Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Шарм деструкції

Originally posted by ihorhulyk at Шарм деструкції
1
Ілюстрація: felicidad.ru

У всій нез’ясованій українській ситуації, серед хаосу і певної бравади з приводу усіх катавасій, мабуть, найконструктивнішою є позиція найупослідженішого пересічного громадянина. Вона полягає вже не у традиційно-ментальному „моя хата скраю”, а радше – у комуністично-тичинівському „нам своє робить...”. Затятість, з якою вітчизняне поспільство пробиває собі дорогу до нормального людського життя вражає масштабами: якщо раніше цілковитою послідовністю у досягненні мети „хворували”, здебільшого, освічені і національно-налаштовані західники, то тепер мешканці Центральної та Східної України цілком можуть дати нам фору.
Питання до держави вичерпалися. Претензії до політиків вважаються ознакою неадекватності, запити до місцевої влади – спробою самогубства або ж методичного биття головою у стіну. Індивід починає запитувати себе: яким він хоче бачити свій побут, що потрібно зробити для „поліпшення свого життя вже сьогодні”, як оминути зайві рогатки на шляху до омріяного. Відтак постають питання про те, якою має бути країна, аби у ній мені жилося комфортно і погідно.
Тому, на відміну від шарму деструкції, який наполегливо пропонують нам як своєрідне естетичне кредо політики, „маленький українець” пропонує щось конкретне і своє, але, далебі, не руйнівне і негативне, а творче у своїй суті. Хай він обирає не найкращий шлях, приміром, зважується на роботу за кордоном, цілком усвідомлюючи, що прогодувати родину він може й перебуваючи тут. Але його рішення є усвідомленим і меркантильним: йому варто не тільки виживати, а жити, жити, як у Європі, хай навіть як у „новій Європі”. Тому останнім часом, не зважаючи на владні катаклізми і скандали, на зовнішню агресію і свідоме налаштування на саботаж з боку різних політичних експериментаторів, у нас не припинилося сільське будівництво, вузи не можуть взяти на навчання усіх охочих, а вулицями важко протиснутися серед корків.
Тому коли інтелектуали на кшталт Сергія Глузмана впадають у депресію, зауважуючи, що „країна живе за законами давнього Вавилону. Раб, що раніше мав право на пайку і злягання, отримав ще одне право: говорити і писати. У порожнечу... Свобода безвідповідального словомовлення”, не слід трактувати їхні слова буквально чи, принаймні, зі значною часткою категоричності. Раб, який заговорив, – вже не раб. Той, хто втямив безсенсовість апеляцій до влади, – громадянин, бо має відвагу на власну відповідальність за себе і за тих, хто поруч. Той, хто не піддався деструкції і може відрізнити правду від словесної полови, біле від чорного, демократію від політспекуляцій на її грунті, є вільною людиною, здатною на значно серйозніші речі, ніж поборювання уявних супротивників.
Тому президент, якого обиратимемо вже завтра, навряд чи потрапить до когорти щасливців. Питома частка колишніх рабів, які врешті отримали дар мови і дар мислення, стрімко зростає. Такими є суспільні обставини, у яких навряд чи виживуть рудименти совка, кумівства, корупції. Банкова вже не буде маленьким острівцем, на якому знайомі до болю фігури спробують продовжити своє існування, застосовуючи звичні важелі та механізми для упокорення абсолютно нової сутності загалу. Досі вони уміли переформатуватися, мімікрувати, „окультурнюватися”. Але цього замало зараз, щоб вони змогли запропонувати суспільству абсолютно новий продукт, який відповідає його вимогам.
Тому, мабуть, Україні доведеться повторити „коломийку” Майдану, і так триватиме, допоки інтереси політиків та інтереси тих, хто їх годує, не дійдуть певного консенсусу.
Ігор Гулик
Шарм деструкции
Во всей невыясненной украинской ситуации, среди хаоса и определенной бравады по поводу всех катавасий, пожалуй, самой конструктивной остается позиция самого что ни на есть простого гражданина. Она заключается уже не в традиционно-ментальном "моя хата с краю", а скорее - в коммунистически-тычиновском "нам свое делать...". Упорство, с которым отечественное общество пробивает себе дорогу к нормальной человеческой жизни поражает масштабами: если раньше определенной последовательностью в достижении цели "болели", в основном, образованные и национально настроенные западники, то теперь жители Центральной и Восточной Украины вполне могут дать нам фору.
Вопросы к государству исчерпались. Претензии к политикам считаются признаком неадекватности, запросы к местной власти - попыткой самоубийства или методического битья головой о стену. Индивид начинает спрашивать себя: каким он хочет видеть свой ​​быт, что нужно сделать для "улучшения своей жизни уже сегодня", как обойти лишние рогатки на пути к желанному. Поэтому всплывают вопросы о том, какой должна быть страна, чтобы в ней мне жилось комфортно и достойно.
Поэтому, в отличие от шарма деструкции, который настойчиво предлагают нам как своеобразное эстетическое кредо политики, "маленький украинец" предлагает что-то конкретное и свое, но, право, не разрушительное и отрицательное, а творческое по своей сути. Пусть он выбирает не лучший путь, например , решается на работу за границей, вполне осознавая, что прокормить семью он может и находясь здесь. Но его решение является осознанным и меркантильным: ему следует не только выживать, а жить, жить, как в Европе, пусть даже как в "новой Европе". Поэтому в последнее время, несмотря на властные катаклизмы и революции, на внешнюю агрессию и сознательный саботаж со стороны различных политических экспериментаторов, у нас не прекратилось сельское строительство, вузы не могут принять на обучение всех желающих, а по улицам трудно протиснуться среди пробок.
Поэтому когда интеллектуалы вроде Сергея Глузмана впадают в депрессию, замечая, что "страна живет по законам древнего Вавилона. Раб, ранее имевший право на пайку и совокупление, получил еще одно право: говорить и писать. В пустоту... Свобода безответственного словопроизношения", не следует трактовать их слова буквально или хотя со значительной долей категоричности. Заговоривший раб, - уже не раб. Тот, кто понял бессмысленность апелляций к власти - гражданин, тот, кто отважился взять ответственность за себя и за тех, кто рядом. Тот, кто не подвержен деструкции и может отличить правду от словесной шелухи, белое от черного, демократию от политспекуляций на ее почве, является свободным человеком, способным на куда более серьезные вещи, чем преодоления воображаемых противников.
Поэтому президент, которого будем избирать уже завтра, вряд ли попадет в число счасливчиков. Удельный вес бывших рабов, которые в конце обрели дар речи и дар мышления, стремительно растет. Таковы общественные обстоятельства, в которых вряд ли выживут рудименты совка, кумовства, коррупции. Банковая уже не будет маленьким островком, на котором знакомые до боли фигуры попытаются продолжить свое существование, применяя привычные рычаги и механизмы для усмирения совершенно новой сущности общества. До сих пор они умели переформатироваться, мимикрировать, "цивилизироваться". Но этого мало сейчас, чтобы они смогли предложить обществу совершенно новый продукт, который отвечает его требованиям.
Поэтому, наверное, Украине придется повторить "коломыйку" Майдана, и так будет продолжаться, пока интересы политиков и интересы тех, кто их кормит, не придут к определенному консенсусу.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments