Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Ще раз про піаніста,

Originally posted by ihorhulyk at Ще раз про піаніста,
або Як відділити мухи від котлет
51B71272148D1
Малюнок: Андрєй Більжо

Мій попередній допис ("Не бурчіть на піаніста..."), зрозуміло, був дещо контраверсійним. Зрештою, таким і мав бути, оскільки ставлення до тих, хто тимчасово прийшов урядувати країною, теж неоднозначне. Але мушу, по-перше, наголосити на слові «тимчасово», а, по-друге, сказати, що і мені їхня практика теж не завжди до смаку.
Та, як на мене, позитив вже у тому, що нинішня урядова команда, попри всі рецидиви корупції, кумівства тощо, бодай намагається щось робити. Зі скрипом, під тиском громадянського суспільства (згадаймо бодай словесну дуель А. Гопко і Ю. Тимошенко у Шустера), іноді наперекір бажанню симульнути, «зіскочити з теми».
Зрозуміло, що передвиборча атмосфера теж має значення, додаючи кожному кроку наших очільників певну дозу популізму. Але цього разу вона обмежена: а) ситуацією напіввоєнного стану; б) переддефолтом, що навис над країною дамокловим мечем; в) потребою казати все ж таки правду, з огляду на безпрецедентну увагу майбутніх донорів.
Отже, мені видається доцільним не просто критикувати уряд, як ми це звикли робити упродовж тривалого часу, - лише тому, що він уряд. Все таки варто відділити мухи від котлет, і спробувати оцінювати кожен запропонований законопроект з точки зору його потрібності саме зараз, доцільності тих чи інших урізань, обмежень, «затягувань пасків». Спробувати бодай сьогодні, коли вирішується доля найближчих 15-20 років, утриматися від спроб пошуку сірої кішки у темній кімнаті, не шукати підспудних інтересів там, де їх немає.
Ми ж цілком усвідомлюємо, і про це написано не раз,і не двічі: без жорсткої економії, без певного дискомфорту навіть на побутовому рівні, не матимемо нової якості життя, - ба навіть нової якості влади. Я не втомлююся повторювати: за свободу слід заплатити, і не тільки кров’ю, як це було на Майдані. Я бачив, як платили за неї прибалти, визбируючи серед тієї першої, страшної зими своєї незалежності кожну тріску, аби зігріти помешкання допотопними «буржуйками». Я був на їхніх спорожнілих ринках, у крамницях. Я розумів, що означає напівголод для вчорашніх «елітних» радянських республік. Але я жодного разу не чув нарікань на адресу, до прикладу, Ландсбергіса. Навіть тоді, коли довкола парламенту у Вільнюсі стояли російські танки....
Мені заперечать: тамтешня тодішня еліта іншої кості, іншої крові. Тоді вона не встигла нагуляти жирок, як наша, у них не було часу для почергової зміни партійних середовищ (нині – у владі, завтра – в опозиції, після завтра – знову при посаді). Так, справді, такого не було. Але хто забороняє нам сьогодні прискіпливіше ставитися до призначень? Чому, до прикладу, на провінційному рівні вже починають кружляти чутки, як то один, то інший вчорашній корупціонер успішно відкупився від пресингу так званих «активістів» кількома десятками тисяч «зелених»? Хто насправді ці «активісти»?
Якщо так триватиме далі, то, погодьтеся, через рік ми отримаємо постмайданний синдром, який вже траплялося пережити 2006-2008 років. І ми знову говоритимемо про втрачені шанси, якщо матимемо можливість говорити взагалі. Якщо нині, повівшись на передвиборчу гарячку «агітаторів», технічних кандидатів, та й просто відвертих провокаторів, знищимо в усіх і вся не тільки бажання реформувати країну, але й робити будь що.
Проблема не в тому, хто виграє майбутні вибори: Порошенко, Тимошенко, Тягнибок, Ярош, Гриценко чи Богомолець (інших не згадую, бо явні аутсайдери). Проблема в тому, який контекст для президентства підготує йому суспільство: вседозволеності і безкарності чи відповідальності і контролю.
Ігор Гулик
Еще раз о пианисте,
или Как отделить мухи от котлет
Мой предыдущий коммент ("Не ругайте пианиста..."), разумеется, был несколько контраверсионным. Впрочем, таким он и должен быть, поскольку отношение к тем, кто временно пришел править страной, тоже неоднозначно. Но должен, во-первых, подчеркнуть слово «временно», а, во-вторых, сказать, что и мне их практика тоже не всегда по вкусу.
Но, на мой взгляд, позитив содержится уже в том, что нынешняя правительственная команда, несмотря на все рецидивы коррупции, кумовства и т.д., хотя бы пытается что-то делать. Со скрипом, под давлением гражданского общества (вспомним хотя бы словесную дуэль А. Гопко и Ю. Тимошенко у Шустера), иногда вопреки желанию симульнуть, «спрыгнуть с темы».
Понятно, что предвыборная атмосфера тоже имеет значение, добавляя к каждом шагу наших управленцев определенную дозу популизма. Но на этот раз она ограничена: а) ситуацией полувоенного положения; б) преддефолтом, нависшим над страной дамокловым мечом; в) необходимостью говорить всю правду, учитывая беспрецедентное внимание будущих доноров.
Итак, мне представляется целесообразным не просто критиковать правительство, как мы это привыкли делать в течение длительного времени, - только потому, что оно правительство. Все же стоит отделить мухи от котлет, и попытаться оценивать каждый предложенный законопроект с точки зрения его пригодности именно сейчас, целесообразности тех или иных урезаний, ограничений, «затяжек ремней». Попробовать хотя бы сегодня, когда решается судьба ближайших 15-20 лет, воздержаться от попыток поиска серой кошки в темной комнате, не искать подспудные интересов там, где их нет.
Мы же вполне осознаем, и об этом написано не раз и не два: без жесткой экономии, без определенного дискомфорта даже на бытовом уровне, не получим нового качества жизни, - даже нового качества власти. Я не устаю повторять: за свободу нужно заплатить, и не только кровью, как это было на Майдане. Я видел, как платили за нее прибалты, собирая в ту первую, страшную зиму своей независимости каждую щепку, чтобы согреть квартиру допотопными «буржуйками». Я был на их опустевших рынках, в магазинах. Я понимал, что означает полуголод для вчерашних «элитных» советских республик. Но я ни разу не слышал нареканий в адрес, к примеру, Ландсбергиса. Даже тогда, когда вокруг парламента в Вильнюсе стояли российские танки....
Мне возразят: тамошняя тогдашняя элита другой кости, другой крови. Тогда она не успела нагулять жирок, как наша , у них не было времени для поочередной смены партийных сил (ныне - во власти, завтра - в оппозиции, послезавтра - снова на должности). Да, действительно, такого не было. Но кто запрещает нам сегодня придирчиво относиться к назначениям? Почему, к примеру, на провинциальном уровне уже начинают циркулировать слухи, как то один, то другой вчерашний коррупционер успешно откупился от прессинга так называемых «активистов» несколькими десятками тысяч «​​зеленых»? Кто на самом деле эти «активисты»?
Если так будет продолжаться, то, согласитесь, через год мы получим постмайданный синдром, который уже случилось пережить в 2006-2008-м. И снова будем говорить о потерянных шансах, если будет возможность говорить вообще. Если сейчас, поведясь на предвыборную лихорадку «агитаторов», технических кандидатов, да и просто откровенных провокаторов, уничтожим во всех и вся не только желание реформировать страну, но и делать что либо.
Для меня проблема не в том, кто выиграет предстоящие выборы: Порошенко, Тимошенко, Тягнибок, Ярош, Гриценко или Богомолец (о других не говорю, - явные аутсайдеры). Проблема в том, какой контекст для президентства подготовит ему общество: вседозволенности и безнаказанности или ответственности и контроля.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua апрель 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 16 comments