Фото звідси: http://vk.com/langepaaas
Про форму
Як зізнався Святослав, задум зустрітись зі студентами Києва виник тільки вчора зранку – до цього аналогічна лекція відбулась у Харкові і Донецьку.
Вчора вдень я побачила оголошення в соцмережі, а ввечері вже з’явилась електронна форма реєстрації, яку потрібно було заповнити. Сьогодні прибула до стін ЦКМ завчасно, за годину стояння у черзі встигла побувати під прицілом телекамери «СТБ», почути, що дехто саме зараз прогулює філософію. «Добре те, що позаду людей більше, ніж попереду», – зітхнула з полегшенням дівчина зліва під час розмови з подругою. А та, що стояла справа, жалілась хлопцеві, що не зразу знайшла, куди йти – роблю висновок, що послухати Вакарчука прийшли не тільки КПІшники.
«Пташечка» навпроти мого прізвища – і я вже у лечу в зал, щоб зайняти там місце, але щойно переступивши поріг розумію, що сісти мені вдасться навряд. Так і сталось – майже всі дві години зустрічі я провела ногах, і лише за 20 хвилин до кінця біля мене звільнилось крісло – у той момент щастя не мало меж.
Зустріч можна порівняти з концертом у фан-зоні, коли ти стоїш – і розумієш, що воно того варте. Причому так само, як і в музиці – звертаєш увагу не лише на слова, а й на форму, подачу. Що й казати – Вакарчук хороший оратор, який оперує не лише вербальними засобами. До його послуг інтонація: майже крик-обурення стосовно втечі колишнього президента та спокійний тон голосу під час усієї розмови.
Як артиста – на сцені його мало що сковує, він активно і вільно спілкується, намагається робити це щиро. А те, що сковує і заважає (піджак), він скидає з себе і вішає на спинку стільця. Сам сідає на стіл, але буквально на хвилину. Як він розповів потім, коли думає, то завжди крокує туди-сюди, як оце перед нами.
Вакарчук почав розмову з короткої лекції, за студентськими мірками вона тривала півпари, тобто хвилин 40. Далі були запитання у мікрофон від студентів. Хоча найперше – від дівчини просто з місця, її почули і без допомоги звукової техніки. Всього запитань було близько 15, Святослав попередив, що вони не мають бути «гламурні», бо, власне, привід зустрічі і ситуація в країні не зовсім цьому сприяють. Як зазначив він у кінці діалогу зі студентами – розмова вийшла філософська. На годиннику вже майже п’ята, хоч запитання поставити встигли не всі охочі – час зустрічі обмежений. Попереду брифінг для ЗМІ, а поки що – гімн України у виконанні студентів та рок-співака. Його хриплий голос у мікрофоні наживо звучить дещо по-чудернацькому, але все ж таки щиро.
Про зміст
Початок лекції, вступ про те, що його життя, як і життя мільйонів у колишньому СРСР не передбачало перспективи вибору, а лише підлаштовування під систему. Минулі часи можуть повернутись, якщо українці не зможуть відстояти права на свою державу. Поки що, на думку Святослава, ми живемо в країні, «в якій ніхто вас не зупиняв, і країні, в якій ви завжди прокидаючись розуміли, що ви можете робити те, що ви хочете».
Далі – трохи історії від кандидата фізико-математичних наук, зокрема розповідь про те, що нинішня незалежність дісталась Україні «легко» – просто так склались обставини, тож народ не зовсім розумів, що робити з цією самостійністю. Бо до того він переважно слухняно мовчав, схиляючись під тиском диктаторів. Ця думка переплітається з усією канвою розповіді – не будемо мовчати, стояти осторонь, вважати, що він нас нічого не залежить – матимемо Україну в тому вигляді, якою вона є нині на політичній карті світу.
Деякі запитання студентів передбачали перелік конкретних дій у відповіді, які можна зробити заради збереження кордонів і стабілізації обставин. За версією Вакарчука, 5 кроків, які треба зробити найперше – привести армію у повну бойову готовність, заручитись дипломатичною підтримкою інших країн, вирішити фінансові питання держави шляхом отримання кредиту, призначити порядних і професіональних керівників, які будуть відстоювати інтереси народу, та якомога швидше об’єднати людей, стираючи штучне розділення на Захід і Схід. Святослав не раз за ці дві години наголошує: «Схід і Захід разом», – та зізнається, що «Ми різні, але ми разом» – саме таким для нього є зміст національної ідеї.
За словами Вакарчука, саме Євромайдан показав, що народ уже готовий відстоювати свої інтереси – до цього були лише поодинокі спроби шістдесятників, голодуючих студентів… Сам громадський діяч не очікував, що після розгону мітингувальників «беркутівцями» на вулиці вийдуть мільйони. Але так сталось – і це поворотний момент історії та привід для гордості за свій народ.
Вакарчук засуджує дії Росії, згадує про умови підписаної у 1994 році угоди про гарантію територіальної цілісності в обмін на відмову від ядерної зброї. За словами лідера гурту «Океан Ельзи», Україна може стати «вітриною», на яку дивитимуться інші держави, якщо побачать, що подібний міжнародний договір – це всього лише нічого не варті папірці.
Найчастіше Вакарчука запитували : «Що нам робити далі?» В контексті Криму – чи їхати туди підтримувати співвітчизників. Відповідь Святослава більш ніж стримана – наразі головним інструментом студентів є об’єднання, налагодження контактів в соцмережах, створення груп допомоги. В контексті ситуації в країні та діалогу народу і влади – Вакарчук підтримує ідеї створення організацій, які б зробили цей діалог конструктивним. Якщо треба буде – повернеться у велику політику, буде робити будь-що заради спільного майбутнього громадян України.
Один зі студентів озвучив пропозицію співаку піти у президенти, на що зал відреагував гучними оплесками, підтримавши заяву про те, що Святослав Вакарчук є лідером думок і користується беззаперечним авторитетом серед молоді. Звісно, таку пропозицію громадський діяч чує не вперше, але зізнався, що не був готовий отримати її на зустрічі зі студентами. Обіцяв подумати.
Community Info