Страсті революції

Ілюстрація: forbes.ua

Сьогодні у християн – Вербна неділя, коли вони згадують тріумфальний, феєричний вхід Ісуса Христа в Єрусалим. Та не слід забувати, що у кожному "Осанна!" зловісно відлунює "Розіпни!". Бо відтак був Страстний тиждень, час зради, випробувань і, зрештою, смерті.
У цій понад двотисячолітній історії є свій часовий коловорот, вона повторюється у житті кожної людини, а відтак – у бутті народів.
Я переконаний, що вирвана, вистраждана, вистояна на морозяному Майдані перемога над диктатором могла б мати геть інші наслідки. Але... історія не визнає умовностей, їй не підходять розмаїті інтерпретації на кшталт «якби». Хоча... "Фраза "от якщо б" стає засадничою у лексиці. Свідомість переходить в геймерський стан учасника комп'ютерної гри. Сон перетворюється на сумнівний воєнний триллер. Словом, снігу немає, лижі не їдуть" (Олег Покальчук. Озлоблене майбутнє).
Утеча Януковича і його кліки могла б стати конечною стациєю новітньої української Хресної дороги, натомість, як видається, була тільки першою.
І все ж... Якби не окупація Криму, постійна загроза російської інвазії, згромаджена поблизу північно-східних кордонів, ми мали б геть іншу країну. Ми б ніколи не дізналися, на що спроможний український національний дух, і нащо здатні/нездатні наші теперішні очільники. Майор Мамчур, непохитні у своїй відданості Батьківщині нахімовці, і – як домінанта протилежностей, - адмірал Березовський, бездарний головком, «гнучкі» перші особи держави. Ми ніколи б навіть не запідозрили, наскільки небезпечними, ба навіть смертельними є «безневинні» виборчі технології розколу, на перший погляд, божевільні і неадекватні фрази, кинуті політиками у натовп. Ми б навіть не відали, в якій країні живемо, бо хто і коли всерйоз замислювався над тим, що хтось поруч може тішитися перспективою розвалу єдиної держави?
Нам, звісно, невтямки, чим завершиться уся ця історія. Однак підсвідомо мені чомусь та хочеться алюзії зі Страстями Господніми. У те, що, зрештою, ми дістанемося конечної стациї нашої Хресної дороги, і знесилена, змордована, зневажена і зневірена країна воскресне. Заперечивши, засудивши, відкинувши гріхи зрад, словоблуддя, продажності, підлоти. Воскресне для нового, чистого, гідного людини життя, дасть початок всім початкам, розпочне нову сторінку у долях кожного з нас.
На заваді нам – досі незнані сили зла. Чому незнані? Тому що світ навряд чи мав справу з рашизмом – удосконаленим, озброєним новітніми технологіями (не тільки воєнними, але й психологічними) різновидом фашизму. У Грузії 2008-го його агресія виглядала як проба сил і проба реакції світової спільноти. В Україні 2014-го він вирішив, що або зараз, або ніколи. Як і звичайний фашизм він взяв собі за опертя наймаргіналізованіші, найупослідженіші і найдеградованіші середовища. І спекулює на дрібних, люмпенських пристрастях затюканого пропагандою люду, сподіваючись на те, що вони інфікують значно ширші кола. Та проблема у тому, що такі практики відгонять нафталіном, що Україна вже встигла наковтатися повітря свободи, встигла виростити нове покоління, не схильне вірити усіляким нісенітницям, покоління прагматиків і водночас мрійників.
На заваді нам – часто самі ми. Єдине, чого нам бракує зараз – терпіння. Адже ми минули лише першу стацию, попереду – крута голгофа втрат, крові, поту. Схильні ж до нетерплячок, ласі на «все й одразу», ми можемо гірко зневіритися і занехаяти розпочату справу, як то бувало не раз і не двічі. Якщо втримаємося – станемо переможцями, які здолали смерть. Якщо ж ні, - доведеться знову виходити на Майдан. І хто зна, чи країна зможе випити цю чашу втретє?
Ігор Гулик
Страсти революции
Сегодня у христиан - Вербное воскресенье, когда они вспоминают триумфальный, феерический вход Иисуса Христа в Иерусалим. Но не следует забывать, что в кождом "Осанна!" зловеще слышытся "Разопни!". Ведь потом была Страстная недея, время предательства, испытаний и, наконец, смерти.
В этой более чем двухтысячелетней истории есть свой временной круговорот, она повторяется в жизни каждого человека, а следовательно - в бытии народов.
Я убежден, что вырванная, выстраданная, выстоянная на морозном Майдане победа над диктатором могла бы иметь совершенно другие последствия. Но... Для истории не существует сослагательного наклонения, ей не подходят разнообразные интерпретации вроде «если бы». Хотя... "Фраза "вот если бы" становится основополагающей в лексике. Сознание переходит в геймерское состояние участника компьютерной игры. Сон оборачивается нелепым военным триллером. В общем, снега нет, лыжи не едут" (Олег Покальчук. Обозлимое будущее).
Побег Януковича и его клики мог бы стать конечной стацией новейшего украинского Крестного пути, вместо того, как представляется, был только первой.
И все же... Если бы не оккупация Крыма, постоянная угроза российской инвазии, сосередоточенная у северо-восточных границ, мы омели б совершенно другую страну. Мы бы никогда не узнали, на что способен украинский национальный дух, и на что способны/неспособны наши нынешние руководители. Майор Мамчур, непоколебимые в своей преданности Родине нахимовцы, и - как доминанта противоположностей, - адмирал Березовский, бездарный главком, «гибкие» первые лица государства. Мы никогда бы даже не заподозрили, насколько опасными и даже смертельными являются «невинные» избирательные технологии раскола, на первый взгляд, сумасшедшие и неадекватные фразы, брошенные политиками в толпу. Мы бы даже не знали, в какой стране живем, потому что кто и когда всерьез задумывался над тем, что кто-то рядом может радоваться перспективе развала единого государства?
Нам, конечно, невдомек, чем закончится вся эта история. Однако подсознательно мне почему-то хочется аллюзии со Страстями Господними. Хочется верить в то, что, в конце концов, мы доберемся к конечной стации нашего Крестного пути, и обессиленная, изможденная, униженная и отчаявшаяся страна воскреснет. Отрицая, осудив, отбросив грехи предательства, словоблудия, продажности, подлости. Воскреснет для новой, чистой, достойной человека жизни, даст начало всем началам, откроет новую страницу в судьбах каждого из нас.
На пути нам - до сих пор неизвестные силы зла. Почему неизвестные? Потому что мир вряд ли имел дело с рашизмом - усовершенствованной, вооруженной новейшими технологиями (не только военными, но и психологическими) разновидностью фашизма. В Грузии 2008-го его агрессия выглядела как проба сил и проба реакции мирового сообщества. В Украине 2014-го он решил, что или сейчас, или никогда. Как и обычный фашизм он взял себе за опору самые маргиналльные, самые униженные и самые деградованные круги. И спекулирует на низменных, люмпенских пристрастиях затюканных пропагандой людей, надеясь на то, что они инфицируют круг значительно шире. Но проблема в том, что такие практики пахнут нафталином, что Украина уже успела наглотаться воздуха свободы, успела вырастить новое поколения, не склонное верить всякой чепухе, поколения прагматиков и одновременно мечтателей.
Препятствие нам - часто мы сами. Единственное, чего нам не хватает сейчас - терпения. Ведь мы прошли только первую стацию, впереди - крутая Голгофа потерь, крови, пота. Склонные к лихорадке перемен, падки на «все и сразу», мы можем горько отчаяться и забросить начатое дело, как бывало не раз и не дважды. Если удержимся - станем победителями, которые преодолели смерть. Если же нет, - придется снова выходить на Майдан. И кто знает, сможет ли страна выпить эту чашу трижды?
Игорь Гулык