Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Про творчий елемент Руїни

Originally posted by ihorhulyk at Про творчий елемент Руїни
grabbb
Ілюстрація: superintuit.com

Шанований мною Тарас Кузьо, політолог з діаспори, не зациклений на ідеї заокеанського месіанства щодо України, якось висловив не нову, але, гадаю, контраверсійну думку про те, що переживаємо епоху Руїни. Як на мене, доречніше було б говорити про певні ознаки хаосу. Але з безладу, як відомо, завжди постає щось нове, і на цьому, знано, збудовано чи не всі філософські уявлення про світ.
Творчий елемент нинішньої Руїни (підемо за п. Кузьом у його визначенні) захований у поодиноких симптомах народження якісно небувалої і тому не апробованої на вітчизняному ґрунті системи стосунків між владою та її джерелом – народом, між окремими пагонами влади, які досі у свідомості пересічного громадянина внутрішньо сприймалися за єдине ціле, а тому збивали з пантелику не надто обізнаних з природою апаратних ігор. Упродовж сімдесяти з лишком літ і дядько із захованого у поліських нетрях хутора, і столичний інтелігент вели мову про владу як про цілісного, ніким неконтрольованого, а звідси й всесильного ідола, з яким не варто сперечатися, якому не надто безпечно протистояти, якого втім безперспективно зрушити з місця. Зрештою, так воно й було, через тотальну підконтрольність урядів, карикатурного парламенту і опереткових судів одній-єдиній організації під назвою ВКП(б) – КПСС, та радше, тріаді ВЧК – МГБ – КГБ. Система виглядала цілісною, майже довершеною і нездоланною акурат через свій світський «монотеїзм», і якщо поодинокий індивідум зважувався щось у ній змінити чи щось піддавати сумніву, то це виглядало як замах на конфортне і бездумне існування усіх, як атестат на світовидні основи, як єресь супроти «бога».
Недавно, провадячи неквапну розмову у колі добрих друзів, ми раптом почали дискутувати на тему громадянського суспільства і його активного елементу. Дехто наполягав на тому, що потенціал спільноти має перебувати геть поза політикою, оскільки ця царина людської діяльності здатна спаплюжити найчистіші помисли і найкращі натури. Дехто, серед них і я, намагалися переконати своїх опонентів, що так не буває, оскільки варіант, коли «кузнею кадрів» для провідників і державців є партійні середовища, – найгірший з припустимих. Як бути тоді з феноменом «Солідарності», яка з хаотичного, розрізненого, ба більше, – підпільного спротиву системі фактично витворила нинішні польські реалії, не кажучи вже про цілу когорту державних очільників, починаючи з Валенси.
Проблема полягає у тому, що наші опозиціонери (слово, мабуть, надто претензійне, швидше, – ті, хто має свій, відмінний від офіційного погляд на реалії і перспективи) приходять до влади, добре знаючи її залаштункові механізми, важелі і можливості. Мабуть, запорукою успішності досьогоднішніх спроб опозиції осідлати владу була тривала «владна біографія» її діячів. Саме вона давала «революціонерам» широке поле для критики підвалин системи, її головних недуг. Саме вона відтак дозволяла колишнім «руйнівникам» режимів втримувати віжки процесу, зафіксувати себе у владі. Але вона була для них комфортною, освоєною, вивченою до найменших деталей, отже, ніхто з них не наважувався ламати того, проти чого декларативно і гаряче виступав напередодні. Усувалися лише поодинокі персоналії, відбувався переділ власності, поверталися фінансові потоки і все, революція на тому завершувалася.
Тепер, через обставини, що склалися суб’єктивно, а саме, через надмірне бажання опозиції осідлати владу і її подальше ренегатство, Україна постала перед потребою демонтажу системи. Легковірна надія переможців на те, що й цього разу вони покрутять законом, як дишлом, випарувалася через затятий спротив Майдану, який здобув надто багато і не захоче миритися з хвилевим фіаско. Так чи інак, з бажання чи з примусу, але зміни є невідворотніми. Але ці трансформації не є руїнними. Вони лише означатимуть, що тепер час для відповідальної і активної роботи громади. Шлюзи відкрито, досвід є, синців та ґуль набито доволі. Шанс наступних виборів спільнота не повинна втратити, тим паче збавити його на черговий танець на граблях.
Ігор Гулик
О творческом элементе Руины
Уважаемый мной Тарас Кузьо, политолог из диаспоры, не зацикленный на идее заокеанского мессианства в Украине, как-то высказал не новое, но, думаю, контраверсионное мнение о том, что мы переживаем эпоху Руины. Как по мне, точнее говорить об определенных признаках хаоса. Но из беспорядка, как известно, всегда возникает что-то новое, и на этом, признано, построены чуть ли не все философские представления о мире.
Творческий элемент нынешней Руины (используем все же определение господина Кузьо) спрятан в единичных симптомах рождения качественно небывалой и поэтому не апробированной на отечественной почве системы отношений между властью и ее источником - народом, между отдельными ветвями власти, которые до сих пор в сознании простого обывателя внутренне воспринимались как единое целое, а потому сбивали с толку не слишком знакомых с природой аппаратных игр. За семьдесят с лишним лет и вуйко из затерянного в полесских дебрях хутора, и столичный интеллигент говорили о власти как о целостном, никем неконтролируемом, а отсюда и всесильном идоле, с которым не стоит спорить, которому не слишком безопасно противостоять, которого, впрочем, бесперспективно сдвинуть с места. Вконцеконцов, так оно и было, из-за тотальной подконтрольности правительств, карикатурного парламента и опереточных судов одной единственной организации под названием ВКП (б) - КПСС, и скорее триаде ВЧК-МГБ-КГБ. Система выглядела целостной, почти совершенной и непреодолимой аккурат из-за своего ​​светского «монотеизма», и если одинокий индивидуум решался что-то в ней изменить или что-то подвергать сомнению, то это выглядело как покушение на конфортное и бездумное существование всех, как атентат на мировоззренческие основы, как ересь против «бога».
Недавно, неспешно беседуя в кругу хороших друзей, мы вдруг начали дискутировать на тему гражданского общества и его активного элемента. Некоторые настаивали на том, что потенциал общества должен находиться совершенно вне политики, поскольку эта сфера человеческой деятельности способна испортить чистые помыслы и лучшие натуры. Кое-кто, среди них и я, пытались убедить своих оппонентов, что так не бывает, поскольку вариант, когда «кузницей кадров» для лидеров и властителей становятся партийные круги, - худший из допустимых. Как быть тогда с феноменом «Солидарности», которая из хаотического, разрозненного, более того, - подпольного сопротивления системе фактически создала нынешние польские реалии, не говоря уже о целой когорте государственных руководителей, начиная с Валенсы.
Проблема заключается в том, что наши оппозиционеры (слово, пожалуй, слишком претенциозное, скорее, - те, кто имеет свой, отличный от официального, взгляд на реалии и перспективы) приходят к власти, хорошо зная ее закулисные механизмы, рычаги и возможности. Видимо, залогом успешности досегодняшних попыток оппозиции оседлать власть была длительная «властная биография» ее деятелей. Именно она давала «революционерам» широкое поле для критики основ системы, ее главных недугов. Именно она затем позволяла бывшим «разрушителям» режимов удерживать вожжи процесса, зафиксировать себя во власти. Но она была для них комфортной, освоенной, изученной до мельчайших деталей, следовательно, никто из них не решался ломать того, против чего декларативно и пламенно выступал накануне. Устранялись лишь единичные персоналии, происходил передел собственности, переориентировались финансовые потоки и все, революция на этом заканчивалась.
Теперь, в силу обстоятельств, сложившихся объективно, а именно, из-за чрезмерного желания оппозиции оседлать власть и из-за ее дальнейшего ренегатства, Украина оказалась перед необходимостью демонтажа системы. Легковерные надежды победителей на то, что и на этот раз они будут вертеть законом, как дышлом, испарилась из-за ярого сопротивления Майдана, отвоевавшего слишком много. Он не захочет мириться с новым фиаско. Так или иначе, по желанию или по принуждению, но перемены неотвратимы. Но эти трансформации не является руинными. Они лишь будут означать, что пришло время ответственной и активной работы общества. Шлюзы открыты, опыт есть, синяков и шишек набито предостаточно. Шанс следующих выборов общество не должно потерять, тем более угробить его очередным танцем на граблях.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments