Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Війна і вибори-2

Originally posted by ihorhulyk at Війна і вибори-2
aWLNDQiGbC8
Ілюстрація: Український медіа сервіс

Я вчора писав про недоречність поєднання цих двох понять, про сутнісну взаємовиключність бойових дій та нормальних елекцій. Учора ж це трапилося, і волею долі українці визначилися. Бо змушені були це зробити. Як мусить, не зважаючи на війну, хтось сіяти пшеницю, збирати врожай, приймати пологи, відспівувати покійників. Тобто з’ясувалося, що потреба (що цікаво, цього разу загальна, суспільна необхідність, а не захцянка окремо взятої особи чи політичної сили) є вищою за обставини, і вона, ця потреба, втілюється буденно і, я б сказав, навіть якось приземлено, як насущність, невідворотність, самозрозумілість.
Мені, чесно кажучи, не надто важило прізвище обранця, мені розходилося на іншому, на тому, чи впораємося ми із цим надскладним завданням: легітимізувати владу з першого разу. Надскладність ситуації полягала саме у її буденності – вибори ж – не Майдан, не революція з її пристрастями, емоціями, з її чітким розмежуваням на «чорне» і «біле». Тут відсутній ефект співпереживання, колективного світосприйняття, тут потрібні власні мізки, уміння сісти й розважити, примирити мрію із данністю, оцінити бажане з точки зору того, що є насправді. І я тішуся, що мої співвітчизники впоралися з таким ребусом, довівши, що школа революції для кожного з них не минула даремно.
Дехто вдається навіть до досить таки патетичних метафор, прирівнюючи результати вчорашнього волевиявлення із повторним референдумом про незалежність України. Як на мене, учора відбулося те, що мало відбутися – апріорі незалежні громадяни розповіли світові про те, що нікому не під силу забрати, вкрасти у них незалежність і свободу. Це – урок не тільки для агресора і його натхненників. Це – прозорий натяк Європі на те, що годі вже говорити про «специфічність» східної політики, про «незрілість» посткомуністичних суспільств, про випробувальний термін для України. Ми пройшли його екстерном, заплативши неабияку ціну і за звільнення від диктатури, і за вільні вибори вільних громадян.
До слова, - про посткомунізм. Учора ж пішов із життя останній диктатор совєтської доби – екс-президент ПНР Ярузельскі. Знаки, такі знаки... А лідер КПУ Симоненко учора ж таки став політичним трупом з одним відсотком симпатиків (за даними екзит-полів). Зрештою, Симоненко не сам. З цими виборами розпочався сутінок досьогоднішнього політичного ландшафту з його адептами «совка», автократії, «русскаго міра» etc.
І ще одна важлива деталь. Українці зуміли пройти між поняттями «війна» і «вибори», не порушивши при цьому стандартів демократії. Багато хто остерігався, що не вдасться, інші згадали про досвід Британії часів Другої світової (так звана воєнна демократія), треті говорили про американський «закон про патріотизм», ухвалений після терористичних атак 11 вересня. Нам цього не знадобилося. Результат – приголомшливий, але він аж ніяк не свідчить, що українці не мали вибору. Асортимент був багатим, як ніколи досі.
Хтось із моїх друзів написав у Фейсбуку, що обравши Порошенка з першого разу, спільнота одразу перейшла в опозицію до нього. Я б не квапився з висновками. У всякому разі – перших сто днів. Тепер, як на мене, об’єктом суспільної уваги і опозиційного налаштування має стати парламент. Його формат аж ніяк не віддзеркалює фактичних настроїв загалу.
Тільки б лишень, - коли список офірних цапів вичерпається, - ми не забули й про власну відповідальність за країну. Інакше всі наші здобутки підуть насмарку...
Ігор Гулик
Война и выборы-2
Я вчера писал о неуместности сочетание этих двух понятий, про сущностную взаимоисключаемость боевых действий и нормальных элекций. Вчера же это случилось, и волею судьбы украинцы определились. Поскольку вынуждены были это сделать. Как должен, несмотря на войну, кто-то сеять пшеницу, собирать урожай, принимать роды, отпевать покойников. То есть выяснилось, что потребность (что интересно, на этот раз общая, общественная необходимость, а не нужды отдельно взятой личности или политической силы) является выше обстоятельств, и она, эта потребность, воплощается обыденно и, я бы сказал, даже как-то приземленно, как насущность, неотвратимость, самопонятность.
Мне, честно говоря, не слишком зависело на фамилии избранника, мне было важно друге, то, справимся ли мы с этой сверхсложной задачей: легитимизировать власть с первого раза. Архинеобычность ситуации заключалась именно в ее обыденности - выборы же - не Майдан, не революция с ее страстями, эмоциями, с ее четким разграничением на «черное» и «белое». Здесь отсутствует эффект сопереживания, коллективного мировосприятия, здесь нужны собственные мозги, умение сесть и подумать, примирить мечту с данностью, оценить желаемое с точки зрения того, что есть на самом деле. И я рад, что мои соотечественники справились с таким ребусом, доказав, что школа революции для каждого из них не прошла даром.
Некоторые употребляют довольно патетические метафоры, приравнивая результаты вчерашнего волеизъявления с повторным референдумом о независимости Украины. Как по мне, вчера произошло то, что должно было произойти - априори независимые граждане рассказали миру о том, что никому не под силу забрать, украсть у них независимость и свободу. Это - урок не только для агрессора и его вдохновителей. Это - прозрачный намек Европе на то, что хватит уже говорить о «специфичности» восточной политики, о «незрелости» посткоммунистических обществ, об испытательном сроке для Украины. Мы прошли его экстерном, заплатив большую цену и за освобождение от диктатуры, и за свободные выборы свободных граждан.
К слову, - о посткоммунизм. Вчера же ушел из жизни последний диктатор советской эпохи - экс-президент ПНР Ярузельски. Знаки, такие знаки... А лидер КПУ Симоненко вчера же стал политическим трупом с одним процентом сторонников (по данным экзит-полов). Впрочем, Симоненко не один. С этими выборами начались сумерки досегодняшнего политического ландшафта с его адептами «совка», автократии, «русского мира» etc.
И еще одна важная деталь. Украинцы сумели пройти между понятиями «война» и «выборы», не нарушив при этом стандартов демократии. Многие переживали, что не удастся, кто-то вспомнил об опыте Великобритании времен Второй мировой (так называемая военная демократия), третьи говорили об американском «законе о патриотизме», принятом после террористических атак 11 сентября. Нам этого не понадобилось. Результат - потрясающий, но он отнюдь не свидетельствует, что в украинцев не было выбора. Ассортимент был богатым, как никогда раньше.
Кто-то из моих друзей написал в Фейсбуке, что избрав Порошенко с первого раза, общество сразу перешло в оппозицию к нему. Я бы не торопился с выводами. Во всяком случае - первые сто дней. Теперь, по-моему, объектом общественного внимания и оппозиционного отношения должен стать парламент. Его формат отнюдь не отражает фактических настроений общества.
Вот бы только, - когда список козлов отпущения иссякнет, - мы не забыли и о собственной ответственности за страну. Иначе все наши достижения пойдут насмарку...
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments