Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Право на „приватний закон”

Originally posted by ihorhulyk at Право на „приватний закон”
1
Ілюстрація: rus-vopros.livejournal.com

Якось The Economist опублікував результати дослідження Джоріс Леммерс із Тільбурзького університету в Нідерландах і Адама Галінскі з Північно-західного університету в Іллінойсі, а інтернет-ресурс Західної аналітичної групи вчасно зреферував цей матеріал. Певна річ, що учені не мали наміру якось вплинути на вислід політичної кризи в Україні, але те, що вони виснували із своїх експериментів, дуже актуальне для розуміння психології деградованої влади та внутрішніх механізмів, які рухають особами, які претендують її замінити.
Отже, стверджують Леммерс та Галінскі, „люди з владою, яка, як вони думають, належить їм по праву, порушують правила не тільки тому, що це може зійти їм це з рук, а й також тому, що на певному інтуїтивному рівні відчувають, буцім мають право взяти те, що хочуть”.
Іншими словами, особи, наділені високими повноваженнями, вважають їх привілеєм („приватним законом”). І, відповідно, цілком переконані, що іншим („нижчим”) до нього зась. Аби мати повну картину, скажемо, що, у принципі, діставшись бажаного плоду влади, чимало осіб взагалі намагаються „приватизувати” закони, написані до них, або ж пристосувати їх для зручного приватного зиску.
Зауважимо також, що експерименти західних учених провадилися у контексті демократичних країн, тут, далебі, не ходить про цілком зрозумілі привілеї феодала. Тобто мова про цілком цивілізованих, освічених та креативних лідерів ХХІ століття, які часто виступають на трибунах форумів, тусуються на ділових ланчах чи відвідують важливі саміти. Так чи інак, „приватний закон” вилазить, мов шило із мішка, – то тут, то там чутно про скандальні подробиці коханок на посадах секретарок, про утриманок за кошт держави і таке інше. Однак, якщо на Заході всі ці історії завершуються майже нудно, бо майже однаково, то в Україні високопосадовцям досі дозволялися і не такі „пустощі”.
Наша проблема – у постсовковій патерналістській ролі, якою ми наділяємо державу. Ми чомусь "мусимо" мати лідера, якого можна підносити до хмар, рівно ж як відтак списати на нього всі гріхи, навіть власні. Леммер та Галінскі кажуть, що такі суспільства, як, до прикладу, наше, платять за те, що їх очолюють чоловіки-вожаки (а подекуди домінантні жінки), корупцією та лицемірством.
„Альтернативою, хоча й чистішою, є керівництво, яке складається з нудних посередностей”, – стверджують учені. Але що робити, коли посередність намагається видати себе за вожака, і що робити, коли спільнота погоджується на її забаганку? Мабуть, ставить себе на його місце, і несподівано з’ясовує, що потрапивши туди, поводилася б схожим чином.
Сенси змінилися наприкінці минулого року. Ті, хто вийшов на Майдан із гаслами євроінтеграції, після її провалу зрозуміли, що час міняти усю парадигму стосунків суспільства і влади. "Якщо 2004 рік був революцією підданців, що просто хотіли передати владу до рук іншого вождя, - пише Андрій Плахонін на "Критиці", - то тепер настають інакші часи, і суспільство стоїть на порозі революції громадян, готових розділити відповідальність за управління країною". Та, з'ясувалося, що посередності, які досі користали із права на "приватний закон", не хочуть і чути про такий поділ. Отже, висновок виринає сам собою: або громадяни заберуть у них це право, або... повернуться у напівфеодальне стійло, щоб звідти тихо обурюватися поведінкою мешканців кафкіанського замку.
Ігор Гулик

Право на "частный закон"
Как-то The Economist опубликовал результаты исследования Джорис Леммерс из Тильбурзького университета в Нидерландах и Адама Галински из Северо-западного университета в Иллинойсе, а интернет -ресурс Западной аналитической группы вовремя перевел этот материал. Разумеется, ученые не собирались как-то повлиять на исход политического кризиса в Украине, но те выводы, ккоторым они пришли в результате своих экспериментов, очень актуальны для понимания психологии деградировавшей власти и внутренних механизмов, движущих лицами, желающими прийти ей на смену.
Итак, утверждают Леммерс и Галински, "люди власти, которая, как они полагают, принадлежит им по праву, нарушают правила не только потому, что это может сойти им с рук, но и также потому, что на определенном интуитивном уровне чувствуют, будто имеют право взять то, что желают".
Иными словами, лица, наделенные высокими полномочиями, считают их привилегией ("личным законом"). И, соответственно, вполне убеждены, что другим ("низшим") это возбранено. Чтобы получить полную картину, скажем, что, в принципе, добившись желаемого плода власти, немало людей вообще пытаются "приватизировать" законы, написанные до них, или приспособить их для удобства частной корысти.
Заметим также, что эксперименты западных ученых проводились в контексте демократических стран, здесь, пожалуй, разговор не о вполне понятных привилегиях феодала. То есть речь о вполне цивилизованных, образованных и креативных лидерах XXI века, которые часто выступают на трибунах форумов, тусуются на деловых ланчах, посещают важные саммиты. Так или иначе, "частный закон" вылезает, как шило из мешка, - то тут, то там слышно о скандальных приключениях любовниц на должностях секретарей, о содержанках за счет государства и т.д. Однако, если на Западе все эти истории заканчиваются почти скучно, потому что почти одинаково, то в Украине чиновникам до сих пор позволяли и не такие "шалости".
Наша проблема - в постсовковой патерналистской роли, которой мы наделяем государство. Мы почему-то "должны" иметь лидера, которого можно возносить к облакам, равно как затем списать на него все грехи, даже собственные. Леммер и Галински говорят, что такие общества, как, к примеру, наше, платят за то, что их возглавляют мужчины-вожаки (а иногда доминантные женщины), коррупцией и лицемерием.
"Альтернативой, хотя и почище, есть руководство, которое состоит из скучных посредственностей", - утверждают ученые. Но что делать, когда посредственность пытается выдать себя за вожака, и что делать, когда общество соглашается на ее прихоти? Видимо, ставит себя на его место, и неожиданно открывает, что попав туда же, вело бы себя похожим образом.
Сенсы изменились в конце прошлого года. Те, кто вишел на Майдан с лозунгами евроинтеграции, после ее провала поняли, что пришло время менять всю парадигму отношений общества и власти. "Если 2004 год был революцией подданнных, желающих просто передать власть в руки другого вождя, - пишет Андрей Плахонин на "Критике", - то теперь пришли другие времена, и общество оказалось на пороге революции граждан, готовых разделить ответственность за управление страной". Но, как выяснилось, посредственности, доселе пользующиеся правом на "частный закон", не желают и слышать о таком дележе. Собственно, ответ ясен сам собою: либо граждане отнимут у них это право, либо... вернутся в полуфеодальное стойло, и уже оттуда тихо будут возмущаться поведением обитателей кафкианского замка.
Игорь Гулык

Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments