Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Не бурчіть на піаніста...

Originally posted by ihorhulyk at Не бурчіть на піаніста...
1396188792_1-pianist
Ілюстрація: vestnik.in.ua

Патерналістська модель держави в Україні вичерпала себе, мабуть, ще усередині 90-х минулого століття. З тих пір усю соціальну політику без огляду на персоналії на верхівці влади можна вважати не тільки популістською, але й лицемірно-цинічною і шкідливою. Бо певний, - і значний! – прошарок населення, загнаний в глухий кут безпросвіттям злиднів та безгрошів’я, купувався на чергові обіцянки, мов за рятівну соломинку, живлячи таким чином невмирущий совок у мізках.
Два Майдани продемонстрували критичну масу самодостатніх особистостей, здатних не те що озиратися на можливість державних подачок, а без особливої допомоги з-зовні налаштувати побут, забезпечити потреби і врешті-решт досягти цілком несподіваних, як на обивателя, результатів. Ба більше, - практики «антимайданів», застосовані владою, ще рельєфніше окреслили маргінальність середовищ, схильних і надалі сповідувати ідеологію «доброго царя» і «всемогутності» держави.
Тобто, об’єктивно Україна визріла до реформ, я б сказав, навіть до «шокової терапії». Те, що запропонував Яценюк і К, є об’єктивною потребою, якщо, звісно, ми хочемо жити по-людськи. Певна річ, ліпше було б, якби ці реформи відбувалися у мирний та спокійний час. Але, гадаю, існування внутрішньої та зовнішньої загроз лише додасть ентузіазму тим, хто готовий, поступившись малим, очікувати у перспективі більшого.
Тому, коли мене запитують, як я ставлюся до затіяного урядом, відповідаю не вагаючись, - я на боці реформаторів. Їх, вочевидь, слід і треба критикувати за прорахунки у воєнній кампанії, за дивну війну у Криму, з кволою на початках реакцією на безпрецедентне хамство Росії. Але в царині економічній і зовнішньополітичній (особливо коли йдеться про формування думки західних симпатиків щодо потреби сприяння Києву) – тут уряду нічим дорікнути.
Тепер, коли карти лягли на стіл, коли озвучено всі аргументи і всі можливо-неможливі ризики, варто дуже пильно стежити за тим, аби за лаштунками процесу знову не виринули певні персонажі, які володіють фантастичним умінням звести на пси будь-яку добру справу. Йдеться про спритників корупційних схем, про тих, хто легким помахом руки перетворює державні кошти на приватні, послуговуючись при цьому, серед іншого, ласістю українського чиновництва до дармівщини. Бо не забуваймо, - ми всі вийшли з постімперії, перебравши її мерзені риси. І коли Пітер Помєранцев говорить, що «люди все життя симулюють, платять, симулюють, платять і кінця цьому нема. Ядро цього процесу – неформальні зв’язки, клановість, кумівство. На них будується вся соціальна сфера. Росіянин знає, кому треба подзвонити, з ким домовитись, кому дати хабар. І що краще працює пропагандистська машина, то більше громадян звикає жити в системі вічних симулякрів», то слово "росіянин" тут легко заміниме на "українець".
Мені видається, що в такій ситуації мав би спрацювати чинник Майдану, певна річ, без коктейлів Молотова чи палених шин. Практика Сашка Білого (хай з Богом спочиває!) засвідчила свою неефективність, ба, справді виглядала дикувато у контексті загальних проєвропейських трендів, та навіть просто в умовах тотальної непевності і страху, що підігрівалися психологічною війною з боку Росії. Я гадаю, що цивілізований світ якось давав собі раду зі схожими проблемами без калаша чи кольта. Тим паче, що насильство, виправдане потребою революційного моменту, зазвичай, перетворюється у звичну практику.
У принципі, в Україні є також громадянське суспільство, здатне, як на мене, до повноцінного контролю за владою. Інша річ, що революційна ситуація самозрозуміло інкорпорувала туди різний народ, а тому,вимагаючи люстрації чи інших «модних штучок» для кандидатів на посади чи вже чинних владоможців, нашим активістам варто було б ретельно пролюструвати власні лави. Бо багатоманіття рухів, ГО, самооборон, варт etc, за всіх позитивів ситуації, здатне також провокувати некоординованість, хаос, тобто мутні речі, в яких особливо зручно ловити рибку. Не кажучи вже про відверто провокативні рецидиви, які можуть тільки частішати у перебігу затятої виборчої боротьби.
А щодо реформ... Може, справді варто трішечки вгамувати емоції і не здіймати на кпини тих, хто взявся їх втілювати, за дрібні прорахунки. Може, не варто, всезнайно сидячи у ФБ, підозрювати реформаторів у змовах, подвійних стандартах, прагненні власного зиску. Може, таки дамо їм попрацювати. Зрештою, ніхто ж у нас не забирає права сказати все що думаємо. Давайте скажемо, але пізніше, ок?
Ігор Гулик
Не ругайте пианиста...
Патерналистская модель государства в Украине исчерпала себя, пожалуй, еще в средине 90-х прошлого века. С тех пор всю социальную политику без оглядки на персоналии на вершине власти можно считать не только популистской, но и лицемерно-циничной и вредной. Потому что определенная, - и значительная! - часть населения, загнанная в тупик безисходством нищеты и безденежья, покупалась на очередные обещания, как на спасительную соломинку, питая таким образом бессмертный совок в головах.
Два Майдана продемонстрировали критическую массу самодостаточных личностей, способных не только оглядываться на возможность государственных подачек, но и без особой помощи извне обустроить быт, обеспечить потребности и в конце концов достичь совершенно неожиданных, как на обывателя, результатов. Более того, - практики «антимайданов», применяемые властями, еще рельефнее обозначили маргинальность кругов, склонных и впредь исповедовать идеологию «доброго царя» и «всемогущества» государства.
То есть, объективно Украина созрела для реформ, я бы сказал, даже к «шоковой терапие». То, что предложил Яценюк и К, является объективной потребностью, если, конечно, мы хотим жить по-человечески. Конечно, лучше было бы, если бы эти реформы проходили в мирное и спокойное время. Но, думаю, существование внутренней и внешней угроз лишь добавит энтузиазма тем, кто готов, уступив малым, ожидать в перспективе большего.
Поэтому, когда меня спрашивают, как я отношусь к затеянному правительством, отвечаю не колеблясь, - я на стороне реформаторов. Их, очевидно, следует и нужно критиковать за просчеты в военной кампании, странную войну в Крыму, со слабой в начале реакцией на беспрецедентное хамство России. Но в области экономической и внешнеполитической (особенно когда речь идет о формировании мнения западных сторонников о необходимости содействия Киеву) - здесь правительству нечем упрекнуть.
Теперь, когда карты на столе, когда озвучены все аргументы и все возможно-невозможные риски, стоит очень внимательно следить за тем, чтобы за кулисами процесса опять не вынырнули определенные персонажи, обладающие фантастическим умением свести на нет любое доброе дело. Речь идет о ловкачах коррупционных схем, о тех, кто легким взмахом руки превращает государственные средства на частные, используя при этом, среди прочего, падкость украинского чиновничества на дармовщину. Но не следует забывать, - мы все вишли из постимперии, взяв оттуда ее омерзительные черты. И когда Питер Померанцев говорит, что «люди всю жизнь симулируют, платят, симулируют, платят и нет этому конца. Ядро этого процесса – неформальные связи, клановость, кумовство. На них строится вся социальная сфера. Русский знает, кому надо позвонить, с кем договориться, кому дать взятку. И чем лучше работает пропагандистская машина, тем больше граждан привыкают жить в системе вечных симулякров», то слово "русский" здесь вполне заменимо на "украинец".
Мне кажется, что в этой ситуации должен сработать фактор Майдана, конечно, без коктейлей Молотова или жженых шин. Практика Саши Белого (Царствие Небесное!) оказалась неэффективной, действительно выглядела дико в контексте общих проевропейских трендов, и даже просто в условиях тотальной неуверенности и страха, подогревавшегося психологической войной со стороны России. Я думаю, что цивилизованный мир как-то справлялся с похожими проблемами без калаша или кольта. Тем более, что насилие, оправданное потребностью революционного момента, как правило, превращается в обычную практику.
В принципе, в Украине также есть гражданское общество, способное, как по мне, к полноценному контролю над властью. Другое дело, что революционная ситуация самопонятно инкорпорировала туда разный народ, а поэтому, требуя люстрации или других «модных штучек» для кандидатов на должности или уже действующих власть имущих, нашим активистам следовало бы тщательно пролюстрировать собственные ряды. Потому что многообразие движений, ГО, самооборон, варт etc, при всех позитивах ситуации, способно также провоцировать отсутствие координации, хаос, т.е. мутные вещи, в которых особенно удобно ловить рыбку. Не говоря уже об откровенно провокационных рецидивах, которые могут только учащаться в ходе упорной избирательной борьбы.
А относительно реформ... Может, действительно стоит немного унять эмоции и не поднимать на смех тех, кто взялся их воплощать, за мелкие просчеты. Может, не стоит, всезнайно сидя в ФБ, подозревать реформаторов в заговорах, двойных стандартах, стремлении к собственной выгоде. Может, все-таки дадим им поработать. Впрочем, никто у нас не отнимает права сказать все, что думаем. Давайте скажем, но чуть позже, ок?
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 6 comments