Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Злочин байдужості

Originally posted by ihorhulyk at Злочин байдужості
1309421086_168194402
Ілюстрація: ric.ua

Андре Глюксманна, французького філософа, недолюблюють на батьківщині і в Європі загалом. Він часто ставить питання руба там, де поважні співвітчизники воліли б дипломатично промовчати або ж сказати щось невиразне і невтямливе. „Європейці ризикують знову забруднити себе „злочином байдужості”, про який згадував австрійський письменник Герман Брох, – каже пан Глюксманн. – „Злочин байдужості” сьогодні – забути про антиколоніалізм”.
Але до Глюксманна, як і, до речі, до Нормана Дейвіса чи Гюнтера Грасса, не надто прислухаються у владних офісах. І це не просто показник впливу інтелектуальних середовищ на формування політичних стратегій, це, мабуть, найяскравіше свідчення того, що є Європа, яка живе днем нинішнім, дещо призабувши вчорашній досвід, а є Європа, що сприймає минуле за промовисте застереження для майбутнього. Цих дві Європи живуть у паралельних світах, і, мабуть, лише якийсь небачений катаклізм змусить їх до порозуміння.
Іноді, правда, вони позірно поєднуються в окремих особах, але штучність цього поєднання, радше, скидається на подвійність стандартів. Ханне Северінсен, колишній комісар Ради Європи, а нині представник данського відділення Гельсінського комітету з прав людини, вже покинула свою давню справу вказувати молодим демократіям Сходу на їхні вади, а тепер вважає, що ці вади стають на перешкоді просуванню України до НАТО. Керівництво ж Альянсу облишила риторику часів Ющенка і майже підписання ПДЧ і взялося переконувати, що не варто зациклюватися на підготовці до членства в Альянсі. Турчинов, тим часом, погрожує, що Київ, «завдяки» хамству Москви, таки подасть заяву до Північно-Атлантичного альянсу.
Гадаю, Захід не цілком враховує реального стану речей, того „злочину байдужості”, через який радянські танки півстоліття тому товклися вулицями Будапешта і Праги. Толерація імперії, а радше – якась фатальна острога перед Росією, змушує їх висловлюватися езоповою мовою, а політиків, які ухвалюють доленосні для цієї частини Європи рішення, ставати м’якими, мов віск перед газовим факелом Москви. Поміж тим, варто таки дослухатися Алена Безансона: "Раптом на горизонті з'являється російський вояк. А російський солдат – це вояк справжній. Він не такий, як європейські солдати, які няньчать дітей і допомогають жінкам вийти з авто. Російський солдат любить воювати, красти, гвалтувати і вбивати. Тому Європа в жаху. І цьому важко дивуватися. З цим ворогом ви можете не дати ради".
Але жодна криза, принаймні, досі, не стала для європейців каталізатором суттєвих змін. З одного боку, імперії, що „завжди відстають від сучасних сенсів: вони динозаври, перевантажені ідеологією та пихою” (Валєрія Новодворская); з іншого – кокон байдужості і такої ж пихи європейського чиновника, ладного торгувати принципами заради спокою і перспективи пенсії.
Але чи вартісним та надійним буде той спокій на кордоні зі втіленими у життя антиутопіями Сорокіна? "Культура народу (російського - Авт.) сьогодні успішно звільнилася від європейських традицій, які були насильно нав'язані їй Петром, і від тієї частини європейського російського, що було виховане за 300 років. Тому сьогодні царюють Московія, ординський синдром і видимість демократії" (Єгор Кончаловскій). Чи можна говорити про демократичні цінності, здевальвовані постійними поступками перед автократією? Чи можна пропонувати іншим народам своє бачення буття, коли сам потерпаєш від сумнівів щодо його стабільності та перспективи?
Ігор Гулик
Преступление безразличия
Андре Глюксманна, французского философа, недолюбливают на родине и в Европе в целом. Он часто ставит вопрос ребром там, где почтенные соотечественники предпочли бы дипломатично промолчать или сказать что-то невнятное и размытое. "Европейцы рискуют снова испачкать себя "преступлением безразличия", о котором вспоминал австрийский писатель Герман Брох, - говорит Глюксманн. - "Преступление безразличия" сегодня - забыть о антиколониализме".
Но к Глюксманну, как и, кстати, в Норману Дейвису или Гюнтеру Грассу, не слишком прислушиваются во властных офисах. И это не просто показатель влияния интеллектуальных кругов на формирование политических стратегий, это, пожалуй , самое яркое свидетельство того, что есть Европа, живущая днем нынешним, несколько призабыв вчерашний опыт, а есть Европа, воспринимающая прошлое за красноречивое предостережение для будущего. Эти две Европы живут в параллельных мирах, и, пожалуй, лишь какой-то невиданный катаклизм заставит их к согласию.
Иногда, правда, они внешне сочетаются в отдельных личностях, но искусственность этого сочетания, скорее напоминает двойственность стандартов. Ханне Северинсен, бывший комиссар Совета Европы , а ныне представитель датского отделения Хельсинского комитета по правам человека, уже забрасила свою давнюю затею указывать молодым демократиям Востока на их недостатки, а теперь считает, что эти недостатки становятся препятствием продвижению Украины в НАТО. Руководство же Альянса оставило риторику времен Ющенко и почти подписания ПДЧ и взялось убеждать, что не стоит зацикливаться на подготовке к членству в Альянсе. Турчинов, между тем, угрожает, что Киев, «благодаря» хамству Москвы, все-таки подаст заявление в Североатлантический альянс.
Думаю, Запад не полностью учитывает реального положения вещей, того "​​преступления безразличия", из-за которого советские танки полвека назад утюжили улицы Будапешта и Праги. Терпимость империи, а скорее - некий роковой предрассудок относительно России, заставляет их высказываться эзоповым языком, а политиков, принимающих судьбоносные для этой части Европы решения, становиться мягкими, как воск, перед газовым факелом Москвы. Наверное, время прислушаться у тому, о чем говорит Ален Безансон: "Вдруг на горизонте появляется русский солдат. А русский солдат – это солдат настоящий. Он не такой, как европейские солдаты, которые нянчат детей и помогают женщинам выйти из машины. Русский солдат любит сражаться, красть, насиловать и убивать. Поэтому Европа в ужасе. Чему трудно удивляться. С этим врагом вы можете не справиться".
Но никакой кризис, по крайней мере, до сих пор, не стал для Европы катализатором существенных изменений. С одной стороны, империи, "всегда отстают от современных смыслов: они динозавры, перегруженные идеологией и высокомерием" (Валерия Новодворская); с другой - кокон безразличия и такой же высокомерности европейского чиновника, готового торговать принципами ради покоя и перспективы пенсии.
Но разве надежным будет этот покой на границе с воплощенными в жизнь антиутопиями Сорокина? "Культура народа (русского - Авт.) сегодня успешно освободилась от европейских традиций, насильно навязанных ей Петром, и от той части европейского русского, воспитанного за 300 лет. Поэтому сегодня царствуют Московия, ордынский синдром и видимость демократии" (Егор Кончаловский). Можно ли говорить о демократических ценностях, сдевальвированных постоянными уступками перед автократией? Можно ли предлагать другим народам свое видение бытия, когда сам страдаеш от сомнений в его стабильности и перспективе?
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 12 comments