Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Юріїв день

Originally posted by ihorhulyk at Юріїв день
Непричесані думки про кримський «референдум»
1325675068_1(1)
Ілюстрація: rosndp.org
Звісно, мені гірко від того, що відбувається у Криму. Прикро, бо справді так не мало б бути, - принаймні, за логікою, якою послуговуюся я особисто,і, сподіваюся, її поділяє значна частина громадян України. У цій ситуації можна втішати себе думкою, що на брехні і підлості не збудуєш нічого суттєвого, не дарма ж кажуть, що «з брехнею світ пройдеш, а назад не повернешся». Та у конкретному випадку з Кримом, як на мене, така втіха є дещо надуманою.
Десь у закутку свідомості у мене ворушиться сумнів, точніше, навіть не сумнів, а підсвідоме розуміння безвиході ситуації на рівні людських доль. Це розуміння може декому здатися цинічним, але воно є. Нікому і ніколи не під силу зробити когось вільним, попри добру волю останнього. Для свободи слід визріти, задля неї варто, - і навіть потрібно, - щось офірувати, зрештою, її обов’язково треба осмислити, відчути усіма фібрами душі.
Мені заперечать, - мовляв, у Криму результати «референдуму» намалювали заздалегідь і далеко за межами півострова. Мовляв, більшість мешканців, особливо кримські татари, - були проти того, аби кремлівські верховоди вирішували за них їхню долю. Все це так, але... Але оця більшість, - чомусь пасивна, апатична, заточена на власних проблемах виживання, - мирилася із існуванням агресивної меншості, толерувала її кримінальні вибрики, сприймала сепаратистські гасла за якусь макабричну гру. Урешті-решт, ця більшість схаменулася лише тоді, - і це не до розуміння, - коли під цівками російських кулеметників до влади прийшов Гоблін із компанією. Ніби й не було майже піврічного столичного Майдану, запах горілих шин якого почули у найвіддаленішому куточку планети. Тільки не у Криму...
Агресивна меншість – усі ці відставні совєтські воєнначальники, кагебісти розмаїтого штибу, авантюристи з великої дороги, - підперті потугою Чорноморського флоту влаштували для усіх кримчан – ні, не референдум, - Юріїв день. Пригадуєте з історії царської Росії: це коли кріпакам 26 листопада щороку дозволялося міняти собі поміщика. Щось схоже, як на мене, трапилося 16 березня у Криму, - тамтешні піддані України вирішили піти до іншого сюзерена. Вони так і не втямили однієї очевидної усьому світові речі – Україна змінилася. Що ж, майже за Новодворской- "совки" хочуть у совєтську вигрібну яму".
Кажуть, боялися «бандерівців». Я не хотів би тут нагнітати пристрасті своєю ангажованістю в темі. Просто учора у фейсбуку мені трапився один дуже яскравий пост від Nadiya Birukova, який наведу тут мовою оригіналу: «Бежали ли «западенцы» получать польские паспорта? Кричали ли они об отделении? Зазывали ли иностранную армию на территорию своей страны? Нет. Они голодали возле Украинского дома. Они играли Шопена для вооруженных силовиков. Они пели в мороз гимны на Майдане. Они бесплатно лечили и прятали у себя пострадавших со всей страны. Они призывали встревоженных крымчан приезжать к ним с детьми. Они записывали обращения на русском к соотечественникам. Они просили новую власть не разъединять страну вопросом о языках. Они оставались и остаются толерантны. Зная все это, вы позволяете оправдывать войну ущемлением русскоговорящего населения? Да как вы смеете....!!!!».
Нема на те ради. Я не пророк, але чомусь переконаний, що Крим має пережити і цей гіркий урок. Точніше, гірким він стане незабаром, навіть для тих, хто відкорковував шампанське на нічному мітингу у Сімферополі, не вслухаючись у дуті і фальшиві цифри «волевиявлення». Урок полягатиме у тому, що справді вільна людина хоче зробити вільними всіх, а раб... Раб мріє про власних рабів.
Ігор Гулик
Юрьев день
Непричесанные мысли о крымском «референдуме»
Конечно, мне горько от того, что происходит в Крыму. Обидно, потому что действительно так не должно быть, - по крайней мере, по логике, которой руковожусь лично, и, надеюсь, ее разделяет значительная часть граждан Украины. В этой ситуации можно утешать себя мыслью, что на лжи и подлости не построишь ничего существенного, не зря же говорят, что «с неправдой мир пройдешь, а назад не вернешься». Но в конкретном случае с Крымом, как по мне, такое утешение является несколько надуманным.
Где-то в дальнем углу сознания у меня шевелится сомнение, точнее, даже не вопрос, а подсознательное понимание безысходности ситуации на уровне человеческих судеб. Это понимание может кое-кому показаться циничным, но оно есть. Никому и никогда не под силу сделать кого-то свободным, без доброй воли последнего. Для свободы следует вызреть, для нее стоит, - и даже нужно - чем-то пожертвовать, наконец, ее обязательно надо осознать, почувствовать всеми фибрами души.
Мне возразят - мол, в Крыму результаты «референдума» нарисовали заранее и далеко за пределами полуострова. Мол, большинство жителей, особенно крымские татары, - были против того, чтобы кремлевские заправилы решали за них их судьбу. Все это так, но... Но это большинство, - почему-то пассивное, апатичное, заточеное на собственные проблемы выживания, - мирилось с существованием агрессивного меньшинства, толерантно относилось к его уголовным выходкам, воспринимало сепаратистские лозунги за какую-то несуразную игру. В конце концов, это большинство опомнилось только тогда, - и это не к пониманию, - когда под дулами российских пулеметчиков к власти пришел Гоблин с компанией. Будто и не было почти полугодового столичного Майдана, запах горелых шин которого услышали в самом отдаленном уголке планеты. Только не в Крыму...
Агрессивное меньшинство - все эти отставные советские военачальники, кагебисты разнообразного толка, авантюристы с большой дороги, - ободренные мощью Черноморского флота устроили для всех крымчан - нет, не референдум, - Юрьев день. Помните из истории царской России: это когда крепостным 26 ноября ежегодно разрешалось менять себе помещика. Нечто похожее, как по мне, случилось 16 марта в Крыму, - тамошние подданные Украины решили пойти к другому сюзерену. Они так и не поняли одной очевидной всему миру вещи - Украина изменилась. Что ж, почти по Новодворской - "совки" хотят на советскую помойку".
Говорят, боялись «бандеровцев». Я не хотел бы здесь нагнетать страсти своей ангажированностью в теме. Просто вчера в фейсбуке мне попался один очень яркий пост от Nadiya Birukova, который приведу на языке оригинала: «Бежали ли «западенцы» получать польские паспорта? Кричали ли они об отделении? Зазывали ли иностранную армию на территорию своей страны? Нет. Они голодали возле Украинского дома. Они играли Шопена для вооруженных силовиков. Они пели в мороз гимны на Майдане. Они бесплатно лечили и прятали у себя пострадавших со всей страны. Они призывали встревоженных крымчан приезжать к ним с детьми. Они записывали обращения на русском к соотечественникам. Они просили новую власть не разъединять страну вопросом о языках. Они оставались и остаются толерантны. Зная все это, вы позволяете оправдывать войну ущемлением русскоговорящего населения? Да как вы смеете....!!!!».
Что ж, так тому и быть. Я не пророк, но почему-то убежден, что Крым должен пережить и этот горький урок. Точнее, горьким он станет вскоре, даже для тех , кто откупоривал шампанское на ночном митинге в Симферополе, не вслушиваясь в дутые и фальшивые цифры «волеизъявления». Урок будет заключаться в том, что действительно свободный человек хочет сделать свободными всех, а раб... Раб мечтает о собственных рабах.
Игорь Гулык
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments