Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

До проблеми рефлексів

Originally posted by ihorhulyk at До проблеми рефлексів
1
Ілюстрація: mk.ru

Якщо виходити з постулату, що імперія – це трансляція певного зразка на загальний простір, то можна посперечатися з автором чудового есе, уміщеного колись на шпальтах „Дзеркала тижня” Дмитра Бикова. Його писання, актуалізоване нині, як на мене, хибує „завузькою назвою” – „Міфи про Росію”, – і виклад цілком слушних, і своєю слушністю, несподіваних підходів також не слід обмежувати тереном нашого північного сусіда.
Можна, звичайно, дискутувати про ступінь укоріненості „ностальгійного” побутування у свідомості різних вихідців із лона екс-СРСР, він, зрештою, залежить не тільки від тривалості окупаційного періоду, але й від глибинніших, соціокультурних та соціоекономічних чинників, але елемент бажання жити радше минулим, аніж теперішнім, витворювати замість проектів майбутнього його фантазії присутній чи не у кожного мешканця „однієї шостої земної кулі” середнього і старшого поколінь.
Дм. Биков, зокрема, пише, що „однією з обов’язкових умов самовідновлення (російської системиАвт.) є ностальгія... Вона – лише один зі способів не бачити теперішнього або, у крайньому випадку, не рефлексувати з його приводу. Усвідомлення теперішнього мало б, за ідеєю, породжувати негайні вчинки,.. але оскільки вчинки у Росії неможливі, а історія плине сама собою, заведена, як годинниковий механізм, – росіяни надають перевагу розбиратися з минулим або фантазувати про майбутнє”.
Але, поклавши руку на серце, незаангажовано глянувши на наші з вами реалії, чи не помітимо і в нас оцієї „переваги розбиратися з минулим і фантазувати про майбутнє”? Я б навіть не надто вирізняв оцих два, на перший погляд, несумісні рефлекси, оскільки можна жити і „ностальгією за майбутнім”.
Не вдаватимуся до епічних історичних аналогій, до дивної, ледь не мазохістської звички роздирати рани старих поразок та національних невдач, – ці приклади вже доволі обсмоктані вітчизняними публіцистами і стали поважним аргументом зауважень до „нації” з боку „просунутих” діаспорних діячів. Зрештою, літературний пласт українства, як, утім, і московщини (на ньому наголошує Дм. Биков) дає підстави для дещо легковажного висновку: і в Росії, і в підросійській Україні можна було писати лише про минуле: героїчне для Москви, і, відповідно, сумне для її колонії.
Приклади нашого сьогодення, якщо, звичайно, побороти стереотип, зауважений паном Биковим, і зосередитися на ньому, свідчать про ідентичність соціальної, політичної практики.
Що ми чуємо з уст войовничих наших посадовців, на мітингах, по радіо, телебаченні? Нас переконують, що жити, як досі, не можна. Треба починати інші практики. Упродовж двох десятиліть ми „кудись йдемо”, банальних варіантів, правда, обмаль, – до Європи, екс-СРСР, у кращому випадку – „своїм шляхом”. Усі ці дороги губляться у невиразних видноколах, за якими нам всім буде ліпше, комфортніше, спідручніше.
Акцент на „ностальгійному рефлексі за майбутнім” – доволі ефективний, а головне, – тисячі разів випробуваний інструмент владоможців. Їм не на руку зосередження увагн на тому, що є, на чім, так би мовити, стоїмо зараз. Оскільки така прискіпливість виштовхне на поверхню усі огріхи і зловживання, що ними хибує влада. Будь-які незаангажовані спроби „кинути минуле на шлях сучасності, аби воно там спіткнулося” (Гюнтер Грасс) трактуються як „постріл в історію”, а зазіхання на власне бачення майбутнього сприймаються щонайменше за виклик міфічній „спільноті”.
Ігор Гулик
О проблеме рефлексов
Если исходить из постулата, что империя - это трансляция определенного образца на общее пространство, то можно поспорить с автором замечательного эссе, помещенного когда-то на страницах «Зеркала недели» Дмитрия Быкова. Его писания, актуализированные именно сейчас, как мне кажется, страдают "узким названием" - "Мифы о России", - потому что изложение вполне справедливых и неожиданных подходов также не следует ограничивать территорией нашего северного соседа.
Можно, конечно, дискутировать о степени укорененности "ностальгического" ​​бытия в сознании различных выходцев из лона экс-СССР, оно, в конце концов, зависит не только от продолжительности оккупационного периода, но и от глубинных, социокультурных и социоэкономических факторов, но элемент желания жить скорее прошлым, чем настоящим, творить вместо проектов будущего его фантазии, присутствует чуть ли у каждого обитателя"одной шестой земного шара" среднего и старшего поколений.
Дм. Быков, в частности, пишет, что "одним из обязательных условий самовосстановления (российской системы - Авт.) является ностальгия... Она - лишь один из способов не видеть настоящего или, в крайнем случае, не рефлексировать по его поводу. Осознание настоящего должно, по идее, порождать немедленные поступки... но поскольку поступки в России невозможны, а история течет сама собою, заведенная, как часовой механизм, - россияне предпочитают разбираться с прошлым или фантазировать о будущем".
Но, положа руку на сердце, без предубеждений взглянув на наши с вами реалии, не заметим ли в них сего "предпочтения разбираться с прошлым и фантазировать о будущем"? Я бы даже не слишком рахграничивал эти два, на первый взгляд, несовместимые рефлексы, поскольку можно жить и "ностальгией будущего".
Не буду вдаваться в эпические исторические аналогии, в странную, чуть ли не мазохистскую привычку раздирать раны старых поражений и национальных неудач, - эти примеры уже довольно поношенные отечественными публицистами, они же стали важным аргументом замечаний к "нации" со стороны "продвинутых" диаспорных деятелей. Впрочем, литературный пласт украинства, как, в конце концов, и московщины (его подчеркивает Дм. Быков) дает основания для несколько легкомысленного вывода: и в России, и в подроссийской Украине можно было писать только о прошлом: героическом для Москвы, и, соответственно, печальном для ее колонии.
Примеры нашего времени, если, конечно, преодолеть стереотип, подмеченный господином Быковым, и сосредоточиться на нем, свидетельствуют об идентичности социальной, политической практик.
Что мы слышим из уст воинственных наших чиновников, на митингах, по радио, на телевидении? Нас убеждают, что жить, как прежде, нельзя. Надо начинать другие практики. На протяжении двух десятилетий мы "куда-то идем", банальных вариантов, правда, мало, - в Европу, экс-СССР, в лучшем случае - "своим путем". Все эти дороги теряются за невнятным горизонтом, за которым нам всем будет лучше, комфортнее, сподручнее.
Акцент на "ностальгическом рефлексе по будущему " - довольно эффективный, а главное, - тысячи раз испытанный инструмент власть придержащих. Им не на руку концентрация внимания на том, что есть, на чем, так сказать, стоим сейчас. Поскольку такая пристальность вытолкнет на поверхность все огрехи и злоупотребления, которыми страдает власть. Любые незаангажированные попытки "бросить прошлое на путь современности, чтобы оно там споткнулось" (Гюнтер Грасс) трактуются как "выстрел в историю", а артикуляция собственного видения будущего воспринимаются как вызов мифическому "обществу".
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments