Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Два в одному

Originally posted by ihorhulyk at Два в одному
images
Ілюстрація: newzz.in.ua

Міркування з приводу природи нинішнього українського режиму примітивні через одну ваду: його наразі не існує. Отже, міркувати про те, чого нема, – рівно ж як демонструвати відсутність інших проблем або свідомо провадити читача на манівці, бажаючи приховати справжні наміри.
Норман Дейвіс, якого тепер доводиться гортати щораз частіше, далебі що історик, виокремив певну модель поведінки західних демократій щодо об’єктів своєї експансії на терени, не позначені їхніми стандартами. «Міжвоєнна політика, – пише він, – мала таку характерну й часто повторювану прикмету, як перетворення ліберальних демократій на жертву диктаторських режимів. Західні держави сподівалися, що їхня перемога стане початком доби, змодельованої за їхньою власною подобою. ...Проте "демократична революція" невдовзі виявилася ілюзією. Не минало й року, щоб у тій або іншій країні диктатор тієї або іншої масті не порушував демократичну конституцію». Аби не бути голослівним, знаний історик наводить приклад Муссоліні, який «не захоплював влади, він просто погрожував її захопити, і перед загрозою дальшого хаосу італійські демократи відступили» (курсив нашАвт.).
Я не ризикуватиму зараз вдаватися до цілком окреслених тлумачень того, що відбувається у нас, і за якою калькою. Я лише бажав би сконцентрувати увагу читача на тому, що лежить на поверхні: на тотальному наступі реваншистських сил, чільним діячам яких що не день, то бракує владних повноважень. Виглядає на те, що історія і цього разу цілком вписується в узвичаєні схеми: коли владна верхівка не бажає чи не хоче жити за конституційними приписами, то й її опоненти не вважають за потрібне шанувати закони. Далі – ланцюгова реакція, поза правовим полем діють місцеві влади і кожен пересічний громадянин впадає у єресь нігілізму.
«Я користуюся ідеями нації та держави з міркувань поточного моменту. Прийде день, коли навіть у нас, в Німеччині, мало залишиться від того, що ми називаємо націоналізмом. Над світом постане всезагальна співдружність хазяїв і панів». Ця доволі контраверсійна (лише з огляду на автора) фраза Адольфа Алоїзовича, який, до речі, також не захоплював владу силою, а тільки «погрожував захопити її», свідчить про ідентичність ідеологічного арсеналу та лексикону ліберала і викінченого тирана; зрештою, перший потенційно, через обставини, що складаються у конкретній ситуації й конкретній країні, внутрішньо готовий до радикальної генези своїх поглядів у бік автократії.
Для України не в останню чергу важливе налаштування її сусідів, оскільки ми вже мали нагоду оцінити наслідки європейської байдужості до долі молодої держави. Надзвичайно ліберальне налаштування провідників УНР не віщувало й симптомів авторитаризму, але ситуативні зигзаги викинули на поверхню і гетьманів, і диктаторів. Заради справедливості, слід зауважити, що українська натура не схильна до тиранії у звичному сенсі цього слова, але прецедент, принаймні, номінальний таки був. Лоренц Штайн якось написав, що «існує можливість передбачення прийдешнього, якщо не прагнути пророкувати часткове». Дезорієнтація маси в умовах системної кризи, калейдоскопічна зміна пріоритетів, а, отже, й правил гри, невизначеність і різночитання законів, штовхають загал до висновку про потребу «сильної руки». Політичні маргінали, яким зворохоблене середовище довіряє більше через дистанційованість цих «політиків» від керма («рівність позбавлених влади»?) лише підігрівають схожі настрої, сподіваючись на безвідповідальній риториці в’їхати «в рай». Ситуація стає некерованою, а чи є ліпший привід для грюкання кулаком і брязкання зброєю? Тим паче, коли на кону – найпривабливіший з призів – необмежена влада.
Ігор Гулик
Два в одном
Соображения по поводу природы нынешнего украинского режима примитивны из-за одного недостатка: его пока не существует. Итак, рассуждать о том, чего нет , - равно как демонстрировать отсутствие других проблем или сознательно проводить читателя в заблуждение, желая скрыть истинные намерения.
Норман Дэвис, которого теперь приходится листать все чаще, хотя историк, выделил определенную модель поведения западных демократий в отношении объектов своей экспансии на территорию, не обозначенную их стандартами. «Межвоенная политика, - пишет он, - содержала столь характерную и часто повторяющуюся примету - превращение либеральных демократий в жертву диктаторских режимов. Западные державы надеялись, что их победа станет началом эпохи, смоделированной по их собственному подобию... Однако "демократическая революция" вскоре оказывалась иллюзией. Не проходило и года, чтобы в той или иной стране диктатор той или иной масти не нарушал демократическую конституцию». Чтобы не быть голословным, известный историк приводит пример Муссолини, который «не захватывал власти, он просто угрожал ее захватить, и перед угрозой дальнейшего хаоса итальянские демократы отступили» (курсив наш - Авт.).
Я бы не рисковать сейчас вполне определенно толковать то, что происходит у нас, и по какой копирке. Я только хотел бы сконцентрировать внимание читателя на том, что лежит на поверхности: на тотальном наступлении реваншистских сил, главенствующим деятелям которых что ни день, то не хватает властных полномочий. Похоже, что история и на этот раз вполне вписывается в общепринятые схемы: когда властная верхушка не желает или не хочет жить по конституционным предписаниям, то и ее оппоненты не считают нужным уважать законы. Дальше - цепная реакция, вне правового поля действуют местные власти и каждый простой гражданин тоже впадает в ересь нигилизма.
«Я пользуюсь идеями нации и государства по соображениям текущего момента. Придет день, когда даже у нас, в Германии, мало останется от того, что мы называем национализмом. Над миром возобладает всеобщее содружество хозяев и господ». Эта довольно контраверсионная (только из-за автора) фраза Адольфа Алоизович, который, кстати, также не захватывал власть силой, а только «угрожал захватить ее», свидетельствует об идентичности идеологического арсенала и лексикона либерала и рафинированного тирана; в конце концов, первый потенциально, в силу обстоятельств, складывающихся в конкретной ситуации и конкретной стране, внутренне готов к радикальному генезиса своих взглядов в сторону автократии.
Для Украины не в последнюю очередь важно настроение ее соседей, поскольку мы уже имели возможность оценить последствия европейского равнодушия к судьбе молодого государства. Чрезвычайно либеральная природа лидеров УНР не предвещала даже малейших симптомов авторитаризма, но ситуативные зигзаги выбросили на поверхность и гетманов, и диктаторов. Справедливости ради следует заметить, что украинская натура не подвержена тирании в привычном смысле этого слова, но прецедент, по крайней мере, номинальный все-таки был. Лоренц Штейн как-то написал, что «существует возможность предвидения будущего, если не стремиться предсказывать частное». Дезориентация массы в условиях системного кризиса, калейдоскопические перемены приоритетов, а, следовательно, и правил игры, неопределенность и разночтение законов толкают массы к выводу о необходимости «сильной руки». Политические маргиналы, которым бунтующая среда доверяет больше из-за дистанцированности этих «политиков» от руля («равенство лишенных власти»?) только подогревают похожие настроения, надеясь на безответственной риторике въехать «в рай». Ситуация становится неуправляемой, а есть ли повод лучше для размахивания кулаками и бряцания оружием? Тем более, когда на кону - самый привлекательный из призов - неограниченная власть.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment