Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Про корисність змов

Originally posted by ihorhulyk at Про корисність змов
puq1x3jn.45t
Ілюстрація: golos.com.ua

Напевно, в ідеалі все мало б бути інакше: за Томасом Пейном, „ті, хто бажає посмакувати свободою, мали... взяти на себе тягар її підтримки”. Однак, на жаль, а, може, на щастя, українське провідництво далеке від світогляду, властивого колись „батькам” американської демократії. На щастя, бо, погодьтеся, дистанція між тамтешнім розумінням свободи (для втікача зі Старого світу) і сприйняття цієї фундаментальної категорії автохтонами, які досі не позбулися дискомфорту „зайвості” у власній домівці, усе-таки відчутна.
До того ж американці (яких чомусь вважають законодавцями демократичних мод) мали перед собою випалене колоніальними, а відтак і громадянськими війнами поле для маневру. Вони писали свої закони з чистого аркуша, натомість в умовах межі ХХ – ХХІ століть українцям доводиться між краплями дощу минулого і сьогоднішнього, зважаючи на обставини, внутрішні конфлікти інтересів, опінію світової спільноти і на ще чимало чинників, яким несть числа...
Найпроблематичніше, – історія була для нас доброю вчителькою, однак саме її уроки зробили вітчизняну еліту не тільки обережною, а й страхопудливою, не тільки розважливою, але й кон’юнктурною, не тільки хитрою, але й підлою. Нашарування давнього досвіду, загнане у ледь не генний кодекс, містять такі гігабайти інформації про зради, поразки, віроломство, подвійні стандарти, що іноді годі дивуватися тим чи іншим неадекватностям у поводженні вітчизняних політичних персонажів. Візантійщина, непоодиноко присутня навіть у родинних стосунках, є однією з характерних рис нашого п’ємонту, а власний зиск будь-яким робом мотивує політиків на продовження не надто привабливих традицій.
Узагалі, національні ментальні стереотипи передбачають пошук винного у власних поразках. Популярний силогізм про „невістку” – офірного цапа не тільки для вередливих свекрух, але й доволі поважних політиків, – трансформується у своєрідну „теорію змов”, яка знаходить прикладне застосування за будь-якої сприятливої нагоди. Комплекси, виплекані на грунті візантійщини, не дають учасникам діалогу висловитися до решти, відтак ці непроартикульовані, загрузлі у горлі слова набувають інших сенсів, іншої екзистенції несподіваних заяв, починають жити іншим виміром – провокативним, міфологізованим, на межі фолу.
Закритість влади лише сприяє шанувальникам „теорії змов”. Ніхто, звичайно, не закликає розмістити президентський секретаріат чи ще недавно - штаби найповажніших політичних сил - у Слов’янську, але кулуарність, фаворитизм, фобії та химери закодованих стосунків поміж владцями народжують не те що легенди, а цілі епоси на кшталт киргизького Манаса.
Для опонентів, ба навіть для політиків зі союзницьких шанців, ситуація доволі сприятлива. Історія з «Новоросією», Лугандоном, а тепер – із запідозреним у «сепаратизмі» Коломойським, – зайве тому свідчення. Змова «еліт», яка відтак оплачується кров’ю наших вояків і мирного населення, мала б стати предметом первинно ідентичних оцінок: однак поквапливість тут видається недоречною. Бо змови чи їхні привиди, назагал, річ корисна. Вони врешті-решт дають виборцям зрозуміти, з ким доводиться мати справу, саме вони, як не дивно, роблять вітчизняну політику прозорішою. Оскільки розплутуючи клубки змов, нащупуючи потаємні зв’язки поміж персонажами, загал таки знаходить істину, аби наступного разу не попектися.
Ігор Гулик
О полезности заговоров
Наверное, в идеале все должно быть иначе: по Томасу Пейну, "желающие насладиться свободой, должны... взять на себя бремя ее поддержки". Однако, к сожалению, а, может быть, к счастью, украинское руководство далекое от мировоззрения, присущего когда-то "отцам" американской демократии. К счастью, поскольку, согласитесь, дистанция между тамошним пониманием свободы (для беглеца из Старого света) и восприятие этой фундаментальной категории автохтонами, которые до сих пор не избавились от дискомфорта "излишеств" в собственном доме, все-таки ощутима.
К тому же американцы (которых почему-то считают законодателями демократических мод) начинали с выжженного колониальными, а потом и гражданскими войнами поля для маневра. Они писали свои законы с чистого листа, зато в условиях ХХI века украинцам приходится гулять между каплями дождя прошлого и сегодняшнего, между обстоятельствами, внутренними конфликтами интересов, разногласием оценок мирового сообщества и еще множества факторов, которым несть числа...
Самое проблематичное, - история была для нас хорошей учительницей, однако именно ее уроки сделали отечественную элиту не только осторожной, но и дрожащей, не только расчетливой, но и конъюнктурной, не только хитрой, но и подлой. Наслоения прошлого опыта, загнаннные в едва ли не генный кодекс, содержащие такие гигабайты информации об предательствах, поражениях, вероломстве, двойных стандартах, что иногда приходится удивляться тем или иным неадекватностям в поведении отечественных политических персонажей. Византийщина, часто характерна даже в родственных отношениях, является одной из характеристик нашего Пьемонта, а собственная выгода любой ценой мотивирует политиков на продолжение не слишком привлекательных традиций.
Национальные ментальные стереотипы вообще предусматривают поиск виновного в собственных поражениях. Популярный силлогизм о "невестке" - козле отпущения не только для капризных свекровей, но и для достаточно уважаемых политиков, - трансформируется в своеобразную "теорию заговоров", которая находит прикладное применение при любой благоприятной возможности. Комплексы, воспитанные на почве византийщины, не дают участникам диалога высказаться до последнего слова, поэтому эти несказанные, увязшие в горле слова приобретают другие смыслы, другую экзистенцию неожиданных заявлений, начинают жить другим измерением - провокационным, мифологизированным, на грани фола.
Закрытость власти только способствует поклонникам "теории заговоров". Никто, конечно, не призывает разместить президентскую администрацию или еще недавно - штабы уважаемых политических сил - в Славянске, но кулуарность, фаворитизм, фобии и химеры закодированных отношений между власть имущими рожают не только легенды, а целые эпосы вроде киргизского Манаса.
Для оппонентов, даже для политиков из союзнических окопов, ситуация достаточно благоприятная. История с «Новороссией», Лугандоном, а теперь - с пордозреваемым в «сепаратизме» Коломойским, - лишнее тому свидетельство. Заговор «элит», который затем оплачивается кровью наших воинов и мирного населения, должен был бы стать предметом изначально идентичных оценок: однако поспешность здесь представляется неуместной. Потому что заговоры или их призраки, в целом, вещь полезная. Они в конце концов помогают избирателям понять, с кем приходится иметь дело, именно они, как ни странно, делают отечественную политику прозрачной. Поскольку распутывая клубки заговоров, нащупывая сокровенные связи между персонажами, общество все-таки находит истину, чтобы в следующий раз не обжечься.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments