ua_redaktor (ua_redaktor) wrote in ua,
ua_redaktor
ua_redaktor
ua

Про перемоги і поразки ...

Originally posted by dniprovska at Про перемоги і поразки ...
0_23ebe_d1f7855f_L[1]

Важка то справа - в часи війни перетворити обхідний шлях у прямий, обернути біду собі на користь.

Сунь-цзи "Мистецтво війни"


If you can meet with Triumph and Disaster.
And treat those two impostors just the same

"If" Joseph Rudyard Kipling


Реакцію переважної більшості українців на російську агресію можна характеризувати як шок. Я до більшості не належу і фактом інтервенції шокована не була. Правда, не тому, що мені подобається війна з усіма її жахливими атрибутами, а тому, що я завжди відчувала невідворотність з’ясування стосунків між Руссю-Україною та Московською Ордою. Це відчуття вперше з’явилося у 2004-му, коли Москва з усіма своїми придатками визвірилася на українців за те, що вони не схотіли саджати собі на шию кремлівську маріонетку. А коли десять років потому ми чітко і недвозначно дали зрозуміти, що душу й тіло ми положим за свою свободу [від північного сусіда] – війна стала невідворотною.

А що ви думали, ця імперія так просто, з миром нас відпустить? Ви дійсно вірили, що такі цінні речі, як свобода, демократія, державний суверенітет можна отримати задаром – просто прийшовши на виборчу дільницю і поставивши хрестик у відповідній графі? А дзуськи! No pain – no gain! Easy come – easy gone!

Через те, що державність (точніше, її атрибути) далася нам відносно легко й безболісно, ми її не цінували. Винятком були хіба що галичани, чия колективна свідомість ще зберігала пам’ять про національно-визвольні змагання середини ХХ століття. Решта ж громадян України була успішно зведена Імперією до рівня худоби, котрій все одно, у яке стійло її заженуть – аби тільки ясла повні були… Практично всі соціологічні дослідження свідчать, що для пересічного українця на першому місці стоїть добробут, сім’я і здоровля. Держава десь на десятому місці. Люди у своїй масі не усвідомлюють прямого зв’язку між наявністю в них сильної, впливової держави і власним благополуччям та соціальними перспективами.

Громадянин, не здатний бачити далі свого хутора, обирав собі таку ж недоумкувату короткозору еліту, що теж не здатна була мислити категоріями держави і перлась у владу, аби напхати собі пельку, а в міжнародних відносинах дотримувалася принципу «двох маток», що передбачав здачу стратегічних позицій у обмін на кредити та дешевий газ, що дозволяло якомога довше дурити лохотрат і набивати власний кендюх з державного корита. Апогеєм цього загальнонаціонального жлобства стало обрання на вищу державну посаду донецького Хама, котрий хвацько злив рештки держави у золотий унітаз.

Був, правда, у нас один Гарант, котрий намагався прищепити соціуму державницьке мислення, але його швидко заплювали. Обиватель, зациклений на власному метаболізмі, ніяк не міг второпати, навіщо цей пришелепкуватий бухгалтер пхає йому щось неїстівне. Навіщо Голодомор, на чорта ті Крути, Мазепа, Бандера з Шухевичем, нащо нам НАТО та військовий парад на День Незалежності, коли Росія воює з Грузією (не дай бо розсердиться та ще на нас нападе).

Тепер починає доходити, що гуманітарні засади державності – то не витребеньки, а дуже важлива і корисна річ. Відсутність культурних бар’єрів та розвиненого почуття національної гідності знищує імунітет до ворожої пропаганди й утруднює протистояння агресії. Бо наша білінгвальна, до нудоти толерантна громада два десятиліття насичувала свій мозок продуктами кремлівського агітпропу, поки він не перетворився на вату. Брак імунітету особливо сильно відчувається у тих регіонах та населених пунктах, де мовні, культурні та ментальні бар’єри з народом-агресором – нижче плінтусу.

Зараз ламається дуже багато списів з приводу того, як треба було поводитися з Кримом і Донбасом. Одні репетують, що влада зливає Схід і Південь, інші запевняють, що так воно і треба. Я далека від думки, що правляча коаліція зробила все можливе для захисту державного суверенітету та територіальної цілісності, але кращого способу вилікувати південний схід від тупої русофілії/совкофілії та додати йому трохи патріотизму, ніж дати його мешканцям наїстися жизнівроссіі під зав’язку, напевно, немає. У голові пересічного мешканця російськомовних регіонів глибоко засів міф про велику, заможну і могутню Росію, сформований продукцією тамошнього маскульту, яку безперервно ретранслювало наше квазіукраїнське телебачення. Оперативно зруйнувати цю ілюзію може тільки сумна реальність. Кримчани вже потроху приходять до тями. На черзі – дончани.

Російська Федерація з об’єктивних причин не здатна не тільки покращити життя на анексованих територіях, а навіть втримати його на тому ж рівні, що був в Україні. Російська економіка зараз переживає стагнацію, що плавно переходить у рецесію. Санкції, хоч і не мають миттєвого ефекту, але безумовно є додатковим важелем, котрий тягне господарчий комплекс країни-агресора на дно. Мешканці окупованих регіонів дуже швидко зануряться в клоаку економічного, політичного та правового хаосу. З усіма витікаючи ми наслідками.

Звичайно, було б наївно вважати, що всі, хто зараз ратує (і ратував) за відокремлення від України, розкаються і стануть щирими українськими патріотами. На Півдні та Сході мешкає досить суттєва частка індивідів, які принципово ненавидять Україну і готові задовольнятися хріном та квасом, аби тільки «в составє матушкі Россіі». Однак цей принциповий русофільський елемент (іншими словами – п’ята колона) у жодній області (навіть у Криму) не становить більшість. Просто зараз він виявляє безпрецедентну активність та агресивність, бо отримує потужну моральну, фінансову, організаційну та військову підтримку ззовні, тому здається, що весь Крим/Донбас/Південь – за Росію. Насправді ж, це не так.

На південному сході населення розділене на три нерівні частини. Про першу ми вже говорили: це – активна, агресивна п’ята колона Кремля, котра за підтримки ззовні робить погоду в деяких регіонах. Їй намагається протистояти активний проукраїнський сегмент, що складається з місцевої інтелігенції, студентства, малих та середніх підприємців, дрібних та середніх службовців, просто людей доброї волі, тощо. «Убойна сила» цих соціальних прошарків набагато менша, ніж «убойна сила» професійних бойовиків, диверсантів, люмпенізованого елементу та криміналітету, що входить у п’яту колону. Тому в деяких регіонах проукраїнські елементи не здатні самотужки переламати ситуацію.

А от найбільшу частку становить абсолютно інертна, аполітична маса, яка тупо спостерігає за подіями і ні до жодного табору не приєднується. Ця маса за певних умов може хитнутися як в один, так і в інший бік. І чим більша частка нейтральних елементів, тим важче захищати регіон від російської агресії.

І не треба казати, що цивільне населення не здатне протистояти озброєним до зубів бойовикам. Цивільне населення безсиле лише тоді, коли має місце класична інтервенція: з танками, важкою артилерією, авіацією, тощо. Тоді самоорганізація громади – як мертвому припарка. Але російська агресія не є класичною. Вона здійснюється шляхом порційної інфільтрації озброєних елементів/груп на територію України. Такій агресії громада здатна протистояти. Це показала Одеса та деякі населені пункти Донбасу, де спільна, рішуча позиція місцевої громади та місцевого керівництва відбила у бойовиків охоту хазяйнувати на українській землі. Путін діє не «з кондачка». Перш, ніж поставити лапоть на нашу землю, московська хунта випробовує міцність ґрунту, перевіряє регіони «на вошивість».

Звичайно, були б в України нормальні збройні сили та сили безпеки, вона могла б не зважати на настрої в регіонах і не роздумуючи захищати свою територію від чужоземної армії. Але ми маємо те, що маємо, а наші євроатлантичні союзники не поспішають надавати нам військову допомогу. Це – ще один пункт, який викликає гострі дебати. Так, поведінка країн, що виступили гарантами суверенітету України, викликає мало симпатій. Але, шановні, скажіть відверто: чи додалося б нам слави і честі, якби нас визволяли американці з британцями, а ми у них десь на підхваті були. А деякі наші «ахвіцери» з категорії «русскієнєсдаются» ще й у спину визволителям пострілювали, щоб не мішали браццкому народу з нами воссоїдінятися. Ото сором би був!

Хто визволиться сам – той буде вільним!

Це – наша війна. І вирішальну роль у визволенні українських земель повинна відігравати українська армія. А союзники нам мають допомагати.

Просто зараз слід усвідомити важку істину. Україна в короткостроковій перспективі приречена терпіти поразки і втрати. Але в середньостроковій перспективі втрати нестиме наш ворог, а ми матимемо шанс повернути всі втрати ще й з лихвою.

Нинішня війна, у якій наш ворог залишився сам-на-сам з усім цивілізованим світом, дає шанс біомасі, що двадцять років коптила небо на теренах колишньої УРСР, перетворитися на повноцінну, життєздатну націю. Ми будемо останніми ідіотами, якщо цей шанс змарнуємо…

Tags: Наболело, Национальный вопрос, Незалежність, мнение, форсмажор
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments