Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Кінець ідеологій,

Originally posted by ihorhulyk at Кінець ідеологій,
або Не вір очам своїм. Вухам теж

1
Ілюстрація: keyboard09.livejournal.com
Утеча від світоглядних категорій передвиборчої дискусії, маніпулювання патрыотизмом, здебільшого, награним, фальшивим, засвідчує, що уся гучна катавасія довкола „порятунку батьківщини”, усі декларації про дотримання патріотичної цноти, – не що інше, як намагання приховати суть проблеми. Вона ж – на поверхні, не від того, що хтось з опонентів особливо намагається витягнути її на світ Божий, – вони також переймаються чистотою „жанру”, діючи схоже, – а від того, що жодні піар-акції та димові завіси не здатні приховати головних мотивацій діючих осіб, – прагнення влади.
Слухаючи плутані, почасти цілком абракадабричні пояснення більшості кандидатів, не перестаєш дивуватися, куди випарувався їхній дипломатичний хист і вміння ходити проміж дощем. З одного боку вони вимахують давно вилинялими гаслами „українства” у своєму, специфічному трактуванні, підкреслюючи цим свою „правоту” у вітчизняному політичному спектрі; з іншого – підписують дивні меморандуми авторства вчорашніх годувальників Януковича.
Послухати їхні солодкі співи, то й направду може виникнути оманливе враження про „європейськість” цих персонажів. А поглянеш на їхні вчинки – большевики большевиками, не здатні відірватися від свого совєтського коріння. Большевизм нинішніх провідників – без огляду на їхню партійну приналежність, – полягає в абсолютній ігнорації законів або ж у пристосуванні чинних нормативних актів до конкретного моменту. Ще Ортега-і-Гассет вловив цю рису большевизму – „він не тільки незаконно захоплює владу, а й, утвердившись в ній, здійснює її також незаконно". А П’єр Манан в „Інтелектуальній історії лібералізму” наголошує, що у спільноті, яка бодай на йоту бажає сповідувати ідеї вільнолюбства і пошанівку людських прав, „не повинні орієнтуватися на блага або добро, вони повинні орієнтуватися на право, що породжується необхідністю уникнення зла. У словнику моральності та політики, який виробляє Гоббс, і яким ще сьогодні користуємося ми, право займає місце добра. Позитивний наголос, акцент морального схвалення, який представники язичницького античного світу та перші християни ставили на слові "добро", сучасники – слідом за Гоббсом – переносять на право, право індивідуума. Це мова і "ціна" лібералізму".
Інша річ, що той же Манан з деяким розчаруванням зауважує, що вимагати від життя стандартів прокрустового ложа теорії не варто. "Основним почуттям всіх людей є бажання влади, дедалі більшої влади, бажання, що вмирає лише разом з людиною… Аби об'єднатися, потрібно й достатньо, щоб вони звели над собою частину влади незрівнянно вищої, ніж влада кожного; точніше, потрібно й достатньо, аби вони звели над собою найбільшу з влад, які тільки можна собі уявити, або таку владу, над якою неможливо уявити ніякої більшої влади".
Але проблема української еліти акурат у тому, що кожен з її „атомів” (словечко того ж таки Манана) бачить себе і тільки себе у ролі „влади, над якою неможливо уявити більшої влади”. Їм треба об’єднатися, принаймні, так вони інтерпретують нетерплячку виборців від бездіяльності і тупцювання на місці, – але для того, щоб об’єднатися, слід позбутися власних зазіхань на булаву або ж, у крайньому випадку, поділитися з кимось солодкою мрією про всевладдя.
Боротися з цим, – безглуздо, бо хіба можна подолати людську природу? Але змусити її еволюціонувати, зваживши бодай на позірні декларації про „цивілізаційний вектор” – можна. Як? Лише через процедуру зваженого, свідомого вибору, коли горлопани і популісти відпочиватимуть на маргінесі, а тих, хто толерує думку і прагнення загалу, він же і контролюватиме.
Ігор Гулик
Конец идеологий,
или Не верь глазам своим. Ушам тоже
Побег от мировоззренческих категорий предвыборной дискуссии, манипулирования патриотизмом, в основном, наигранном, фальшивым, свидетельствует, что вся громкая катавасия вокруг "спасения отечества", все декларации о соблюдении патриотической девственности, - не что иное, как попытка скрыть суть проблемы. Она же - на поверхности, и не от того, что кто-то из оппонентов особенно пытается вытащить ее на свет Божий, - они также занимаются чистотой "жанра", действуя похожим образом, - а от того, что никакие пиар-акции и дымовые завесы не способны скрыть главных мотиваций действующих лиц, - жажду власти.
Слушая сбивчивые, отчасти совсем макабрические объяснения большинства кандидатов, не перестаешь удивляться, куда испарился их дипломатический талант и умение ходить между каплями дождя. С одной стороны, они размахивают давно полинявшими лозунгами "украинства" в своей, специфической трактовке, подчеркивая этим собственную "правоту" в отечественном политическом спектре; с другой - подписывают странные меморандумы авторства вчерашних кормильцев Януковича.
Послушать их сладкоголосое пение, и действительно может возникнуть обманчивое впечатление о "европейскости" этих персонажей. А посмотришь на их поступки - большевики большевиками, не способные оторваться от своего совкового корня. Большевизм нынешних лидеров - без оглядки на их партийную принадлежность, - заключается в абсолютном игнорировании законов или в приспособлении действующих нормативных актов к конкретному моменту. Еще Ортега-и-Гассет уловил эту черту большевизма - "он не только незаконно захватывает власть, но и, утвердившись в ней, осуществляет ее также незаконно". А Пьер Манан в "Интеллектуальной истории либерализма" отмечает, что в обществе, которое хотя бы на йоту желает исповедовать идеи свободолюбия и уважения к правам человека, "не должны ориентироваться на блага или добро, они должны ориентироваться на право, порождаемое необходимостью избежания зла. В словаре нравственности и политики, предложенном Гоббсом, и которым мы еще сегодня пользуемся, право занимает место добра. Положительный упор, акцент морального одобрения, который представители языческого античного мира и первые христиане ставили на слове "добро", современники - вслед за Гоббсом - переносят на право, право индивидуума. Это язык и "цена" либерализма".
Другое дело, что тот же Манан с некоторым разочарованием отмечает, что требовать от жизни стандартов прокрустово ложа теории не стоит. "Основным чувством всех людей есть желание власти, все большей власти, желание, которое умирает только вместе с человеком... Чтобы объединиться, нужно и достаточно, чтобы они возвели над собой часть власть несравненно выше, чем власть каждого; точнее, нужно и достаточно, чтобы они возвели над собой наивысшую из властей, которуе только можно себе представить, или такую ​​власть, над которой невозможно представить никакой большей власти".
Но проблема украинской элиты аккурат в том, что каждый из ее "атомов" (словечко того же Манана) видит себя и только себя в роли "власти, над которой невозможно представить большей власти". Им нужно объединиться, по крайней мере, так они интерпретируют нетерпение избирателей от бездействия и топтание на месте, - но для того, чтобы объединиться, следует избавиться от собственных притязаний на булаву или, в крайнем случае, поделиться с кем-то сладкой мечтой о всевластии.
Воевать с этим, - бессмысленно, ведь разве можно преодолеть человеческую природу? Но заставить ее эволюционировать, сделав поправку даже на кажущиеся декларации о "цивилизационным векторе" - можно. Как? Только через процедуру взвешенного, сознательного выбора, когда крикуны и популисты останутся на обочине, а тех, кто уважает мнения и стремления общества, оно же и будет контролировать.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments