Три України?

Ілюстрація: Олексій Костусєв

Цікаво, які ще технології запропонують нам вітчизняні та зарубіжні «доброзичливці», скажімо, до виборів 2015-го? На тих, які закінчилися «помаранчевим Майданом», пам’ятаємо, Україну ділили на три сорти, причому, робили це руками українських же політиків. Цього разу, судячи з публікацій у російських, а то й – що дивно, - союзницько-європейських ЗМІ, нам пропонують перспективу поділу на три частини. Зокрема, як бачиться цим футуристам, Харківська, Луганська, Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська області увійдуть до складу «ерефії», назвавшись «Восточной Украиной»; Чергінівська, Сумська, Житомирська, Київська, Полтавська, Вінницька, Черкаська, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська, Хмельницька та Чернівецька потраплять у якийсь непевний проросійський «союз», а Захід (правда, без Волині, бо та подасться до Білорусі), будуть нейтральною незалежною державою.
Бздур, та й годі. Це якщо обійтися без активних коментаторів таких нісенітниць з числа, здавалося б, авторитетних та незаангажованих українців на сторінках таких же поважних видань. Але, здається, рутинна політика так набридла вітчизняним експертам, що їм подавай якусь екзотику, хай навіть геть позбавлену здорового глузду.
Ба більше, мені видається, що нагнітання пристрастей довкола апокаліптичних для української державності сценаріїв дуже на руку певним зазіхачам на президентське крісло. Бо ж тільки у контексті зневіри, страху, непевних передчуттів можна позиціонувати себе за єдиного месію-рятівника, якому Всевишній уклав у мізки безумовно правильний і майже безболісний план порятунку.
Але... Народ змінився. Як ото у Прохаська: "Кожен з нас у випадку мобілізації на східний фронт може бути вбитим тільки тому, що ми інакші. І жоден з нас не готовий убивати їх тільки тому, що вони якісь не такі. Це той вододіл, яким важко знехтувати. Така реальність, такий вузол, розв’язати який не зможе ніхто. Добре, що я вже застарий, щоби бути мобілізованим на далекий схід України, і не можу бути учасником визвольного походу".
Тож "месії" не вийде. Порівнюючи балканську ситуацію з тим, що маємо нині, Борис Варга цитує українського журналіста Богдана Цюпина: "Мілошевіч «захищав» етнічних сербів і мріяв про Велику Сербію. Хорвати на короткий період втратили території, але Туджман зібрався з силами і ліквідував «Сербську Країну» та інші анклави. Зараз Хорватія – європейська держава у міжнародно визнаних кордонах. Путін хоче, щоб Україна була не Хорватією, а розчленованою конфедерацією Боснією-Герцеговиною, де маленькими етнічними анклавами керують на свій розсуд місцеві вожді".
Та мушу зауважити, що використання чужих тем і технологій свідчить, далебі, не про упевненість їхніх адептів у власних силах. Це – гра, призначена для того, аби культивувати серед загалу можливість несвідомого, часто інстинктивного вибору. Саме тому притчею во язицех стало переконання, що український виборець, зазвичай, обирає не напередодні доленосного електорального акту, а безпосередньо на дільниці, схилившись над скринькою.
Думаю також, що є певний розрахунок і на те, що перейнятий долями країни обиватель не впорається самотужки з важкими думками, і, природно, почне гуртуватися у натовп. А юрбою, по-перше, легко управляти, і 2004-й – тому чудовий приклад, а, по-друге, коли що, то й не важко зібрати усіх невдоволених на стадіоні. Та дехто із кандидатів, як писали колись російські класики, надто далекий від народу, і Майдан-2, безсумнівно, слід було бачити на власні очі, а не з вікна лікувально-в’язничних закладів, аби переконатися у разючій відмінності настроїв революційного народу від тих, що були колись .
…Насправді ж три України вже є, правда, поділені вони не за територіальною ознакою. Одна – злидні, себто більшість, друга – бандити-нувориші, – їх значно менше, і третя – влада, якій, за великим рахунком, байдуже, що про неї говорять. Їй би втриматися…
Ігор Гулик
Три Украины?
Интересно, какие еще ​​технологии предложат нам отечественные и зарубежные «доброжелатели», скажем, к выборам 2015 года? На тех, которые закончились «оранжевым Майданом», помним, Украину делили на три сорта, причем, делали это руками украинских же политиков. На этот раз, судя по публикациям в российских, а то и - что удивительно, - в союзнически-европейских СМИ, нам предлагают перспективу разделения на три части. Как видится этим футуристам, Харьковская, Луганская, Донецкая, Днепропетровская, Запорожская, Херсонская области войдут в состав «эрэфии», назвавшись «Восточной Украиной»; Черниговская, Сумская, Житомирская, Киевская, Полтавская, Винницкая, Черкасская, Кировоградская, Николаевская, Одесская, Хмельницкая и Черновицкая попадут в какой-то неопределенный пророссийский «союз», а Запад (правда, без Волыни, -она достанется... Беларуси), будут нейтральным независимым государством.
Чушь, и только. Это если обойтись без активных комментаторов таких нелепостей из числа, казалось бы, авторитетных и незаангажированных украинцеа на страницах таких же уважаемых изданий. Но, кажется, рутинная политика изрядно надоела отечественным экспертам, что им подавай какую-то экзотику, пусть даже совершенно лишенную здравого смысла.
Более того, мне кажется, что нагнетание страстей вокруг апокалиптических для украинской государственности сценариев очень на руку определенным соискателям президентского кресла. Ведь только в контексте разочарования, страха, неуверенных предчувствий можно позиционировать себя единым мессией-спасителем, которому Всевышний вложил в голову безусловно правильный и почти безболезненный план спасения.
Но... Народ стал другим. Как у Прохаська: "Каждого из нас в случае мобилизации на восточный фронт могут убить только потому, что мы другие. И никто из нас не готов убивать их только потому, что они какие-то не такие. Это тот вододел, который трудно не уситывать. Такова реальность, такой узел, развязать его не сможет никто. Хорошо, что я уже старый для того, чтобы меня мобилизовали на дальний восток Украини, і не могу быть участником освободительного похода".
Словом, "мессии" не получится. Сравнивая балканскую ситуацию с тем, что имеем сегодня мы, Борис Варга цитирует украинского журналиста Богдана Цюпина: "Милошевич «защищал» этнических сербов и местал о Великой Сербии. Хорваты на краткий период потеряли территории, но Туджман собрался с силами и ликвидировал «Сербску Краину» и другие анклавы. Сейчас Хорватия – европейское государство в международно признаных границах. Путин хотел бы, чтобы Украина была не Хорватией, а расчлененной конфедерацией Боснией-Герцеговиной, вкоторой маленькими этническими анклавами руководят по своему усмотрению местные вожди".
Но, должен заметить, использование чужих тем и технологий свидетельствует, право, не об уверенности их адептов в собственных силах. Это - игра, предназначенная для того, чтобы культивировать среди общественности возможность бессознательного, часто инстинктивного выбора. Именно поэтому притчей во языцех стало убеждение, что украинский избиратель, как правило, определяется не накануне судьбоносного электорального акта, а непосредственно на участке, склонившись над урной.
Думаю также, что присутствует определенный расчет и на то, что изнервничанный судьбами страны обыватель не справится самостоятельно с тяжелыми мыслями, и, естественно, начнет объединяться в толпу. А толпой, во-первых, легко управлять, и 2004-й - замечательный этому пример, а, во-вторых, если что, то и не трудно собрать всех недовольных на стадионе. Но некоторые из кандидатов, как писали когда-то русские классики, слишком далеки от народа, и Майдан-2, несомненно , следовало бы лицезреть воочию, а не из окна лечебно-тюремных учреждений. Для того, отчасти, чтобы убедиться в поразительном различии настроений революционного народа от тех, что были прежде.
...На самом же три Украины уже есть, правда , разделены они не по территориальному признаку. Одна - нищета, то есть большинство, вторая - бандиты-нувориши, - их значительно меньше, и третья - власть, которой, по большому счету, все равно, что о ней говорят. Ей бы удержаться...
Игорь Гулык