Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Загрози демократії: диктабланда

Originally posted by ihorhulyk at Загрози демократії: диктабланда
1
Ілюстрація: anna-news.info

У час „розвою народовладдя” годі говорити про якісь загрози демократії. У ліпшому разі тебе обізвуть фантастом, у гіршому ж скажуть, що займаєшся провокаціями. Але, поза тим, виборчий процес, з яким ми мали справу донедавна, містив у собі кілька доволі симптоматичних елементів, поговорити про які варто.
Чи не усі більш-менш поважні фігуранти перегонів задекларували необхідність змін до Конституції. Певна річ, мотиваційні рушії таких заяв, – різні, але, у принципі, можемо зважити на одну суттєву річ: мова йде про повернення до певної смуги чергових експериментів, під час якої мала б остаточно визначитися модель модерної української державності. З відомих інформаційних викидів маємо наразі проект, який передбачає фактичну модель парламентської форми форми правління. Заперечувати її рацію можна вже через те, що за цим проектом, подейкують, бовваніє фігура одіозного Медведчука.
Тому виникає закономірне питання про приховані інстинкти, які виштовхують на поверхню саме такі постановки питання. Професор політології Стенфордського університету Філіпп К. Шміттер має у своєму доробку доволі цікаву роботу „Загрози та дилеми демократії”, у якій підсумував досвід молодих демократій, і дійшов невтішного висновку, що не завжди і не всюди спроба демократичних перетворень вела до потрібного їхнім ініціаторам результату. Зокрема, американський учений наголошує на можливості втілення абсолютно протилежних проектів, за яких, у першому випадку, – „нинішня ідеологічна гегемонія демократії цілком може вичерпатися зі зростанням розчарованості нових демократичних держав у реальних результатах і відновлення давніх авторитарних тем чи винайдення нових”. Це, на думку Шміттера, „фатальний випадок”, оскільки передбачає чи не миттєву загибель нової демократії. До слова сказати, в Україні маємо всі ознаки саме такої ситуації, за якої присутні і „розчарування”, і „відновлення”. Тут йдеться не про банальне перебирання влади політичними середовищами, які асоціюються з силами реваншу, а про домінанту використання перевірених методів автократії у практиці тих, хто найгучніше заявляв про свій демократизм.
Другий, на переконання Шміттера, „поміркованіший випадок”, – коли „автократії не вдається відродитися, та все ж існує ймовірність, що демократії потихеньку просуватимуться вперед без задоволення надій своїх громадян і без встановлення прийнятного і передбачуваного укладу правил для політичного змагання і співпраці”.
В Україні, погодьмося, очевидними є ознаки і цього, „м’якішого” варіанту, бо ніхто зараз стане заперечувати певний поступ у бік цивілізаційних стандартів, поступ, який, однак, малопомітний у житті кожного конкретного мешканця країни. А от у царині „передбачуваного укладу правил для політичного змагання” маємо повний хаос, з рисами, які в інших ситуаціях і в інших державах цілковито реально складали б національну загрозу.
Коли ж, як в Україні, якісь проекти ініційовано і нав’язано сумнівними особистостями, то правителі намагатимуться захистити свої інтереси шляхом “прищеплення” авторитарних прийомів до нового, демократичного режиму. Тоді, – пише Шміттер, – вони проводять лібералізацію без демократизації (тобто, – увага! – відмовляються від певних індивідуальних прав без згоди на підзвітність громадянам), і такий гібридний режим називається „диктабланда”.
Перед ще одним вибором, – перспективою конституційних змін, мусимо добре усвідомити, на чий млин вода, і чому так зване „переформатування” Основного закону є, певним чином, загрозою демократії.
Ігор Гулик
Угрозы демократии: диктабланда
В настоящее время "шабаша народовластия" трудно говорить о каких-то угрозах демократии. В лучшем случае тебя обзовут фантастом, в худшем же скажут, что занимаешься провокациями. Однако избирательный процесс, с которым мы имели дело недавно, включал в себя несколько довольно симптоматических элементов, поговорить о которых стоит.
Едва ли не все более-менее важные фигуранты президентськой гонки задекларировали необходимость изменений в Конституцию. Конечно, мотивационные двигатели таких заявлений, - разные, но, в принципе, мы должны учесть одну существенную вещь: речь идет о возвращении к определенной полосе очередных экспериментов, во время которой должна окончательно определиться модель современной украинской государственности. Из известных информационных выбросов знаем о проекте, предусматривающем фактическую модель парламентской формы формы правления. Отрицать ее ущербность можно уже потому, что за этим проектом, говорят, маячит фигура одиозного Медведчука.
Поэтому возникает закономерный вопрос о скрытых инстинктах, которые выталкивают на поверхность именно такую постановку вопроса. Профессор политологии Стэнфордского университета Филипп К. Шмиттер имеет в своем активе достаточно интересную работу "Угрозы и дилеммы демократии", в которой он подытожил опыт молодых демократий, и пришел к неутешительному выводу, что не всегда и не везде попытка демократических преобразований вела к нужному их инициаторам результату. В частности, американский ученый отмечает возможности воплощения абсолютно противоположных проектов, при которых, в первом случае, - "нынешняя идеологическая гегемония демократии вполне может иссякнуть с ростом разочарования новых демократических государств в реальных результатах и восстановления старых авторитарных тем или изобретения новых". Это, по мнению Шмиттера, "роковой случай", поскольку предполагает едва ли не мгновенную гибель новой демократии. К слову сказать, в Украине есть все признаки именно такой ситуации, присутствуют и "разочарование", и "восстановление". Здесь речь идет не о банальном взятии власти политическими кругами, ассоциируемыми с силами реванша, а о доминанте использование проверенных методов автократии в практике тех, кто громче всех заявлял о своем демократизме.
Второй, по убеждению Шмиттера, "умеренный случай", - это когда "автократии не удается возродиться, но все же существует вероятность, что демократия потихоньку будет продвигаться вперед без удовлетворения надежд своих граждан и без установления приемлемого и предсказуемого уклада правил политического соревнования и сотрудничества".
В Украине, согласитесь, очевидны признаки и этого, "более мягкого" ​​варианта, потому что никто сейчас не станет отрицать определенный прогресс в сторону цивилизационных стандартов, продвижение, которое, однако , малозаметно в жизни каждого конкретного жителя страны. А вот в области "предполагаемого уклада правил политического соревнования" имеем полный хаос, с чертами, которые в других ситуациях и в других государствах полностью реально составляли бы национальную угрозу.
Когда же, как в Украине, какие-то проекты инициируются и навязываются сомнительными личностями, то правители пытаться защитить свои интересы путем "прививки" авторитарных приемов к новому, демократическому режиму. Тогда, - пишет Шмиттер, - они проводят либерализацию без демократизации (т.е. - внимание - отказываются от определенных индивидуальных прав без согласия на подотчетность гражданам), и такой гибридный режим называется "диктабланда".
Перед еще одним выбором, - перспективой конституционных изменений, мы должны хорошо осознать, на чью мельницу вода, и почему так называемое" переформатирование" Основного закона является определенным образом угрозой демократии.
Игорь Гулик
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments