Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Апологія невизнаного,

Originally posted by ihorhulyk at Апологія невизнаного,
або Що мають знати у Венеційській комісії, куди вчора скерували проект змін до української Конституції?

1
Ілюстрація: operkor.wordpress.com

Кажуть, що найближчим часом Україна здобуде ще один атрибут незалежності – видавці все ж обіцяють завершити роботу над Національним атласом, який умістить всі можливі мапи держави. Це буде доволі пристойний фоліант вагою вісім кілограмів, і в ньому охочі зможуть здобути відповіді на найнесподіваніші запитання про Україну.
Правда, сьогодні мова не про географію з індустріалізацією і корисними копалинами, а про скромніші речі, вагою у кілька грамів і обсягом, далебі, набагато меншим, аніж Нацатлас. Скромніші і, я б сказав, буденніші, затерті, – оскільки про них чуємо чи не кожного дня, апеляції до них стають елементами арсеналу тієї чи іншої політичної сили, а мало б бути акурат навпаки, – шукати захисту на цих кількох десятках сторінок мали б пересічні мешканці України. Мова – про Конституцію країни, точніше, про те, у що перетворився цей дуже поважний на час його ухвалення документ, і перспективи подальшого розвитку конституційного процесу.
Генеза вітчизняного конституціоналізму новітніх часів, – промовистий образок суперечностей і непримиренних антагонізмів, які переслідують державу упродовж її посткомуністичної історії. Втім, сподіватися на те, що Основний закон, ухвалений, як це часто буває в українських реаліях, посеред ночі, заангажованим парламентом та ще й після сповненого погроз телефонного дзвінка Леоніда Кучми, – що такий Основний закон буде життєздатним і довговічним, не доводилося. Мені здається, що власне з дня свого народження, українська Конституція стала ще одним аргументом на користь П’єра Буаста, який свого часу припустив, що „слово конституція може бути талісманом деспотизму, що підміняє насильство хитрощами”.
Ура-патріотизм днів ухвалення Конституції, історичні алюзії Основного закону 1996-го із першим у світі таким документом – „Конституцією прав і свобод Запорозького війська” (1710) Пилипа Орлика; компліментарні характеристики з уст європейських діячів никли перед елементарними потребами спільноти, яка, як з’ясувалося, не мала жодного стосунку до того, що записано у цьому кодексі її прав і свобод. Найелементарніше порівняння із Орликівською Конституцією зводило усі одичні філіппіки „на пси” – ледь не триста років тому гетьман чітко розмежував свій „скарб” (себто бюджет на утримання „еліти”) і „скарб” державний, причому з усіма необхідними застереженнями для тих, хто наважувався зазирнути до громадської калитки.
А далі, – далі Конституція стала забавкою в руках тих, хто плекає неймовірні амбіції, не позбувшись і досі бажання помсти за поразку у далекому 1996 році. Причому механізм цієї іграшки заводився доволі просто, за допомогою калькування практики, застосованої уночі проти 28 червня. Політична доцільність стала для „ревізорів” Конституції найвагомішим аргументом, найпростішим шляхом латання дірок. Я не кажу вже про одіозні зміни до Основного закону, внесені шляхом „парнокопитного голосування” 8 грудня 2004 року чи повернення до президентсько-парламентської моделі на догоду Януковичу. Це – очевидний волюнтаризм, який, однак, зміцнив у свідомості „конституціоналістів” переконання, що таке поводження з головним кодексом держави є природнім і безкарним. Чи не тому уряд і Верховна Рада поспіхом готують нові поправки, аби вже восени, перед ймовірними дочасними виборами парламенту ухвалити їх, невідь звідки взявши для цього 300 голосів. Якщо за таку, з дозволу сказати, конституцію голосуватимуть маргінали, що після Майдану фактично втратили свій мандат, яких залякають, вмовлять, то, звиняйте, може, хай вони і живуть за цим кодексом?
Мабуть, висловлю думку, яка вже давно муляє багатьох: якщо вже й міняти щось у Конституції, то власне її саму. Тобто піти випробуваним шляхом, який вже позаду для нормальних країн: скликати конституційні збори не заангажованих і авторитетних діячів (поки ще в Україні такі є), укласти текст Основного закону і подати його народові. Хай думає і вирішує. Але зробити це перед виборами, щоб громада добре розважила, хто у новому парламенті зможе проголосувати за його Конституцію.
Ігор Гулик
Апология непризнанного,
или Что должны знать в Венецианской комиссии, куда вчера направили проэкт изменений в украинской Конституции?
Говорят, что в ближайшее время Украина получит еще один атрибут независимости - издатели все-таки обещают завершить работу над Национальным атласом, который будет содержать все возможные карты государства. Это будет довольно приличный фолиант весом восемь килограмм, и в нем желающие смогут получить ответы на самые неожиданные вопросы об Украине.
Правда, сегодня речь не о географии с индустриализацией и полезными ископаемыми, а о скромной штуке, весом в несколько граммов и объемом, право, гораздо меньшим, чем Нацатлас. Скромнее и, я бы сказал, обыденнее, привычнее, - так как о ней слышим чуть ли не каждый день, апелляции к ней становятся элементами арсенала той или иной политической силы. А должно быть ровно наоборот, - искать защиты на этих нескольких десятках страниц должны бы простые граждане Украины. Речь - о Конституции страны, точнее, о том, во что превратился этот очень важный в год его принятия документ, и о перспективах дальнейшего развития конституционного процесса.
Генезис отечественного конституционализма новейших времен, - красноречивый образец противоречий и непримиримых антагонизмов, преследующих государство на протяжении его посткоммунистической истории. Впрочем, надеяться на то, что Основной закон, принятый, как это часто бывает в украинских реалиях, посреди ночи, ангажированным парламентом, да еще после полного угроз телефонного звонка Леонида Кучмы, - что такой Основной закон будет жизнеспособным и долговечным, не приходилось. Мне кажется, что собственно со дня своего рождения, украинская Конституция стала еще одним аргументом в пользу Пьера Буаста, в свое время предположившего, что "слово конституция может быть талисманом деспотизма, подменять насилие хитростями".
Ура-патриотизм дней принятия Конституции, исторические аллюзии Основного закона 1996 с первым в мире таким документом - "Конституцией прав и свобод Запорожского войска" (1710) Пылыпа Орлика; комплиментарные характеристики из уст европейских деятелей испарились перед элементарными потребностями общества, которое, как выяснилось, не имело никакого отношения к тому, что записано в этом кодексе его прав и свобод. Элементарное сравнение с Орликовской Конституцией сводило все одические филиппики "на нет" - едва ли не триста лет назад гетман четко разграничил свой "скарб" (то есть бюджет на содержание "элиты") и "скарб" страны, причем со всеми необходимыми оговорками для тех, кто пробовал украсть их общественного кармана.
А дальше, - дальше Конституция стала игрушкой в руках тех, кто лелеет невероятные амбиции, не избавившись до сих пор желание мести за поражение в далеком 1996 году. Причем механизм этой игрушки заводился довольно просто, с помощью копирования практики, примененной в ночь на 28 июня. Политическая целесообразность стала для "ревизоров" Конституции весомым аргументом, простым путем латания дыр. Я не говорю уже об одиозных изменениях в Основной закон, внесенных путем "парнокопытного голосования " 8 декабря 2004 года, или же возвращение президентсько-парламентской модели в угоду Януковичу. Это - очевидный волюнтаризм, который, однако, внелрил в сознании "конституционалистов" убеждение, что такое обращение с главным кодексом государства является естественным и безнаказанным. Не потому ли правительство и Верховная Рада сейчас спешно готовят новые поправки, чтобы уже осенью, перед возможными досрочными выборами парламента принять их, неизвестно откуда взяв для этого 300 голосов. Если за такую​​, с позволения сказать, конституцию будут голосовать маргиналы, фактически утратившие мандат после Майдана, которых купят, запугают, уговорят, то, извините, может, пусть они и живут по этому кодексу?
Пожалуй, выскажу мысль, давно терзающую многих: если уже и менять что-то в Конституции, то собственно ее саму. То есть пойти испытанным путем, который уже позади для нормальных стран: созвать конституционное собрание незаангажированных и авторитетных деятелей (пока еще в Украине такие есть), написать текст Основного закона и предложить его народу. Пусть думает и решает. Но сделать это после выборов, чтобы избиратель хорошо взвесил, кто в новом парламенте может проголосовать за его Конституцию.
Игорь Гулык

Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments