Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Перший Універсал

Originally posted by ihorhulyk at Перший Універсал
Короткий конспект для нинішніх «противсіхів»
1323294777_universalradu
Ілюстрація: sichkarnya.org.ua
Відомий французький філософ Андре Глюксман якось висловився з приводу толерантної постави континентальної спільноти до нинішнього кремлівського режиму. Глюксман, зокрема, пише про забуті уроки історії, про те, що «європейці знову ризикують забруднитися «злочином байдужості», про який говорив австрійський письменник Герман Брох: «Злочин байдужості» сьогодні – забути про антиколоніалізм».
Недавно виповнилося 97 літ з часу, як у Києві постала Центральна Рада. Подія, на яку чомусь накладено негласне табу, принаймні, так виглядає після побіжного ознайомлення з вітчизняною пресою. Однак феномен першої української державної установи на зламі позаминулого і минулого століть вже не раз і не двічі був позначений «злочином байдужості». І річ навіть не у тому, що «антиколоніальний» аспект Центральної Ради є не цілком рельєфним. Річ у тому, що навіть серед українських націонал-демократів досі не уклалося більш-менш вирозумілої постави до цього представницького органу.
Можна по-різному ставитися до постатей Грушевського, Винниченка, Петлюри. Можна по-різному читати документи, ухвалені Центральною Радою у доволі суперечливому і драматичному контексті, коли метрополія надзвичайно прискіпливо і ревниво спостерігала за процесом усамітнення найбільшої колонії, коли російські газети, зокрема кадетська «Речь», відверто називали київський чин «прямим злочином проти закону», «поганими жартами».
Але однозначним є те, що будь-які спроби порозумітися з Петроградом завершилися повним фіаско для демократично налаштованих українців. Не варто перегортати купу архівів, достатньо лише прочитати Перший Універсал, ухвалений Центральною Радою 10 червня 1917 року, аби зрозуміти, про що йшлося майже сто років тому. «Тимчасове Російське Правительство одкинуло всі наші домагання, одіпхнуло простягнену руку,.. воно не хотіло сказати, чи признає за нашим народом право на автономію, на право самому порядкувати своїм життям». «І гроші, що збіраються з нашої землі, одмовилось повернути на потреби нашої школи, освіти й організації».
Позаду дев’ять десятків літ, і найбільше вражає, що «злочин байдужості» висить не тільки над усілякими добкіними, астаховими, царьовими та іже з ними. Про «антиколоніалізм» забула добра частина тих, хто у грудні 1991 року голосував за самостійність України.
Ще раз наголошую: проблема не у ставленні до чільних діячів УНР, прізвища яких й досі здатні ділити українство, проблема у «проклятій буденщині», яка не дає зосередитися над висновками із пройденого шляху і зробити належні уроки.
У тому ж таки Першому Універсалі подибуємо надзвичайно симптоматичну фразу про те, що «нас приневолено, щоб ми саму творили нашу долю… Коли Тимчасове Російське Правительство не може дати лад у нас, коли не хоче стати разом з нами до великої роботи, то ми самі повинні взяти її на себе» (курсив наш - Авт.). Скільки ментально українського у цьому «приневолено… творити свою долю»! Ми не бажали, нас змусили…
Тому не слід дивуватися популярності закидів, що, мовляв, незалежність 91-го була повною несподіванкою для самих українців, які підняли її, мов стиглий плід, і досі не знають, як чинити далі. Власне, це психологія маргінала, яку британець Альберт Хаурані визначає як «життя у двох або більше світах одночасно, і не належність до жодного з них,.. спроможність прибирати зовнішні форми, які визначають належність до певної національності, релігії чи культури без справжнього оволодіння ними, без власної системи цінностей, а імітація чужої».
Ігор Гулик
Первый Универсал
Краткий конспект для нынешних «противсехов»
Известный французский философ Андре Глюксман как-то высказался по поводу толерантного отнощения континентального общества к нынешнему кремлевского режиму. Глюксман, в частности, пишет о забытых уроках истории, о том, что «европейцы снова рискуют замазать себя «преступлением безразличия», о котором говорил австрийский писатель Герман Брох: « Преступление безразличия» сегодня - забыть об антиколониализме».
Недавно исполнилось 97 лет со времени, когда в Киеве родилась Центральная Рада. Событие, над которым почему-то до сих довлеет негласное табу, по крайней мере, так выглядит после беглого ознакомления с отечественной прессой. Однако феномен первого украинского государственного учреждения на рубеже позапрошлого и прошлого веков уже не раз и не два был обозначен «преступлением безразличия». И дело даже не в том, что «антиколониальный» аспект Центральной Рады является не вполне рельефным. Дело в том, что даже среди украинских национал-демократов до сих пор не сложилось более-менее адекватное представление об этом представительном органе.
Можно по-разному относиться к фигурам Грушевского, Винниченко, Петлюры. Можно по- разному читать документы, принятые Центральной Радой в довольно противоречивом и драматическом контексте, когда метрополия чрезвычайно придирчиво и ревниво наблюдала за процессом уединения крупнейшей колонии, когда российские газеты, в частности кадетская «Речь», откровенно называли киевский шаг «прямым преступлением против закона», «плохими шутками».
Но однозначным является то, что любые попытки объясниться с Петроградом завершились полным фиаско для демократически настроенных украинцев. Не стоит листать кучу архивов, достаточно только прочитать Первый Универсал, принятый Центральной Радой 10 июня 1917 года, чтобы понять, о чем говорилось почти сто лет назад. «Временное Российское Правительство отбросило все наши притязания, оттолкнуло протянутую руку,.. оно не хотело сказать, признает ли за нашим народом право на автономию, право самому распоряжаться своей жизнью». «И деньги, которые собираются с нашей земли, отказалось вернуть на потребности нашей школы, образования и организации».
Позади девять десятков лет, и больше всего поражает, что «преступление безразличия» висит не только над всевозможными добкиными, астаховыми, царевыми и иже с ними. Об «антиколониализме» забыла даже большая часть тех, кто в декабре 1991 года голосовал за независимость Украины.
Еще раз подчеркиваю: проблема не в отношении к основным деятелям УНР, фамилии которых до сих пор разделяют украинство, проблема в «проклятой рутине», которая не дает сосредоточиться на выводах из пройденного пути и сделать надлежащие уроки.
В том же Первом Универсале встречается чрезвычайно симптоматическая фраза о том, что «нас вынудили, чтобы мы же создавали нашу судьбу... Когда Временное Российское Правительство не может навести порядок у нас, если не хочет приступить вместе с нами к большой работе, то мы сами должны взять ее на себя» (курсив наш - Авт.). Сколько ментально украинского в этом «вынудили... творить свою судьбу»! Мы не хотели, нас заставили...
Поэтому не следует удивляться популярности упреков, что, мол, независимость 91-го была полной неожиданностью для самих украинцев, которые подняли ее, как спелый плод, и до сих пор не знают, как поступать дальше. Собственно, это психология маргинала, которую британец Альберт Хаурани определяет как «жизнь в двух или более мирах одновременно, и не принадлежность к одному из них,.. способность приобретать внешние формы, которые определяют принадлежность к определенной национальности, религии или культуры без настоящего овладения ими, без собственной системы ценностей, а имитация чужой».
Игорь Гулык
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments