Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Відживлення демократії

Originally posted by ihorhulyk at Відживлення демократії
revlove1.jpg.scaled1000
Ілюстрація: commons.com.ua

Власне Жан-Франсуа Ревель, назвавши свою книгу саме таким словосполученням, мав на меті показати, як він висловився сам, «незворотність комунізму», тобто його нездатність до будь-яких трансформацій, реформ і модернізації. Його праця має ще один, доволі цікавий аспект, який стосується постави західних демократій у випадках криз тоталітаризму. Ревель стверджує, що замість того, аби користати моментом і поконати ідеологічного супротивника, рафіновані ліберали з-за меж деспотій, навпаки, прагнули улестити його, вбачаючи у вимушених поступках ілюзію «перевиховання» тиранів. Прикладів аж достатньо, і французький філософ невтомно складає на карб «демократичному капіталізмові» і площу Теньаньминь, і його залюбування Горбачовим, і запізніле, як на Ревеля, падіння німецького Муру, і умиротворення Фіделя, а тепер ось - Путіна …
Українці також могли б долучити до цього переліку «котлети по-київськи» Буша-старшого, який у вічі дорікав нам за зухвалість і прагнення вийти з СРСР. Світ не є прихильним взагалі до будь-яких зазіхачів на усталений триб життя, він бажав би жити без пертурбацій, за звичним регламентом. Але це світ, у якому демократія стала настільки рутинним елементом стосунків влади і її виборців, що часто ні перша, ні другі навіть не здають собі справи, що деінде живуть інакше.
Натомість молоді демократії, і серед них українська, доволі часто перетворюються на об’єкти нищівної критики тих, хто обрав саме шлях народовладдя. Ця критика, ба навіть злісне нарікання, чується не тільки з середовищ маргінальних, лівацьких і взагалі усунутих на узбіччя процесу. Вона лунає на рівні побутової лайки і з уст, які свого часу проголошували полум’яні спічі на майданах і антиавторитарних демонстраціях. «Звиродніння» демократії, що власне, ще й не встигла стати повноцінною демократією, перетворюється у звичний штамп передвиборчих програм і гасел, а відтак стає центром зосередження зусиль опозиції, якою б вона не була – комуністичною, «помаранчевою», «біло-блакитною».
Але, даруйте, – «вільні вибори хазяїнів, аж ніяк не скасовують існування хазяїнів і рабів», – зауважує Даніель Белл, а вже згаданий Ревель наполягає на тому, що комунізм руйнує ущент не тільки традиційну економіку, політичну структуру, суспільні інституції. Якщо вірити авторові, – а підстав для сумнівів немає, – люди запросто втрачають професійні якості. Парадокс, але «за Франциска І сади родили такі груші, виростити які совєтське садівництво не в змозі». То що ж, – ми бажаємо за двадцять три роки пройти шлях, зневажений упродовж ледь не століття?
Звичайно, у поміркованого підходу завжди знайдуться свої критики. Їм легко, – мають за аргумент досвід Прибалтики, Польщі тощо. Але ці аргументи не витримують жодної критики, – і з огляду на розміри Литви чи Естонії, і з врахуванням тривалості їхнього «совєтського досвіду», масштабів підтримки провідними демократіями Заходу.
Ба більше, – доволі поважні діячі у демократичних столицях і їхні не менш поважні радники по-особливому ставляться до України. Донедавна вона була розмінною монетою у торгах з Росією: за впливи, енергоносії, та чи мало предметів для геополітичного гендлярства? Тепер вони зрозуміли, услід за Новодворской: "Ця країна, яка розкуркулювала, відбирала чужі палаци, чужі хати, чужу порцеляну і чужих корів, влізала у чужі сукні, як отаманша Лариса Рейснер. Це проклята країна, лепрозорій для радянських прокажених. Вмираючий спрут, який простудиться на нашому похороні".
До того ж у згаданих колах побутує така собі легковажна думка: мовляв, хай там як, але народи екс-Союзу, і серед них українці, рано чи пізно, та все ж навчаться демократії. Це – незворотній процес, це – світле майбутнє. Ревель називає таку поставу «софізмом довгостроковости». Гадаю, ми мали нагоду наїстися обіцянок «світлого майбутнього» у часи збанкрутілого комунізму. Нам не залишається нічого, окрім щоденного, наполегливого і, може, невдячного наразі, «відживлення демократії». І варто набратися терпцю.
Ігор Гулик
Оживление демократии
Собственно Жан-Франсуа Ревель, назвав свою книгу именно таким словосочетанием, хотел показать, как он выразился сам, «необратимость коммунизма», то есть его неспособность к любым трансформациям, реформам и модернизации. Его труд имеет еще один, довольно интересный аспект, касающийся позиции западных демократий в случаях кризисов тоталитаризма. Ревель утверждает: вместо того, чтобы пользоваться моментом и добить идеологического противника, рафинированные либералы за пределами деспотий, наоборот, стремились задобрить его, видя в вынужденных уступках иллюзию «перевоспитания» тиранов. Примеров достаточно, и французский философ без устали вменяет в вину «демократическому капитализму» и площадь Теньаньминь, и его флирт с Горбачевым, и запоздалое, как на Ревеля, падение Берлинской стены, и умиротворение Фиделя, а теперь вот - Путина...
Украинцы также могли бы включить в этот перечень «котлеты по-киевски» Буша-старшего, который в глаза упрекал нас за дерзость и стремление выйти из СССР. Мир не благосклонен вообще к любым посягателей на устоявшийся образ жизни, он желал бы жить без пертурбаций, по обычному регламенту. Но это мир, в котором демократия стала настолько рутинным элементом отношений власти и ее избирателей, что часто ни первая, ни вторая даже не сдают себе труда вообразить, что где-то живут иначе.
Зато молодые демократии, и среди них украинская, довольно часто превращаются в объекты уничтожающей критики тех, кто выбрал именно путь народовластия. Эту критику, даже очень жесткую, слышим не только из мест маргинальных, левацких и вообще отодвинутых на обочину процесса. Она звучит на уровне бытовой ругани и из уст, которые в свое время провозглашали пламенные спичи на Майданах и антиавторитарных демонстрациях. «Вырождение» демократии, собственно, еще и не успевшей стать полноценной демократией, превращается в привычный штамп предвыборных программ и лозунгов, в центр сосредоточения усилий оппозиции, какой бы она ни была - коммунистической, «оранжевой», «бело-голубой»...
Но, увы, - «свободные выборы хозяев отнюдь не отменяют существование хозяев и рабов», - замечает Даниэль Белл, а уже упомянутый Ревель настаивает на том, что коммунизм разрушает вдребезги не только традиционную экономику, политическую структуру, общественные институты. Если верить автору, - а оснований для сомнений нет, - люди запросто теряют профессиональные качества. Парадокс, но «за Франциска I в садах зрели такие груши, вырастить которые советское садоводство не в состоянии». Так что же, - мы желаем за двадцать три года пройти путь, с которого свернули едва ли не век тому назад?
Конечно, в умеренного подхода всегда найдутся свои критики. Им легко, - имеют как аргумент опыт Прибалтики, Польши и т.д. Но эти аргументы не выдерживают никакой критики, - и учитывая размеры Литвы или Эстонии, и с учетом продолжительности их «советского опыта», масштабов поддержки ведущими демократиями Запада.
Более того, - довольно известные деятели в демократических столицах и их не менее уважаемые советники по-особенному относятся к Украине. До недавнего времени она была разменной монетой в торгах с Россией: за влияние, энергоносители, - мало ли было предметов для геополитического торга? Теперь они поняли, вслед за Новодворской: Эта страна, которая раскулачивала, отбирала чужие дворцы, чужие избы, чужой фарфор и чужих коров, влезала в чужие платья, как атаманша Лариса Рейснер. Это проклятая страна, лепрозорий для советских прокаженных. Издыхающий спрут, который простудится на наших похоронах".
К тому же в упомянутых кругах бытует такая фривольная мысль: мол, все равно народы экс-Союза, и среди них украинцы, рано или поздно, но все же научатся демократии. Это - необратимый процесс, это - светлое будущее. Ревель называет такую позицию «софизмом долгосрочности». Думаю, мы имели возможность кушать до не хочу обещаний «светлого будущего» во времена обанкротившегося коммунизма. И нам не осталось ничего, кроме ежедневного, упорного и, может даже, неблагодарного сейчас, «оживления демократии». Так что стоит набраться терпения.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 15 comments