Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Коротке есе про наш нейтралітет

Originally posted by ihorhulyk at Коротке есе про наш нейтралітет
2680178
Ілюстрація: yaplakal.com

Донедавна, живучи буденними проблемами, у затінку світових потуг, переважна більшість українців тішилася своїм хуторянством, частково маючи рацію в тому, що, якщо хтось і прислухатиметься до позиції нашої держави, то лише так, про людське око. Ментально харизматичний для материкової України Іван Плющ дуже давно влучно зауважив, що «треба вже скоріше визнати за Україною статус найнейтральнішої в світі держави, тому що вона не втручається навіть у свої внутрішні справи», і ця характеристика цілком годилася для акцепції загального налаштування у так би мовити «мирні часи».
Однак час од часу розвиток цивілізації підкидав Києву такі виклики, що аж ніяк не вписувалися у затишну концепцію нейтралітету. Упродовж усіх років незалежності таких ситуацій було близько десятка, і доводиться лише розводити руками від того, що вітчизняна еліта, усвідомлюючи, що попереду на націю чекають нові контексти, кожен інший сприймала з неготовністю і різнобоєм позицій.
Цілком зрозуміло, що різновекторні, а часом антагоністичні середовища дуже важко виробляли спільні концепти і візії геополітичної диспозиції України. Годі було вимагати від Сходу палкої любові до неблизької Європи чи ще дальшої Америки, позаяк комунікативно-господарські паси традиційно вели у Росію. Ще більш проблематично будити серед галичан світлі почуття до Московії, оскільки ще не зарубцьовано старі кривди, та й приклад зовсім близького ЄС є привабливим і перспективним. А столиця, яка була своєрідним казаном, у якому, перемішуючись, готувалася майбутня українська страва, застрягла перед однозначною потребою продукування спільних підходів до визначення місця держави у світі.
Але… Колись два вектори мали таки зійтися на обмеженому просторово і часово кону, аби поборюючи одна одну, сперечаючись і перекрикуючись, дійти врешті певного висновку і знайти точку дотику, яку відтак, через роки, наступники нинішніх урядників (якщо вони, звісно, будуть) назовуть національною ідеєю.
Цією точкою став Крим. Лакмусовий папірець, який з’ясує справжнє налаштування вітчизняного політикуму. Хай там що, - але пряма загроза втрати державності (а хіба у когось виникають сумніви, що російська інвазія зупиниться на Перекопському перешийку?) мали б змусити вітчизняне провідництво відмовитися від меншовартісних натяків на «нейтралітет» і «крайню хату» України.
Я можу зрозуміти «незрозумілі», на перший погляд, месиджі Яценюка і Дещиці про недочасність розмов про приєднання України до НАТО. Зрозуміти лише тому, що не раз і не двічі переконувався у хронічному відставанні наших, з дозволу сказати, державників від суспільних мейнстримів, від того, що спільнота вже переварила і на чому стоїть зараз. А ще не виключаю, що надмірна обережність спричинена, - боюсь навіть припустити, - цинічним розрахунком на рейтинги у президентських перегонах.
Я не хотів би, щоб через передвиборчу легковажність справдився прогноз Ґабріеля Альбіака: "Ті, хто протистояли негоді, небезпеці і врешті кулям не надто перебірливого у своїй жадобі збагачення диктатора, були по зав'язку ситі ганебним фарсом, який довів Україну до руїни. Вони вже мали досить. Можливо, вони мріяли стати вільними. Ці речі минають. На ранок політики прокинулись такими самими, як були. І говорили про героїв. А тих, хто на площі, зметуть. Одні, інші, самі себе. Всередині однієї російської матрьошки завжди є інша матрьошка. Російська".
Власне з причин фатальності такого результату я не думаю, що питання гарантій безпеки під парасолькою Північно-Атлантичного альянсу зараз, перед обличчям реального вторгнення росіян, суттєво роздратували б донецьких чи харківських «сепаратистів». Не можу припустити й думки, що відверто задеклароване бажання Києва долучитися до системи євроатлантичної безпеки додало б голосів прихильникам Аксьонова і Константінова на Кримському півострові. Тим паче, що Туреччина, чітко визначена у своїй поставі в питанні статусу Криму, як член альянсу могла б стати першим промовтером України.
Замість того, щоб провадити діалог із НАТО, українська влада воліє, роззявивши рота, слухати апокаліптичні пророцтва Ілларіонова. Без сумніву, цей чоловік володіє інформацією, але, скажіть-но мені, безвіркові, чи може бодай хтось поручитися, що одкровення цієї «кассандри» не є складовою тотальної інформаційної війни проти України. Війни за остаточну зневіру українців у власних силах, за те, щоб вони відчули себе приреченими у планах «всемогутнього Путлєра», щоб опустили руки і, до слова, зброю. Або ж навпаки, застосували її передчасно, спровокувавши війну і зірвавши ультиматум Обами у телефонній розмові з Путіним 7 березня (Ілларіонов: "Для ухвалення рішення про захист своєї державної незалежності в України залишилося три дні. Якщо до понеділка 10 березня українці не оберуть спротив, значить, вони обрали поразку і сором").
Усе з’ясується згодом. Інша річ, чи будемо ми писати нову історію власної країни, чи її напишуть за нас інші? Не виключено, той же Ілларіонов.
Ігор Гулик
Краткое эссе о нашем нейтралитете
До недавнего времени, живя будничными проблемами, в тени сильныхмира сего, подавляющее большинство украинцев радовалась своим хуторянством, резонно считая, что если кто-то и будет прислушиваться к позиции нашего государства, то лишь так, для отвода глаз. Ментально харизматичный для материковой Украины Иван Плющ очень давно точно заметил, что «надо уже скорее признать за Украиной статус самого нейтрального в мире государства, потому что она не вмешивается даже в свои внутренние дела», и эта характеристика вполне годилась для акцепции общего настроения в так сказать «мирное время».
Однако время часто подбрасывало Киеву вызовы, отнюдь не вписывающееся в уютную концепцию нейтралитета. На протяжении всех лет независимости таких ситуаций было около десятка, и приходится только сожалеть, что отечественная элита, осознавая, что впереди нацию ждут новые контексты, воспринимала их неготовой и с разнобоем позиций.
Вполне понятно, что разновекторные, а порой антагонистические силы с большим трудом вырабатывали общие концепты и видения геополитической диспозиции Украины. Следовало ли требовать от Востока пылкой любви к неблизкой Европе или уж очень далекой Америки, если коммуникативно-хозяйственные пути традиционно вели в Россию. Еще более проблематично будить среди галичан светлые чувства к Московии, поскольку еще не зарубцевались старые обиды, а пример совсем близкого ЕС является привлекательным и перспективным. А столица, которая была своеобразным котлом, в котором, перемешиваясь, готовилось будущее украинская блюдо, застряла перед потребностью однозначной необходимости общих подходов к определению места страны в мире.
Но... Когда-то эти два вектора должны были сойтись на ограниченном пространственно и временно кону, чтобы уничтожая друг друга, споря и перекрикиваясь, дойти в конце концов определенного заключения и найти точку соприкосновения, которую затем, спустя годы, преемники нынешних чиновников (если они, конечно, будут) назовут национальной идеей.
Этой точкой стал Крым. Лакмусовая бумажка, которая выяснит настоящие позиции отечественного политикума. Что ни говори, - но прямая угроза потери государственности (а разве у кого-то возникают сомнения, что российская инвазия остановится на Перекопском перешейке?) должны заставить отечественные элиты отказаться от неполноценных намеков на «нейтралитет» и «крайнюю хату» Украины.
Я могу понять «непонятные», на первый взгляд, месседжи Яценюка и Дещицы о несвоевременности разговоров о присоединении Украины к НАТО. Понять только потому, что не раз и не два убеждался в хроническом отставании наших, с позволения сказать, государственников от общественного мейнстрима, от того, что общество уже переварило и на чем стоит сейчас. А еще не исключаю, что чрезмерная осторожность вызвана, - боюсь даже предположить, - циничным расчетом на рейтинги в президентской гонке. Я не желаю, чтобы из-за передвыборного легкомыслия стал реальностью прогноз Габріэля Альбиака: "Те, кто противостоял непогоде, опасности и в конце концов пулям не слишком переборчивого в своей жадности обогащения диктатора, были по горло сытыми позорным фарсом, доведшем Украину к руине. Им хватило. Возможно, они мечтали стать свободными. Эти вещи проходят. Поутру политики проснулись такими же, как и были. И говорили о героях. А тех, кто на Майдане, сметут. Одни, другие, сами себя. Внутри одной русский матрешки всегда суть другая матрешка. Русская".
Собственно по причине фатальности такого результата я не думаю, что вопрос гарантий безопасности под зонтиком Североатлантического альянса сейчас, перед лицом реального вторжения русских, существенно разозлили бы донецких или харьковских «сепаратистов». Не могу предположить и мысли, что откровенно задекларированное желание Киева присоединиться к системе евроатлантической безопасности добавило бы голосов сторонникам Аксенова и Константинова на Крымском полуострове. Тем более, что Турция, четко определившаяся в вопросе статуса Крыма, как член альянса могла бы стать там первым промоутером Украины.
Вместо того, чтобы вести диалог с НАТО, украинская власть предпочитает, разинув рот, слушать апокалиптические пророчества Илларионова. Без сомнения, этот человек владеет информацией, но, скажите-ка мне, неверующему, может ли хоть кто-то поручиться, что откровения этой «кассандры» не являются составляющей тотальной информационной войны против Украины. Войны за окончательную безнадегу украинцев на собственные силы, за то, чтобы они почувствовали себя обреченными в планах «всемогущего Путлера», чтобы опустили руки и, к слову, оружие. Или наоборот, применили его немедленно, спровоцировав войну и сорвав ультиматум Обамы в телефонном разговоре с Путиным 7 марта (Илларионов: "Для принятия решения о защите своей государственной независимости у Украины осталось три дня.Если к понедельнику 10 марта украинцы не выберут сопротивление, значит, они выбрали поражение и позор").
Все выяснится позже. Другое дело, будем ли мы писать новую историю собственной страны, или ее напишут за нас другие? Не исключено, тот же Илларионов.
Игорь Гулык
Tags: Мнение, Национальный вопрос, Незалежність, Украина, Україна
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 3 comments