Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Естетика маршів

Originally posted by ihorhulyk at Естетика маршів
1
Ілюстрація: sokrytoe.net
«Русизм — це особлива форма людиноненависницької ідеології,
заснована на великодержавному шовінізмі, повній бездуховності
і аморальності. Відрізняється від відомих форм фашизму,
расизму, націоналізму особливою жорстокістю, як щодо людини,
так і щодо природи... Володіючи рабською психологією, паразитує
на брехливій історії, на окупованих територіях та пригноблених народах».
Джохар Дудаєв

Розмитість світоглядних уподобань посттоталітарної спільноти дає суміш стилів "Русского марша". Є підстави вважати, що Крим, а також підготовка до його анексії, – наочна картинка того, що намагалися втілити у життя російські політтехнологи на вулицях Києва, Донецька, Харкова, Луганська. Спроба зазнала фіаско, але тепер Москва тримає у напрузі не тільки Південний Схід України, але й Придністров’я. У польських газетах з'явилися мапи ймовірного російського марш-кидка на Варшаву...
Російське політтехнологічне ноу-хау – винахід, цілком адекватний настроям спільноти, коли "танцюють всі". («Анти»)фашистські гасла завдяки інтелектуальним зусиллям тамтешніх "яйцеголових" по-суті трансформувалися у протилежну ідею, явивши довкіллю зразок "естетики маршів" із очевидною шовіністично-чорносотенською і расистською начинкою. У цьому сенсі "заляпаними" виявилися усі – і носії відверто шовіністичних ідей на кшталт адептів Проханова, і ліберали, і так звана «інтелектуальна еліта» за поодинокими винятками. Адже з горлянок досі антагоністичних таборів лунають тотожні гасла – «Крим», «історіческое пространство", «рускій мір», «екстремізм», "бЕндеровщіна"…
Ось штрих до естетики маршів: "Це найкраща його (Путіна - Авт.) промова. Коли ти сильно мотивований щось сказати, ти говориш гарно. Коли ти освідчуєшся у коханні жінці, яка тобі дуже подобається, текст виходить чудовим... Путін переживав свій зоряний час... Та питання то у тому, що буде потім... Що буде завтра? Росія, як і досі залишиться державою тотальної корупції, яку у всьому світі вважають країною другого сорту, а Україна отримає шанс стати європейською країною, хай не першого, як Німеччина і Великобританія, але другого класу" (Станіслав Бєлковскій. Чому я прошу українського громадянства)
Путін легковажно потирає руки: по-перше, навряд чи розманіжена Європа уповні продемонструє свої атрофовані м'язи; по-друге, держдумівська риторика "єдиноросів" не має поважних конкурентів, і вона вже перекочувала у партофіси інших середовищ, аби відтак вихлюпнутися на вулицю. Заляканий перспективою «московського Майдану» обиватель змушений визначатися, з ким і проти кого він. Уроджена і роками перевірена на власній шкірі лояльність не бавить його розмаїттям вибору. "Єдіная і недєлімая" брунатнішає, причому навіть ті, кого ще недавно під відлуння київських подій, звичнувачували у "зраді", темніють барвою. Їх не вивертає сумнівність персонажів, яким доводиться подавати руки – Гобліна, Константінова etc.
Путін утверджує легітимність власної влади, втілює божевільну ідею нео-СРСР. Йому важить на цьому, оскільки після кримської авантюри перспектива подальшого паразитування на енергоносіях для колишнього гебіста стає вкрай сумнівною. У європейських столицях, випробувавши до Москви збанкрутілу ще в 30-х роках минулого століття тактику "умиротворення", врешті втямили, що з криміналом слід розмовляти мовою сили. Бажано, - мовою долара або кольта.
Нині, коли російськими бульварами крокують ("анти")фашисти, коли сотні так званих вільних ЗМІ розпалюють у російських мізках жагу реваншу, – Європа може сподіватися лише на… Україну. Як завше: від Батия починаючи і закінчуючи останніми двома з гаком десятиліттями «сірої зони».
Тут, в Україні, естетика маршів не пройшла. Кілька її симптомів, спровокованих заїжджими у виконанні місцевих акторів виглядали гротескними і позбавленими сенсів. Поза увагою маніпуляторів залишилося кілька суттєвих ментальних рис українця, зокрема, його вроджений індивідуалізм, якому не властива стадність. На Майдан виходили кожен зі своїми болями, а провокації на кшталт смолоскипної ходи у розпал протистояння і «свободівського» вигнання керівника НТКУ (проросійського чи ні, - та, вочевидь, не проукраїнського) позавчора наштовхнулися на загальний осуд.
Для українця велич держави асоціюється первинно з можливістю свободи індивідуальних дій. Навіть найвищі авторитети, попри загальну харизму, є питанням до дискусії у вужчому колі. Мабуть, у цьому – найповажніший аргумент на користь європейськості України.
Естетика маршу годиться для люмпенізованого, зневіреного суспільства, яке шукає орієнтирів і вождів. Приблизно такого, як «русскоязичниє Крима». Воно є живильним середовищем для різного роду експериментів. Воно надається на суміш стилів. Розхристаність і відчай притуплюють природну осторогу громадян перед загрозою екстреми, тим паче, маскується вона ностальгійним прагненням повернення звичних і комфортних реалій минулого.
Для націй, що переймаються майбутнім, варто прислухатися до Ґрасса: "Минуле вимагає, щоб я кинув його на шлях сучасності і там змусив спіткнутися".
Ігор Гулик
Эстетика маршей
«Русизм — это особая форма человеконенавистнической идеологии,
основанная на великодержавном шовинизме, полной бездуховности
и безнравственности. Отличается от известных форм фашизма,
расизма, национализма, особой жестокостью, как к человеку,
так и к природе... Обладая рабской психологией, паразитирует
на ложной истории, на оккупированных территориях и угнетаемых народах».
Джохар Дудаев

Размытость мировоззренческих предпочтений посттоталитарного общества дает смесь стилей "Русского марша". Есть основания считать, что Крым, а также подготовка к его аннексии, - наглядная картинка того , что пытались воплотить в жизнь российские политтехнологи на улицах Киева, Донецка, Харькова, Луганска. Попытка провалилась, но теперь Москва держит в напряжении не только Юго-Восток Украины, но и Приднестровья. В польских газетах появились карты возможного русского марш-броска на Варшаву.
Российское политтехнологическое ноу-хау - изобретение, вполне адекватный настроениям общества, когда "танцуют все". («Анти»)фашистские лозунги благодаря интеллектуальным усилиям местных "яйцеголовых" по сути трансформировались в противоположную идею, явив окружающей среде "эстетику маршей" с очевидной шовинистически-черносотенской и расистской начинкой. В этом смысле "заляпанными" оказались все - и носители откровенно шовинистических идей вроде адептов Проханова, и либералы, и так называемая «интеллектуальная элита» за редким исключением. Ведь из глоток еще недавно антагонистических лагерей звучат тождественные лозунги - «Крым», «историческое пространство", «руский мир», «экстремизм», "бЕндеровщина"...
Вот штрих к вопросу об эстетике маршей: "Это лучшая его (Путина - Авт.) речь. Когда ты сильно мотивирован что-то сказать, ты говоришь хорошо. Когда ты объясняешься в любви женщине, которая тебе очень нравится, текст выходит отличный... Путин переживал свой звездный час... Но вопрос-то в том, что будет потом... Что будет завтра? Россия по-прежнему останется государством тотальной коррупции, которую во всем мире считают страной второго сорта, а Украина получает шанс стать европейской страной пусть не первого, как Германия и Великобритания, но второго класса" (Станислав Белковский. Почему я прошу украинского гражданства).
Путин легкомысленно потирает руки: во-первых, вряд ли расслабленная Европа сполна продемонстрирует свои атрофированы мышцы, во-вторых, госдумовская риторика "единороссов" не встречает уважительных конкурентов, и она уже перекочевала в партофисы других политсил, выплеснулась на улицу. Запуганный перспективой «московского Майдана» обыватель вынужден определяться, с кем и против кого он. Врожденная и годами проверенная на собственной шкуре лояльность не балует его разнообразием выбора. "Единая и неделимая" коричневеет, причем даже те, кого еще недавно под эхо киевских событий, обвиняли в "измене", темнеют краской. Их не выворачивает сомнительность персонажей, которым приходится подавать руки - Гоблина, Константинова etc.
Путин утверждает легитимность собственной власти, воплощает сумасшедшую идею нео-СССР. Ему это важно, поскольку после крымской авантюры перспектива дальнейшего паразитирования на энергоносителях для бывшего гебиста становится крайне сомнительной. В европейских столицах, испробовав в Москву обанкротившуюся еще в 30-х годах прошлого века тактику "умиротворения", в конце концов поняли, что с криминалом следует говорить на языке силы. Желательно, - на языке доллара или кольта.
Сейчас, когда российскими бульварами шагают ("анти")фашисты, когда сотни так называемых свободных СМИ разжигают в российских мозгах жажду реванша, - Европа может надеяться только на... Украину. Как всегда: начиная от Батыя и заканчивая последними двумя с лишним десятилетиями «серой зоны».
Здесь, в Украине, эстетика маршей не прошла. Несколько ее симптомов, спровоцированных заезжими в исполнении местных актеров выглядели гротескными и лишенными смыслов. Вне поля зрения манипуляторов осталось несколько существенных ментальных черт украинца, в частности, его врожденный индивидуализм, которому не свойственна стадность. На Майдан выходили каждый со своими болями, а провокации вроде факельного шествия в разгар противостояния и «свободовского» изгнания руководителя НТКУ (пророссийского или нет, - но, очевидно, не проукраинского) позавчера натолкнулись на всеобщее осуждение.
Для украинца величие государства априори ассоциируется с возможностью свободы индивидуальных действий. Даже высокие авторитеты, несмотря на общую харизму, являются предметом дискуссии в узком кругу. Видимо, в этом - уважаемый аргумент на пользу европейскости Украины.
Эстетика марша годится для люмпенизировавшегося, разочарованного общества, которое ищет ориентиров и вождей. Примерно такого, как «русскоязичние Крыма». Оно является питательной средой для различного рода экспериментов. Оно предоставляется на смесь стилей. Безответственность и отчаяние притупляют естественный страх граждан перед угрозой экстремы, тем более, маскируется она ностальгическим стремлением возвращения привычных и комфортных реалий прошлого.
Для наций, занятых будущим, стоит прислушаться к Грассу: "Прошлое требует, чтобы я бросил его на путь современности и там заставил споткнуться".
Игорь Гулык
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments