновенно, но в Украине вполне возможен сценарий "балканизации", и этот сюжет, кажется, очень тщательно отрабатывают за кремлевскими стенами. Там отказались от идеи полного поглощения бывшей «братской республики», прекрасно понимая, что такой аппетит повлечет ответную реакцию населения менее толерантных к России регионов. Уже сегодня галичане воюют под Славянском, более того, составляют костяк сопротивления агрессору. Но откусить кусок Востока и Юга, в частности, и через создание там квазигосударственных образований вроде Северной Осетии или Приднестровья, - Россия не против.
Для Кремля - ​​это проблема собственного выживания. Так, если все пойдет по плану Порошенко, - у Москвы под боком появится самое страшное оружие массового поражения. Речь идет не о базах НАТО, не о ракетах с ядерными боеголовками. Речь идет о примере успешности другого, отличного от путинского, видение развития страны. И соседская успешность положит империю на лопатки, разъедая ее основы, в первую очередь, тотальный патернализм российской глубинки.
Однако на этом не станет. Украина (это "недогосударство" по убеждению Владимира Путина) является лакомым куском не только для России. Думаю, что восточный сепаратизм даст толчок всему шаткому сооружению с пока разбалансированной вертикалью украинской власти, и вся конструкция начнет рушиться по принципу домино. Мы должны помнить и о румынской амбициозности, и о "кресовяках", которые никак не успокоятся в Польше. Надеяться на какие-то эфемерные международные гарантии нам не приходится, - стоит прочитать довольно поучительное эссе Лилии Шевцовой в американском издании Foreign Policy с красноречивым названием "Пресмыкательство перед Кремлем. Почему западные лидеры и интеллектуалы оказались слабыми российскому самовластие? ". И образец соблюдения Будапештского меморандума еще печет.
Понятие "балканизации" - это не только попытки инспирировать развал Украины. Фактически этот план угрожает целостной системе европейской безопасности, поскольку печальный опыт Югославии свидетельствует, что дробление, обычно, завершается гражданскими конфликтами. Я не говорю о галичанах, которые, видимо, будут защищать украинскую идею так, как это делали их предшественники с УГА или УПА. Кто сказал, что крымские татары после того, как у них снова отняли историческую родину, недолго будут пребывать в блаженном спокойствии. Поэтому и Европе, и, к слову, России, стоит хорошо подумать над перспективами длительного и кровавого конфликта у себя же под боком. Потому что такие противостояния обладают способностью не учитывать границы, и тогда весь послевоенный мир упадет, как карточный домик.
Игорь Гулык