desyateryk (d_desyateryk) wrote in ua,
desyateryk
d_desyateryk
ua

Спогади про 18 лютого.

Я розумію: з того дня минув уже місяць, багато вражаючих фотографій і текстів опубліковано, ще один аматорський репортаж навряд чи може бути цікавий.

Але я це роблю скоріше для себе. Зрештою, ті події не пішли в минуле, аж ніяк. Я їх досі переживаю. І, здається, не в одного мене так.

Далі багато фото і кілька відео.

Анонсованим походом на Верховну Раду 18 лютого я не зацікавився. Напередодні на Майдані панували цілковита тиша і навіть скука. Демонстрація здавалася черговою рутиною, котра ні на що не вплине. Але з Майданом працює залізна закономірність: чи краще спиш, тим гірші новини зранку. Так і сталося.

Зранку я здав у "День" колонку під прикметною назвою "Тиша", і буквально одразу мені подзвонили і сказали, що на Інститутській - "війна". Я швидко зібрався, приїхав на Майдан. Зайшов у Профспілки, заніс пакет з теплими шкарпетками, здається. І пішов на Інститутську.

Світило сонечко. Весна посередині лютого.

На розі Інститутської та Садової я побачив: так, війна.

Оце перша фотографія, котру я зробив того дня - на розі Шовковичної.






Барикади з вантажівок, котрими менти заблокували бічні вулиці, що ведуть до Верховної ради, були підпалені протестувальниками.














З боку ментів з брандспойту ллється наосліп потужний струмінь води. Вода розпилюється у повітрі, переливаючись веселкою. Сьогодні чудовий сонячний день.


На Садовій горіло ще веселіше.










Це ті машини, які вчора розмалювали дівчата з художніх вишів. Малювали і посміхалися разом з ВВшниками, що стояли на кузовах.







Біля підпалених машин точилися бої. Це почалося, як я зрозумів, уже після ранкового кривавого кошмару в Маріїнському.

Народ воював таким чином.

Спочатку заготовлювали каміння. Участь у цьому брали люди абсолютно різного віку і соціального стану, від замурзаних бійців-студентів до цілком солідних дядечок і тітоньок середнього і старшого віку. Хтось виколупував бруківку - слава мерії, що колись замостила центр! - а люди передавали чи переносили каміння на передову всіма можливими способами.




Ось наприклад - солідний пан відклав свій діловий портфельчик і робить внесок у революцію.


















Ну а як набоїв набиралося достатньо, хлопці хапали бруківку, великими групами бігли до барикади і влаштовували ментам, що стояли з другого боку, кам*яну зливу.




















Самотні бійці теж траплялися.








Паралельно повстанці намагалися громадити свої барикади і запалювати нові батаття.














Народ справно тягнув шини на підпал.



Хлопчик 9-10 років тягне шматок залізного паркану на барикаду. На ньому саморобний бронежилет, окуляри проти газу, помаранчева каска. Смаглявий. Вочевидь, з ромів. Кинув залізяку на купу, пішов швиденько далі, туди, де гарячіше.
Через три дні бачив його на Хрещатику. Живого.









Окрім каміння, придумували й іншу зброю:

арбалет,



катапульту.


А хтось просто підтримував у традиційний спосіб: бойовим грюканням по залізу.








Між тим, справа не обмежувалася лише каменепадом. На перший поверх будинку №19 (Інституська) просочилася беркутня і почала обстрілювати демонстрантів і закидати їх гранатами. Народ у відповідь спробував підпалити двері, повибивав шибки, кидав у під*їзди камінняю "Беркут" спочатку огризався, але потім на деякий час притих.










Це все коїлося, нагадаю, на ділянці між Садовою і Шовковичною. Я піднявся до Липського бульвару. Там нічого не горіло, хіба що якийсь екстреміст літнього віку обісцяв одну вантажівку.



Одне слово, начебто спокійно. Але тільки на перший погляд.



Виявилося, що там у гарному старому будинку знаходиться офіс Партії Регіонів.
Перед офісом Липській стоїть кордон «Беркуту».





Перекриває вулицю не повністю, здається, вони трохи розгублені, їх можна обійти. Перед кордоном розпорошені, але доволі злі протестувальники.




Якийсь хлопчина у касці й бронежилеті втикає в землю велику сокиру, стоїть у небезпечних двох метрах перед кордоном і викрикує щось «Беркуту» в обличчя.








Виявилося, що в офісі - розгром і пожежа.














За пожежею, стоячи за спинами "Беркуту", спостерігав натовп молодиків у куртках з капюшонами, в спортивних костюмах, багато – з марлевими масками на обличчях. Дорослі, похмурі, міцні. До речі, чому їх досі називають тітушками? У цього слова надто лагідне звучання. Бандити – точніше.

Подальший інцидент я не встиг зазняти - розгубився. Кілька фотокореспондентів знімали пожежу. Далі було так: підходить кілька бандитів, раптом один з них – здоровань років 30, з південними рисами обличчя, у синьо-білому треніку, починає бити першого-ліпшого фотографа. «Я преса!» - кричить фотограф. – «Мені по хуй преса, тут дім горить!» - відповідає тренік. До нього приєднуються його подільники, б’ють втрьох одного, з’являється ще кілька фотографів і шпана відступає, а потім взагалі зникає. Я, згадуючи тепер це, упевнений, що у них було конкретне завдання - бити всіх, хто більш-менш схожий на протестувальників, аби розкручувати насильство. Але потрапити під одразу стільки камер вони явно не сподівалися.





Я побачив, що "Беркут" намірений перекрити вулицю повністю, і пробіг за кордон. Напруження зростало.
Побитий фотограф давав інтерв*ю.







Не встиг зняти цікавий момент - побачив, як від готелю "Національний" розлючений натовп разом з Турчиновим веде якогось бородатого чоловіка у дорогому пальті і костюмі з краваткою. Виявилося, цілого Новинського зловили. Але нічого йому не зробили, підвели до беркутні і передали на інший бік. Оце в останню мить цю суєту сфотографував.





В одного з мусорів раптом не витримали нерви, він вихопив рушницю і почав цілитися у найближчих до нього протестувальників. Ті на нього почали кричати: "Що ти робиш, сховай!" Потім підійшов його начальник, віддав таки наказ сховати.






Я повернувся на Інстутську, і незабаром там почалися вже справжні бойові дії: беркутня і ВВ перейшли в атаку. Наші відбивалися дуже активно, з камінням і коктейлями, і в свою чергу контратакували. Прекрасна деталь: кожного разу, коли наші переходили у наступ, оцей дядько грав на сурмі військовий сигнал до наступу - я такий, здається, у кіні чув)))



Причому він був не єдиним музикантом тут. Ще в ніші сховався цілий дует з гітари та волинки.







З*явилися перші поранені, оглушені гранатами або газом. Я ще тоді не знав, що у Маріїнському буквально за пару годин до того вбили людей...

















Народ почав брати ментів у полон.



Я зняв відео післе атаки ВВ, якраз коли одного з них захопили і потім повели у Будинок профспілок.




А між тим, парою кварталів нижче, люди терміново будують барикаду, аби заблокувати ймовірний напад мусорів з Банкової на Інститутську. Виколупують бруківку, валять телефонні будки. Все це виглядає скоріше зворушливо, аніж переконливо. Згоден з Матвієм Вайсбергом - весь цей похід на Верховну Раду є чиста гапонівщина - людей розтягнули по довгій вулиці, на яку в кількох місцях через бічні вулиці і провулки можна кинути великі сили мусорів і гопників, розрізати колону на кілька дезорієнтованих частин і перебити всіх. Що, зрештою, і сталося.



Может, когось із цих людей не стало в живих уже в цей день...































І ці лимони з водою... Чомусь просто плакати хочеться, коли зараз на них дивишся...





Відео про це зворушливе будівництво.





І просто поруч.




Зрештою, я спустився на Майдан від гріха подалі. Там усе було як завжди. Світило сонце, щось волали зі сцени, ходили люди, але з кожною годиною знервування нарастало. Чесно кажучи, навіть пишучи це зараз, досі відчуваю цю постійно наростаючу тривогу.













Актуальні графіті.







Серед іншого, там стояла оця кумедна конструкція. Дядечко, що її збудував, розказував усім, що це така чарівна піраміда, в якій 20 хвилин посидиш - і всі сили поновиш і благою енергією наповнишся. І люди дійсно заходили, сиділи і розказували потім, як це добре.
Цей вігвам потім зіграв свою роль в історії.






Те, що ніякі барикади не допомогли, стало зрозуміло близько 17.00, коли від верхнього виходу з метра "Хрещатик", повз Жовтневий палац, униз по сходах і по схилах побігли люди - багато людей. Це я пригадую як один з найстрашніших моментів того дня. Стало зрозуміло, що насувається катастрофа.

На жаль, хороших фото не вийшло - якщо придивитися, то там, нагорі, видно людей, що біжать.



Навіть на абсолютно спокійному Хрещатику поруч з мерією теж щось підпалили.



Близько півшостої на Майдані загорілися перші шини.



А на місточку над Інститутською, на схилах і під ними, вишикувалися мусора зі щитами.





Нам оголосили ультиматум: піти до 18.00 - або штурм.




Я до останнього не вірив, що вони знову на це наважаться, враховуючи попередній невдалий досвід в ніч з 10 на 11 грудня. Але потік поранених не припинявся, хтось сказав, що вже захоплені Грушевського і Європейська площа, а в Будинку Профспілок почалася евакуація.







Стало зрозуміло, що сьогодні буде справжнє побоїще.
І воно було.

Вони напали о 20.00.
Оце фото з барикади біля будинку Профспілок зроблено близько 21.30, коли вона все ще стояла.



А втім, вона їм дорого далася.

З нашого боку – коктейлі і феєрверки. З їхнього – гранати і водомети. Вибухи майже безперервні. Починають спалахувати намети. Через натовп з криками «Дорогу! Дорогу!» біжать бригади медиків, несучи поранених.
Барикада з боку Європейської раптом прогинається від сильного удару з другого боку, і в ту ж мить там щось сильно спалахує.
- Там два БТРи спалили – задоволено каже хтось через півгодини.


Ось цей спалах на відео з 0.40 до 1.10 я і бачив.




Згори це ще краще виглядає.






Зрештою, беруть і цю барикаду. І ту, що під мостиком. «Беркут» проривається зі сходів, що ведуть до Жовтневого. Єдине, що зупиняє мусорів - вогняна стіна з підпалених шин і все та ж майданівська зброя - феєрверки, Молотови, каміння.







Відео знято близько 21.00.



Зрештою, шин починає не вистачати, і тоді у вогонь починають кидати взагалі все, що горить, навіть одяг. Зрештою, дійшло і до піраміди. Вона дуже класно гепнулася і вся пішла у вогонь, дозволивши і далі тримати беркутню на відстані.

Спочатку впала піраміда, а потім і фараон))





Я робив те ж саме, що і всі подібні мені тилові хом*яки: передавав каміння, тягав дровеняки у багаття, сахався від вибухів ментівських гранат, без особливого ентузіазму співав гімн, переживав, що кияни все не йдуть на поміч у достатній кількості.
А потім, десь близько півночі, незабаром після того, як упала піраміда, я зрозумів: ми їх зупинили. Все. Вони неспроможні йти далі. Вони не очікували такого опору. Навіть пожежа у Профспілках їм не допомогла.

З цією думкою десь близько 2 ночі, після 14 годин на ногах, я нарешті поїхав додому.


Отак я провів 18 лютого. Запізнілий репортаж, але я роблю його скоріше для самого себе. Це дуже, дуже важливий день.

І цей день все ще всередині нас.
Tags: Батальне, Батальное, Майдан, Очевидец, Репортаж
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 5 comments