Луганськ: «референдум», який не референдум...
Я не любитель всяких там літературщин. Чогось типу «і небо висловлювало свою незгоду», чи «дощ на їхні голови». Але сьогодні чомусь саме ці штампи і напрошувалися.
Перше, що я побачив, під’їжїаючи до місця «референдуму» були «патрульні» в переході. Два пацика в камуфляжних штанях та бєрцах. Дуже повільно «гвардійці» прогулювалися в бік Шевченка. В самому сквері, місці проведення, першими, хто мене зустрів, були наші правоохоронці. Їх сьогодні було багато. Дійсно, дуже багато. Один з перехожих навіть пожартував, що «міліції більше ніж учасників».
Поки що не сильно прислухаюся до емоційних виступів ораторів. Йду до синього намету з символікою «Молодої гвардії» (Арсен в СБУ, але справа його жива!))) Там видають бюлетені (мабуть варто це слово взяти в лапки). Отримати ці папірці можна було без особливих проблем. Жодних документів ніхто не вимагав. Брати можна було скільки завгодно. Жіночка, що стояла переді мною взяла кілька штук – «для усієї родини».
Пробуючи сфотографувати цей папірець, отримав перший конфлікт з «гвардійцями». Ховаючись від дощю, свою «фотостудію» розгорнув в підземному переході на Демьохіна. Там мене і зупинили. Від одного з патрульщиків дуже сильно пахло алкоголем. Чим саме, глодом чи може чимось більш шляхетним, винюхати не зміг) Стандартне їх «а що ви робите? А ваші документи!». Стандартне моє «а хто ви такі? І чому я вам маю їх показувати?» Зійшлися на тому, що я «дуже схожий на бандерівця» та «таких земляків в 41-ому!» Наше спілкування закінчилося одразу після того, як я увімкнув відео на своєму телефоні. (вибачте за якість та відсутність звуку – в найвідповідальніший момент камера на моїй НТСшці мене підвела).
Взагалі всяких «патрулів» сьогодні було багато. Невеличкими групами по 5-6 чоловік вони тусували прилеглими територіями. Що помітив, в них якейсь непорозуміння з символікою. В когось – білі пов’язки, в когось – червоні. Хтось одягає георгіївськи стрічки. Пильно придивлявся, але зброї ні в кого не побачив. До речі, на дахи будинків я так само дивився. Снайперів не помітив.
…А от і сам «бюлетень». Звичайний бланк, роздрукований на принтері. П’ять питань. Чи підтримуєте вступ України до Митного союзу? Чи підтримуєте амністію лідерам народного спротиву Луганщини (це Клінчаєв та Харитонов)? Чи довіряєте в.о. президента та його призначенцям? Чи підтримуєте зниження соціальних виплат та скасування пільг на вимогу МВФ? Та найсмачніше – чи підтримуєте ви статус Луганської області як суб’єкта федерації у складі України? Побоючись СБУ, згадуючи арешти Харитонова з Клінчаєвим, вони трохи змінили формулювання, викресливши будь-які заклики до відокремлення.
Як потім розтлумачила з трибуни член «ініціативної групи», цей референдум – не референдум, а соціологічне опитування, яке вони назвали референдумом. Гадаю, що будь-який соціолог зрадіє такому визначенню.
Та повернемось на мітинг. Вибачте, що фоток майже не має. Русофільська публіка доволі агресивно реагувала на будь-яку фото чи відеоапаратуру. Взагалі багатьом журналістам, яких сьогодні бачив, довелося працювати у «військово-польових умовах». Все через «дружнє ставлення» гвардійців до преси. Але ж мітинг. От кілька відео від Андрія Василенка, аби зрозуміли, в який обстановці все це відбувалося.
Мені особисто з виступів запам’яталася теза, про те, що нема ніякої української та білоруської націй, а є слов’яноарійська. А Луначарський в 1917 «заборонив старослов’янську мову». Один добродій кричав з трибуни, що не хоче, аби його онука вчили «фашисти та підараси». Був ще представник клінчаєвської «Молодої гвардії». Чувак під радісні крики публіки розповідав про вчорашнє блокування військової техніки у Вільховій.
Доки оратори змагалися у красномовстві біля Пілона слави сформувалася колонна камуфльованих десантників. З опізнавальних знаків тільки два прапори ВДВ, в одноо бачив георгіївську стрічку та в багатьох – біла пов»язка. Не лякайтеся! Судячи з різнобарв'я, різний одяг тієї колонни можу зробити висновок, що то - просто "ідейні" дембеля. Хоча не виключаю там гостей з сусідньої держави. Як ви розумієте, документи я ні в кого не дивився. В якийсь момент мені здалося, що ця колонна попрямує на пам’ятник. Так вже активно дядьки почали формувати колонну. Та не знаю, що їх зупинило. Ніхто нікуди не пішов. Мітинг поступово видохся.
В фіналі – знову літературщина. Не повірите, але саме так і було. Із мітингом майже одночасно закінчився дощ та вийшло сонце.
Перше, що я побачив, під’їжїаючи до місця «референдуму» були «патрульні» в переході. Два пацика в камуфляжних штанях та бєрцах. Дуже повільно «гвардійці» прогулювалися в бік Шевченка. В самому сквері, місці проведення, першими, хто мене зустрів, були наші правоохоронці. Їх сьогодні було багато. Дійсно, дуже багато. Один з перехожих навіть пожартував, що «міліції більше ніж учасників».
Поки що не сильно прислухаюся до емоційних виступів ораторів. Йду до синього намету з символікою «Молодої гвардії» (Арсен в СБУ, але справа його жива!))) Там видають бюлетені (мабуть варто це слово взяти в лапки). Отримати ці папірці можна було без особливих проблем. Жодних документів ніхто не вимагав. Брати можна було скільки завгодно. Жіночка, що стояла переді мною взяла кілька штук – «для усієї родини».
Пробуючи сфотографувати цей папірець, отримав перший конфлікт з «гвардійцями». Ховаючись від дощю, свою «фотостудію» розгорнув в підземному переході на Демьохіна. Там мене і зупинили. Від одного з патрульщиків дуже сильно пахло алкоголем. Чим саме, глодом чи може чимось більш шляхетним, винюхати не зміг) Стандартне їх «а що ви робите? А ваші документи!». Стандартне моє «а хто ви такі? І чому я вам маю їх показувати?» Зійшлися на тому, що я «дуже схожий на бандерівця» та «таких земляків в 41-ому!» Наше спілкування закінчилося одразу після того, як я увімкнув відео на своєму телефоні. (вибачте за якість та відсутність звуку – в найвідповідальніший момент камера на моїй НТСшці мене підвела).
Взагалі всяких «патрулів» сьогодні було багато. Невеличкими групами по 5-6 чоловік вони тусували прилеглими територіями. Що помітив, в них якейсь непорозуміння з символікою. В когось – білі пов’язки, в когось – червоні. Хтось одягає георгіївськи стрічки. Пильно придивлявся, але зброї ні в кого не побачив. До речі, на дахи будинків я так само дивився. Снайперів не помітив.
…А от і сам «бюлетень». Звичайний бланк, роздрукований на принтері. П’ять питань. Чи підтримуєте вступ України до Митного союзу? Чи підтримуєте амністію лідерам народного спротиву Луганщини (це Клінчаєв та Харитонов)? Чи довіряєте в.о. президента та його призначенцям? Чи підтримуєте зниження соціальних виплат та скасування пільг на вимогу МВФ? Та найсмачніше – чи підтримуєте ви статус Луганської області як суб’єкта федерації у складі України? Побоючись СБУ, згадуючи арешти Харитонова з Клінчаєвим, вони трохи змінили формулювання, викресливши будь-які заклики до відокремлення.
Як потім розтлумачила з трибуни член «ініціативної групи», цей референдум – не референдум, а соціологічне опитування, яке вони назвали референдумом. Гадаю, що будь-який соціолог зрадіє такому визначенню.
Та повернемось на мітинг. Вибачте, що фоток майже не має. Русофільська публіка доволі агресивно реагувала на будь-яку фото чи відеоапаратуру. Взагалі багатьом журналістам, яких сьогодні бачив, довелося працювати у «військово-польових умовах». Все через «дружнє ставлення» гвардійців до преси. Але ж мітинг. От кілька відео від Андрія Василенка, аби зрозуміли, в який обстановці все це відбувалося.
Мені особисто з виступів запам’яталася теза, про те, що нема ніякої української та білоруської націй, а є слов’яноарійська. А Луначарський в 1917 «заборонив старослов’янську мову». Один добродій кричав з трибуни, що не хоче, аби його онука вчили «фашисти та підараси». Був ще представник клінчаєвської «Молодої гвардії». Чувак під радісні крики публіки розповідав про вчорашнє блокування військової техніки у Вільховій.
Доки оратори змагалися у красномовстві біля Пілона слави сформувалася колонна камуфльованих десантників. З опізнавальних знаків тільки два прапори ВДВ, в одноо бачив георгіївську стрічку та в багатьох – біла пов»язка. Не лякайтеся! Судячи з різнобарв'я, різний одяг тієї колонни можу зробити висновок, що то - просто "ідейні" дембеля. Хоча не виключаю там гостей з сусідньої держави. Як ви розумієте, документи я ні в кого не дивився. В якийсь момент мені здалося, що ця колонна попрямує на пам’ятник. Так вже активно дядьки почали формувати колонну. Та не знаю, що їх зупинило. Ніхто нікуди не пішов. Мітинг поступово видохся.
В фіналі – знову літературщина. Не повірите, але саме так і було. Із мітингом майже одночасно закінчився дощ та вийшло сонце.