Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Без героя

Originally posted by ihorhulyk at Без героя
pic.twitter.com7XL6Fpuycs
Ілюстрація: pic.twitter.com

Посадіть найщирішого демократа на трон;
якщо він негайно звідти не злізе,
то обов'язково зробиться викінченим негідником.

Міхаїл Бакунін, російський анархіст
Те, що росіяни обожнюють Сталіна, - не що інше, як яскрава ілюстрація висновку їхнього ж священика та філософа Якова Кротова: „Росія – у всякому випадку, у часи Черчілля і навіть досі, - є самообманом, загорнутим у брехню і запакованим і обман”.
Рівно ж, зрештою, як і Україна, та частина нашої еліти, яка, попри історичний досвід та ментальні образи, намагається бездумно калькувати сусідський досвід поводження з власним народом. Згадаймо, хто стояв за лаштунками розпіареного телевізійного проекту „Великі українці”, і яким моральним розчаруванням обернулися для мільйонів „голосувальників” брудненькі подробиці цієї гри.
Але звертає на себе увагу не стільки звичка спільноти потрапляти на пропагандистські гачки з дешевою наживкою, скільки намагання режисерів таких масштабних маніпуляцій дезорієнтувати публіку у нинішньому контексті її побуту. Тобто, зважте, - бадання того, що маємо зараз, чи того, що чекає у нас у найближчій перспективі, мало кого обходять. А якщо хтось і переймається цим, пробуючи зробити зріз громадської опінії, то ризикує бути залученим до лав „продажних соціологів”.
Що ж, - суспільство втратило не тільки орієнтири, воно не має тих, хто б ці орієнтири озвучував, утверджував. Це стосується не тільки вчорашніх кумирів Галичини, себто так званої „помаранчевої команди”, відтак Тимошенко чи "Свободи". Запитайте мешканців Сходу чи Півдня, чи вірять вони з таким же, як 2010-го, ентузіазмом, у „біло-блакитних” провідників? Відповідь буде, либонь, неоднозначною... І тих, і інших дискредитовано не руками чи мізками політичних опонентів, хоча і їхні зусилля також не пропали даремно, а невмінням, небажанням прислухатися і зрозуміти виклики часу, нехіттю дотримувати слова, зацикленістю на власному іміджі та власному збагаченні. Власне, ми опинилися на межі, за якою вже не спрацьовує навіть феномент „парадоксальної довіри”. За Бодріяром, „парадоксальна довіра – це довіра, яку викликає хтось завдяки поразці чи відсутності чеснот”. Поразки чи відсутність чеснот учорашніх кумирів тепер є приводом для гніву, у кращому разі, -- злостивих анекдотів. Тим паче, що, як зауважив хтось з великих, „нема підлішого часу, ніж час недороблених героїв”.
Утім, розчарування, відчай та апатія – це лише ціна, яку платить спільнота за школу поступу. Однак, поміркуймо, чи не перетворилися ми у марнотратників, адже знано, хто платить двічі.
Однак, чому б не замислитися над тим, що за умов відсутності конкретного героя цілком можливий інший варіант. Цілком адекватний і сутнісний, як на мене, навіть необхідний для нових умов. Варіант "колективного звитяжця". Юрій Романенко, з доволі контраверсійною, по-моєму, творчістю, все ж зумів акцептувати цю річ дуже влучно: "...Саме ми, з притаманною нам безпосередністю потягнули шнур зливного бачка і послали до дідька старий світ булькати на звалище історії.
Рік тому я писав, що українці - це сталеві щелепи історії. І тепер всі можуть в цьому переконатися. Ми щойно почали ними рухати і щиро шкода наших російських братів, які запхали свої руки в цю дробильню імперій в перегонах за легкою наживою".
Ігор Гулик
Без героя
Посадите самого искреннего демократа на трон;
если он немедленно его не покинет,
то непременно сделается отъявленным негодяем.

Михаил Бакунин, русский анархист
То, что россияне любят Сталина, - не что иное, как яркая иллюстрация вывода их же священника и философа Якова Кротова: "Россия - во всяком случае, во времена Черчилля и даже до сих пор, - есть самообманом, завернутым в ложь и упакованным и обман".
Равно, впрочем, как и Украина, та часть нашей элиты, которая, несмотря на свой исторический опыт и ментальные обиды, пытается бездумно копировать соседский опыт обращения с собственным народом. Вспомним хотя бы , кто стоял за кулисами распиаренного телевизионного проекта "Великие украинцы", и каким моральным разочарованием обернулись для миллионов "голосующих" грязноватые подробности этой игры.
Но обращает на себя внимание не столько привычка общества попадать на пропагандистские крючки с дешевой наживкой, сколько попытки режиссеров таких масштабных манипуляций дезориетировать публику в нынешнем контексте ее быта. То есть, заметьте, - апробация того, что имеем сейчас, или того, что ждет у нас в ближайшей перспективе, мало кого волнует. А если кто-то и занимается этим, пытаясь сделать срез общественного мнения, то рискует быть вовлеченным в ряды "продажных социологов".
Что ж, - общество утратило не только ориентиры, оно не имеет тех, кто бы эти ориентиры озвучивал, утверждал. Это касается не только вчерашних кумиров Галичины, то есть так называемой "оранжевой команды", затем Тимошенко или "Свободы". Спросите жителей Востока или Юга, верят ли они с таким же, как в 2010-м, энтузиазмом, в "бело-голубых" лидеров? Ответ будет, вероятно, неоднозначный... И тех, и других дискредитировано не руками или умами политических оппонентов, хотя и их усилия также не пропали зря, а неумением, нежеланием прислушаться и понять вызовы времени, нехотью держать слово, зацикленностью на собственном имидже и собственном обогащении. Собственно, мы оказались на грани, за которой уже не срабатывает даже феномен "парадоксального доверия". По Бодрийяру, "парадоксальное доверие - это доверие, которое вызывает кто-то благодаря поражению или отсутствию добродетелей". Поражения или отсутствие добродетелей вчерашних кумиров стали теперь поводом для гнева, в лучшем случае, - злобных анекдотов. Тем более, что, как заметил кто-то из великих, "нет подлее времени, чем время недоделанных героев".
Впрочем, разочарование, отчаяние и апатия - это лишь цена, которую платит общество за школу своего развития. Однако, прикинем, не превратились ли мы в транжир? Ведь известно, кто платит дважды.
Но почему бы не задуматься над тем, что в условиях отсутствия конкретного героя очень вероятен другой вариант. Очень адекватный и сущностный, как по мне, даже необходимый в новой реальности. Вариант "коллективного героя". Юрий Романенко, с его очень уж контраверсионным, по-монму, творчеством, все же сумел акцептировать эти вещи предельно ясно: "...Именно мы с присущей нам непосредственностью дернули за шнурок сливного бачка и отправили к чертовой матери старый мир булькать на свалку истории.
Год назад я писал о том, что украинцы - это стальные челюсти истории. И теперь все могут в этом убедиться. Мы только начали ими двигать и искренне жаль наших русских братьев, которые сунули свои руки в эту дробилку империй в погоне за легкой наживой".
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 7 comments