Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Гламур злиднів

Originally posted by ihorhulyk at Гламур злиднів
1
Ілюстрація: bigpicture.ru

Краще помовчати... Такого невтішного висновку можна дійти, поблукавши інтернетом і начитавшись численних статей, автори яких пропонують власні виходи з того, що маємо в Україні. Діапазон думок – аж надто широкий, аби охопити його у короткому нотатнику. Загальне враження – нам не бракує ні теоретиків, ні практиків, що готові запропонувати розмаїті рецепти. То чому ж їх не чутно у Києві? Чому ідеї, які переповнюють ці світлі голови, залишаються на папері або у віртуальному просторі, без перспективи бути реалізованими?
Не факт, що втілення цих умоглядних міркувань пішло б на користь. Широкі маси – від сільського фільозофа до містечкового реформатора – виявилися схильними до хвороби, яка досі вражала лише столичних пошуковувачів істини. Недуга ця називається політичним гламуром, і саме тому не годиться для пересадження в український грунт. Начитавшись, зазвичай, іноземних книжок про закономірності розвитку демократії, наші доморощені стратеги квапляться прилаштувати тези, викладені там іменитими й не надто авторами, до вітчизняного контексту. Часто забувши про те, що маємо наразі лише ексіз, начерк демократії, спотворений не тільки недавнім совковим побутом, але й елементами модерного феодалізму. Та якого там феодалізму. Блаженніший кардинал Гузар, як на мене, дав найвлучнішу характеристику того, що маємо в Україні початку ХХІ століття: "Влада почала діяти у звірячий спосіб, влада показала своє правдиве обличчя, жорстоке обличчя, обличчя людей, яким все одно, аби тільки сягнути чи зберегти своє. Я сам на тих людей тепер дивлюся іншими очима, що то є звірі, то є, знаєте, бандитство першої кляси".
Хтось може заперечити, мовляв, звідки в країні, яка явила світові Майдан, можна вгледіти такий анахронізм. Звідки, – питання не риторичне. Зі села, роль якого у збереженні української ментальності не наважиться заперечити навіть найурбанізованіший „теоретик”. Як інакше, як не закріпаченням, можна назвати рішення уряду про те, що той, хто бодай теоретично володіє земельним паєм, не може вважатися безробітним, і ступити на поріг районних служб зайнятості йому зась. Звідси - й форми спротиву. "Я після нового року встиг відвідати музей Прадо в Мадриді, і коли я після нього потрапив на Грушевського, то відчув, що дивлюсь кіно, - каже київський художник Олександр Ройтбурд. - Навіть не 3D, а 4 або 5D, і це було кіно про Середньовіччя".
Це лише штришок до питання про відповідність нинішніх політологічних схем українським реаліям. Інший стосується масових спроб осмислити, виправдати чи, навпаки, заперечити тезу так званого „перезавантаження держави”. Мовляв, існуюча модель правління себе вичерпала, а, отже, має бути докорінно змінена.
Щодо „перезавантаження”. Воно б нічого, якби сучасну українську державу, починаючи від набуття незалежності, було збудовано на принципово нових засадах. Але ж фактично ми досі тягнемо лямку „розвинутого соціалізму”, – як ментально, так і правничо. Образно кажучи, прилаштовуємо додатковий поверх на горищі 50-літньої „хрущовки”, як це пропонують нам вже кілька урядових команд. Цей наш „соціалізм” вже давно з „розвинутого” перетворився у „стагнуючий”, а влада, – що „кучмівська”, що „помаранчева”, що нинішня – лише наводить на нього лак „гламуру”, підфарбовує його у кольори сучасності, бо і тій, і іншій цілком комфортно правити саме у такій системі координат. Там, де вітрина сяє блискітками демократії, а у підсобці причаїлося кріпацтво.
Ігор Гулик
Гламур нищеты
Лучше помолчать... К такому неутешительному выводу можно прийти, побродив интернетом и начитавшись многочисленных статей, авторы которых предлагают собственные выходы из того, что имеем в Украине. Диапазон мнений - слишком широкий, чтобы охватить его в коротком комментарии. Общее впечатление - у нас хватает и теоретиков, и практиков, готовых предложить разнообразные рецепты. Так почему же их не слышно в Киеве? Почему идеи, которые переполняют эти светлые головы, остаются на бумаге или в виртуальном пространстве, без перспективы быть реализованными?
Не факт, что воплощение этих умозрительных рассуждений пошло бы на пользу. Широкие массы - от сельского фильозофа и местечкового реформатора - оказались склонными к болезни, которая до сих пор поражала только столичных искателей истины. Болезнь эта называется политическим гламуром, и именно поэтому не годится для пересадки в украинскую почву. Начитавшись обычно иностранных книг о закономерностях развития демократии, наши доморощенные стратеги торопятся пристроить тезисы, изложенные там именитыми и не очень авторами, к отечественному контексту. Часто забыв о том, что у нас пока только ексиз, набросок демократии, искаженный не только недавним совковым бытом, но и элементами современного феодализма плюс тенденцией к настоящей автократии. Да если бы феодализма. Блаженнейший кардинал Гузар, как по мне, дал очень точную характеристику того, что имеем в Украине начала ХХІ столетия: "Власть начала действовать в зверский способ, власть явила свое правдивое лицо, жестокое лицо, лицо людей, которым все равно, только б достичь или сберечь свое. Я сам на этих людей теперь смотрю другими глазами, потому что это звери, это знаете, бандитизм первого класса".
Кто-то может возразить, мол, откуда в стране, которая явила миру Майдан, можно усмотреть такой анахронизм. Откуда, - вопрос не риторический. Из села, к примеру, роль которого в сохранении украинской ментальности не осмелится отрицать даже урбанизированный "теоретик". Разве можно назвать иначе, как крепостничеством, давнее решение правительства о том, что тот, кто хотя бы теоретически владеет земельным наделом, не может считаться безработным, и, соответственно, даже переступить порог районных служб занятости ему нельзя. "Я после нового года успел посетить музей Прадо в Мадриде, и когда я после него попал на Грушевского, почувствовал, что смотрю кино, - говорит киевский художник Александр Ройтбурд. - Даже не 3D, а 4 или 5D, и это было кино про Средневековье".
Это лишь штрих к вопросу о соответствии нынешних политологических схем и украинских реалий. Другой касается массовых попыток осмыслить, оправдать или, наоборот, опровергнуть тезис так называемой "​​перезагрузки государства". Мол, существующая модель правления себя исчерпала, а, следовательно, должна быть в корне изменена.
О "перезагрузке". Оно бы ничего, если бы современное украинское государство, начиная от обретения независимости, было построено на принципиально новых началах. Но фактически мы еще тянем лямку "развитого социализма", - как ментально, так и юридически. Образно говоря, пристраиваем дополнительный этаж на чердаке 50-летней "хрущевки" , как это предлагают нам уже несколько правительственных команд. Этот наш "социализм" уже давно из "развитого" ​​превратился в "стагнирующий", а власть, - что "кучмовская", что "оранжевая", что нынешняя - только наводит на него лак "гламура", подкрашивает его в цвета современности, потому что и той, и другой, и третьей вполне комфортно править именно в такой системе координат. Там, где витрина сияет блестками "демократии", а в подсобке притаилось крепостничество.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments