Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Дискредитація влади

Originally posted by ihorhulyk at Дискредитація влади
завантаження
Ілюстрація: prikol.i.ua

Приватні розмови, – а часу для них буде удосталь під час «довгих» вихідних, – як не крути, та зводитимуться до того, що відбувається в країні. Власне, – а що відбувається? Якщо вірити розумникам-оптимістам, то триває нормальний для зародкової демократії процес, коли будь-які владні рішення так чи інакше ухвалюються, обов’язково тримаючи у рукаві якусь «краплену» карту. Як стверджують знову-таки розумники-песимісти, Україна вже проходила схожий шлях, і було це десять років тому – 2004 року. Тобто, на їхню думку, не йдеться про жоден поступ, радше про його відсутність.
Я гадаю, що і 2004-й, і 2014-й є знаковими лише тим, що виявили нездатність вітчизняних еліт надалі пропонувати країні будь-які конструктивні рішення. Можливо, говорити про еліти тут зовсім навіть зайве, бо доволі довгий ланцюжок явищ і поодиноких фактів останніх років аж тепер, – коли державний механізм втрапив у справжнісінький колапс, – виявив, що еліта, по-суті, в нас одна, якщо мати на увазі середовище тих, хто здатен так чи інакше впливати на події. Поділ на «помаранчевих», «блакитних», «білих», «рожевих» годиться лише для активної частини населення, на верхівці ж усі барви вицвіли, і очікувати будь-яких кардинальних змін не доводиться. "За кого загинули люди, які поставили величезний табір на центральному майдані Києва кілька місяців тому? Звісно, за жодного зі своїх професійних політиків. В Україні усі знають, що тут нема політика, який не був би найгіршим із злочинців... Ті, хто протистояли негоді, небезпеці і врешті кулям не надто перебірливого у своїй жадобі збагачення диктатора, були по зав'язку ситі ганебним фарсом, який довів Україну до руїни. Вони вже мали досить. Можливо, вони мріяли стати вільними. Ці речі минають. На ранок політики прокинулись такими самими, як були". Ґабріель Альбіак. Російські матрьошки.
Тут не йдеться про якусь провідницьку ідею, яка об’єднує позірно антагоністичні чи навіть близькі табори. Тут мова про те, що українська влада настільки вгрузла у своїх внутрішніх зв’язках, взаємозалежності, приватному інтересі, який можна легковажно назвати корупцією, що там, нагорі, кожен крок того чи іншого діяча диктується не озиранням на «народ», а на можливі адекватні чи ні кроки опонента. «Легковажно» – тому, що корупцію у нас трактують як «те, у чому я не беру участі» (Дм. Видрін).
Якщо порухи прогнозовані, – процес переходить у так звану «переговорну» фазу, коли ж маємо справу з несподіваним винаходом (зазвичай, «кидком») або ж діями поза усталеними рамками – істеричні реакції нагадують сварню перекупок на базарі.
Каста владоможців настільки зміліла, що кожен, знаючи все про іншого, розуміє наперед його можливі ходи. Вона ж, ця каста, змаліла до вкрай вузького кола фігурантів. До речі, замкненість, індеферентність еліти, вичерпаність її кадрового потенціалу, можливо, чи не найпереконливіший аргумент на користь майбутніх виборів.
Якщо так, то на майбутніх виборах народ (за твердженням ще одних розумників – «джерело влади») має дати собі звіт у тому, що всі відомі досі особи з тих, кого йому запропонують, – дискредитовані, корумповані, нечесні посягачі на владу. Це важко надається до пояснень, але витівки нинішніх керманичів зайшли так далеко, що аби виборсатися з багна, слід просто потопити у ньому усіх, хто його каламутив.
Ігор Гулик
Дискредитация власти
Приватные беседы, - а времени для них будет в изобилии во время «длинных» выходных, - как ни крути, будут сводиться к тому, что происходит в стране. Собственно, - а что происходит? Если верить умникам-оптимистам, то идет нормальный для демократии процесс, когда любые властные решения так или иначе принимаются, обязательно предусматривая в рукаве некую «крапленую» карту. Как утверждают опять-таки умники-пессимисты, Украина уже проходила похожий путь, и было это десять лет назад - в 2004 году. То есть, по их мнению, речь не идет ни о каком прогрессе, а скорее о его отсутствии.
Я думаю, что 2004-й был знаковым тем, что впервые обнаружил неспособность отечественных элит предлагать стране любые конструктивные решения. Возможно, говорить об элитах здесь совсем даже излишне, потому что довольно длинная цепочка явлений и единичных фактов последних лет только сейчас, - когда государственный механизм попал в настоящий коллапс, - дает основания полагать, что элита, по сути, у нас одна, если иметь в виду тех, кто способен так или иначе влиять на события. Деление на «оранжевых», «голубых», «белых», «розовых» годится только для активной части населения, на верхушке же все краски выцвели, и ожидать каких-либо кардинальных изменений не приходится. "За кого погибли люди, разбившие большущий лагерь на центральном майдане Киева несколько месяцев назад? Естественно, за ни одного со своих профессиональных политиков. В Украине все знают, что тут нет политика, который не был бы самым худшим из преступников... Те, кто противостоял непогоде, опасности и, в конце концов, пулям не слишком переборчивого в своей жадности обогащения диктатора, были по горло сыты позорным фарсом, доведшим Украину к руине. Им было этого достаточно. Возможно, они мечтали стать свободными. Такие вещи проходят. На утро политики проснулись такими же, как были доселе". Габриэль Альбиак. Русские матрешки.
Здесь речь не идет о какой-то лидерские идее, объединяющей внешне антагонистические или даже близкие лагеря. Здесь речь о том, что украинская власть настолько увязла в своих внутренних связях, взаимозависимости, частном интересе, который можно легкомысленно назвать коррупцией, что там, наверху, каждый шаг того или иного деятеля диктуется не оглядкой на «народ», а на возможные адекватные или нет шаги оппонента. «Легкомысленно» - потому, что коррупцию у нас трактуют как «то, в чем я не участвую» (Дм. Выдрин).
Если движения прогнозируемые, - процесс переходит в так называемую «переговорную» фазу, когда же имеем дело с неожиданным изобретением (обычно «подставой» ) или действиями вне устоявшихся рамок - истерические реакции напоминают споры торговок на рынке.
Каста власть предержащих настолько обмелела, что каждый, зная все о другом, понимает заранее его возможные ходы. Она, эта каста, измельчала ​​до крайне узкого круга фигурантов. Кстати, замкнутость, индифферентность элиты, исчерпанность ее кадрового потенциала, возможно, самый убедительный аргумент в пользу будущих выборов.
Если да, то на предстоящих выборах народ (по утверждению еще одних умников - «источник власти») должен дать себе отчет в том, что все "известные доселе лица" из тех, кого ему предложат, - дискредитированы, коррумпированы, нечестные посягатели на власть. Это трудно поддается объяснениям, но выходки нынешних руководителей зашли так далеко, что для того, чтобы выбраться из болота, следует просто потопить в нем всех, кто его мутил.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment