Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Компроміс як ідея-фікс?

Originally posted by ihorhulyk at Компроміс як ідея-фікс?
5-64201
Ілюстрація: megogo.net
"На тлі століття Першої світової війни, що наближається в липні,
історики змагаються в тому, щоб достеменно виявити ланцюг подій, з яких почався конфлікт.
Я, можливо, помиляюся, але чи будуть через століття їхні нащадки повертатися до подій в Україні,
щоб з'ясувати, як починалася наступна світова пожежа?"

Едвард Лукас, Daily Mail
Дехто з освідомлених настійно радить нам шукати компромісу всередині країни, позаяк без нього – європейська перспектива виглядатиме примарною. Бо, бачте, тамтешній уклад також базується на компромісі...
Я, боронь Боже, не проти всеукраїнського порозуміння, навпаки, усіма фібрами душі прагнув би його, і якомога швидше. Однак цілком зрозуміло, що й тут не варто фанатіти, оскільки кожен компроміс, природно, має свої межі. Я, до прикладу, не надто вірю у полюбовне примирення ветеранів червоної армії та комбатантів УПА, -- вимагати його від людей, що створили собі світоглядну зону комфорту з цілком протилежних ідеологічних конструкцій, безнадійно. Як на мене, достатньо, аби кожен з них по-своєму усвідомив найвищу цінність незалежної України; хай вже не для себе, радше, для внуків, а в решті запитань, то хай воюють собі на „клюмбі”.
Як і не можу зрозуміти, з якого це доброго дива Юлія Тимошенко бере на себе місію, сумнівну за суттю і з точки зору суспільної підтримки. Бо у цивілізованому світі ніхто не домовляється з терористами, а, згідно із недавніми опитуваннями, більшість українців виступає за силове укоськання сепаратистів. Тимошенко ж, що, звісно, позиціонує себе проєвропейською лідеркою, пропонує їм протокол... порозуміння. Ви, до прикладу, давали їй мандат на таке? Я - ні.
Між тим, порозуміння, компроміс в усьому неодмінно припровадить нас до точки, яку ми минули 1991-го, і, до слова, досі не позбулися певних, притаманних тотальному „одобрямсу” рис. Причому, навіть з середовищ ліберальних, таких, що претендують на ролі генераторів сучасних ідей, час од часу чуємо знайомі нотки комуняцького репертуару. Варто їм зродитися, бути проартикульованими, і приходить час наступної, логічної стадії – пошуку ворогів. Доволі часто ці „супостати” є просто „іншими”, але з толерацією іншості в нас туго.
Питання, мабуть, у розумінні компромісу. Саме компромісу, а не однаковості. "Старий міф про єдність виявляється міфом, - вважає Тарас Прохасько. - Яка може бути єдність у великого народу, коли кожен, як і я, діє так, як вважає правильним... Сила ситуації полягає власне у тому, що нема жодної сили, яка б могла заборонити, перешкодити чинити так, як вважаєш за потрібне. І нема жодного авторитету, який би міг сказати, що те, чого ти прагнеш, є забороненим.
Школу однаковості ми вже пройшли. Школу настанов і рецептів – теж".
Тепер щодо Європи. Теза про всеохоплюючий компроміс на захід від Чопа, як становий хребет європейської цивілізації, сумнівна з кількох поглядів. Я свідомо уникатиму проблем „балканського вузла”; варто лише згадати про нинішні Нідерланди, Країну басків в Іспанії чи невгамовних шотландців в рамках Сполученого Королівства. Ближче до нас є Польща, там також тертя із західним сусідом – Німеччиною, але то вже предмет Ялтинсько-Гельсинських угод. Хоча про яку Ялту ми говоримо після анексії Криму!
А чого вартий ісламський чинник для сучасного Старого світу! Міркую, що, попри сумнівну долю Ліссабонського протоколу, вилучена з угоди про європейську конституцію фраза про християнство як основу континентальної ментальності ще довго мулятиме мізки брюссельським бюрократам. Та й узагалі, - "дріб’язкове розуміння від людей доброї волі знеохочує більше, ніж повне нерозуміння від людей лихих. Байдужа згода дратує більше, ніж різке відкидання" (Мартін Лютер Кінг. Лист із Бірмінгемської в'язниці)
Основа Європи – не компроміс, а терпець у процесі пошуку цього компромісу, локалізація радикальних кроків з намірами облаштувати „все і негайно”. Саме тому Євроунія зводиться так довго, долаючи кризи песимізму, боронячись від абсолютно відмінної американської моделі розвитку. З уст європейця ви ніколи не почуєте думки про місію насаджування демократії, він, перш за все, скаже вам про усвідомлений вибір. А ми почули це сакраментальне запитання?
Ігор Гулик
Компромисс как идея-фикс?
"На фоне столетия Первой мировой войны, приближающегося в июле,
историки соревнуются в том, чтобы четко обнаружить цепь событий, с которых начинался конфликт.
Я, возможно, ошибаюсь, но будут ли через столітие их потомки возвращаться у событиям в Украине,
дабы понять, как починался следующий мировой пожар?"

Эдвард Лукас, Daily Mail
Кое-кто из "очень поинформированных" настоятельно советует нам искать компромисс внутри страны, поскольку без него - европейская перспектива будет выглядеть призрачной. Потому что, видите ли, тамошний уклад также базируется на компромиссе...
Я, упаси Бог, не против всеукраинского взаимопонимания, наоборот, всеми фибрами души стремился бы к нему, и как можно быстрее. Однако вполне понятно, что и здесь не стоит фанатеть, поскольку каждый компромисс, естественно, имеет свои пределы. Я, к примеру, не слишком верю в полюбовное примирение ветеранов Красной армии и комбатантов УПА, - требовать его от людей, создавших себе мировоззренческую зону комфорта с совершенно противоположных идеологических конструкций, безнадежно. По-моему, достаточно, чтобы каждый из них по-своему понял высшую ценность независимой Украины; пусть уже не для себя, скорее, для внуков, а что касается остальных вопросов, то пусть воюют себе на "клумбе".
Как и не могу понять, с чего бы это Юлия Тимошенко взяла на себя миссию, сомнительную по сути и с точки зрения общественной поддержки. Потому что в цивилизованном мире никто не договаривается с террористами, а, согласно свежих оросов, большинство украинцев выступает за силовое подавление сепаратистов. Тимошенко же, естественно, позиционирующая себя проевропейским лидером, предлагает им протокол... взаимопонимания. Вы, к примеру, давали ей мандат на это? Я - нет.
Между тем, взаимопонимание, компромисс во всем непременно приведет нас к точке, которую мы прошли в 1991-м, и, к слову, до сих пор не избавились определенных, присущих тотальному "одобрямсу" привычек. Причем, даже из кругов либеральных, претендующих на роль генераторов современных идей, время от времени слышим знакомые нотки комуняцкого репертуара. Стоит им появиться, быть проартикулированными, и приходит следующая, логическая стадия - поиск врагов. Довольно часто эти "супостаты" просто "другие", но с терпимостью к инакомыслию у нас туго. Вопрос, очевидно, в понимании компромисса. Именно компромисса, а не одинаковости. "Старый миф об единстве оказывается мифом, - считает Тарас Прохасько. - Какое единство может быть у великого народа, когда каждый, как и я, действует так, как считает правильним... Сила ситуации состоит собственно в том, что нет такой силы, которая могла бы запретить, помешать действовать так, как считаешь нужным. И нет никакого авторитетп, который мог бы сказать, что то, к чему ты стремишся, запрещено.
Школу одинаковости мы уже прошли. Школу напутствий и рецептов – тоже".
Теперь относительно Европы. Тезис о всеобъемлющем компромиссе западнее Чопа, как становом хребте европейской цивилизации, сомнителен с нескольких точек зрения. Я сознательно буду избегать проблем "балканского узла"; стоит лишь вспомнить о нынешних Нидерландах, Стране басков в Испании или о неугомонных шотландцах в рамках Соединенного Королевства. Ближе к нам является Польша, там также трения с западным соседом - Германией, но это уже предмет Ялтинско-Хельсинских соглашений. Хотя о какой Ялте мы говорим после анексии Крыма!
А чего стоит исламский фактор для современного Старого света! Думаю, что, несмотря на сомнительную судьбу Лиссабонского протокола, изъятие из соглашения о европейской конституции фразы о христианстве как основе континентальной ментальности еще долго будет причиной головной боли брюссельских бюрократов. Ну, и вообще, - "мелочное понимание людей доброй воли расхолаживает больше, нежели полное непонимание людей плохих. Безразличное соглашательство раздражает больше, нежели резкое отрицание" (Мартин Лютер Кинг. Письмо из Бирмингемской тюрьмы)
Основа Европы - не компромисс, а терпение в процессе поиска этого компромисса, локализация радикальных шагов с намерениями обустроить "все и немедленно". Именно поэтому Евроуния строится так долго, преодолевая кризисы пессимизма, защищаясь от совершенно другой - американской - модели развития. Из уст европейца вы никогда не услышите о миссии насаждения демократии, он, прежде всего, скажет вам об осознанном выборе. А мы услышали этот сакраментальный вопрос?
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 14 comments