Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Укотре про українських «фашистів»

Originally posted by ihorhulyk at Укотре про українських «фашистів»
1
Ілюстрація: pikabu.ru

„Усі символи знецінюються,
коли їх зображають на броні танка”
Яков Кротов, священик

Все відбувається так, як має відбуватися. Час розставляє свої акценти, робить свої висновки, не озираючись на тих, хто легковажно і поквапливо намагається «вже» і «негайно» назвати речі своїми приватними іменами, або ж на догоду політичним (дуже часто недалекоглядним) інтересам навісити сумнівну табличку на явище геть іншого змісту.
Літня «антифашистська» кампанія регіоналів, яка, на думку організаторів, мала б мобілізувати прихильний до партії влади електорат, виявилася мильною бульбашкою у порівнянні з тим, що в країні відбулося згодом. Ті, хто шукає рафінованої відповіді на запитання «хто є ху», можуть без зусиль знайти її або на сторінці «Беркута» «Вконтакте», або, якщо дуже кортить, в інтерв’ю очільника сумнозвісного «Оплота» на «Українській правді». Або переглянути в YouTub сюжети про вітчизняні "ескадрони смерті".
Натомість сумлінні дослідники українських реалій, незаангажовані у процес, стверджують інше, вкрай нетипове для нашого менталітету явище: прояви солідаризму (це ще коли про нього не без звинувачень з боку опонентів намагалася говорити Юлія Тимошенко!) у спротиві чинному режиму. Серед цих науковців побутує думка, що об’єднуються акурат середовища, які улітку трактувалися «регіональними антифашистами» як приклади «коричневої чуми».
«Це єднання розрізнених груп вражаюче, але водночас дуже нестійке. Цей тактичний союз виразно демонструє, що протести не взяли в свої руки «крайні праві», якщо під крайніми правими розуміти радикальних націоналістів. Можливо, протести зараз в руках радикальних активістів, але футбольні фанати ані хвилини не витратили б на вшанування пам’яті Бандери», - зауважує на «Критиці» Домінік Арель у статті «Українське повстання».
Про «Свободу» тут говорити не варто. Спектр опіній про цю політичну силу настільки широкий – від щирої глорифікації (як, до прикладу, у згаданого вже автора) до нищівної критики, зокрема Василем Расевичем. Але ВО «Свобода» має всі підстави для таких оцінок: роль парламентської партії, з одного боку, не дає їй маневру для риторики, якої від неї чекають справжні поціновувачі-радикали, з іншого – бажання створити враження «державотворців», невластиве для вуличних ораторів, робить їх об’єктом нищівної критики з табору «конспірологів», які небезпідставно натякають на співпрацю Тягнибока із Банковою.
Що ж до справжнього обличчя українського «фашизму», то його легко упізнати серед цілого легіону тих, хто зараз апелює до Януковича, вимагаючи «навести порядок». У принципі, вони діють за логікою Муссоліні, який, на думку Нормана Дейвіса, «не захоплював влади, він просто погрожував її захопити». Та ж логіка диктує їм стратегії, які, у принципі, майже скальковані із конспектів фюрера, що дістався влади цілком законним для Веймарської республіки шляхами. Усі зойки про державу з боку «оплотівців» чи епігонів «сєвєродонєцка» харківського розливу чудово корелюються із фразою Алоїзовича, що, мовляв, «я користаю ідеями нації та держави з міркувань насущного моменту. Та я знаю тимчасову цінність цих ідей». А всі апеляції до закону, аж до ухвалення сумновідомих «диктаторських поправок», легко спростовуються фразою Клода Лацмана, автора знаного антинацистського фільму «Шоа»: «Істина, яка потребує захисту за допомогою кримінального кодексу, насправді, радше, виявиться брехнею».
Ігор Гулик

Еще раз об украинских «фашистах»
"Все символы обесцениваются,
когда их изображают на броне танка"
Яков Кротов, священник

Все происходит так, как должно происходить. Время расставляет свои акценты, делает свои выводы, не оглядываясь на тех, кто легкомысленно и поспешно пытается «сейчас» и «немедленно» назвать вещи своими частными именами, или в угоду политическим (очень часто недальновидным) интересам навесить сомнительную табличку на явление совсем другого содержания.
Летняя «антифашистская» кампания регионалов, которая, по мнению организаторов, должна была мобилизовать благосклонный к власти электорат, оказалась мыльным пузырем в сравнении с тем, что в стране произошло впоследствии. Те, кто ищет рафинированного ответа на вопрос «кто есть ху», могут без труда найти его или на странице «Беркута» «Вконтакте», или, если очень хочется, в интервью главы печально известного «Оплота» на «Украинской правде». Или просмотреть в YouTub сюжеты об отечественных "эскадронах смерти".
Зато добросовестные исследователи украинских реалий, незаангажированные в процесс, утверждают обратное, крайне нетипичное для нашего менталитета явление: проявления солидаризма (это еще когда о нем не без обвинений со стороны оппонентов пыталась говорить Юлия Тимошенко!) в сопротивлении действующему режиму. Среди этих ученых бытует мнение, что объединяются аккурат силы, которые летом трактовались «региональными антифашистами» как примеры «коричневой чумы».
«Это объединение разрозненных групп поразительно, но одновременно очень неустойчиво. Этот тактический союз отчетливо демонстрирует, что протесты не взяли в свои руки «крайне правые», если под крайними правыми понимать радикальных националистов. Возможно, протесты сейчас в руках радикальных активистов, но футбольные фанаты ни минуты не потратили бы в память Бандеры», - замечает на «Критике» Доминик Арель в статье «Украинское восстание».
О «Свободе» здесь говорить не стоит. Спектр мнений об этой политической силе настолько широк - от искренней глорификации (как, к примеру, упомянутым уже автором) к сокрушительной критике, в частности Василия Расевича. Но ВО «Свобода» имеет все основания для таких оценок: роль парламентской партии, с одной стороны, не дает ей маневра для риторики, которой от нее ждут настоящие ценители-радикалы, с другой - желание создать впечатление «государственников», несвойственное для уличных ораторов, делает их объектом сокрушительной критики из лагеря «конспирологов», небезосновательно намекающих на сотрудничество Тягнибока с Банковой.
Что касается настоящего лица украинского «фашизма», то оно легко узнаваемо среди целого легиона тех, кто сейчас апеллирует к Януковичу, требуя «навести порядок». В принципе, они действуют по логике Муссолини, который, по мнению Нормана Дейвиса, «не захватывал власти, он просто угрожал ее захватить». Та же логика диктует им стратегии, которые, в принципе, почти списанные с конспектов фюрера, получившего власть вполне законными для Ваймерськой республики путями. Все вопли о государстве со стороны «оплотовцев» или эпигонов «северодонецка» харьковского разлива прекрасно коррелируют с фразой Алоизовича, что, мол, «я пользуюсь идеями нации и государства по соображениям насущного момента. И я знаю временную ценность этих идей». А все апелляции к закону, вплоть до принятия печально известных «диктаторских поправок», легко опровергаются фразой Клода Лацмана, автора известного антинацистского фильма «Шоа»: «Истина, которая нуждается в защите с помощью уголовного кодекса, на поверку, скорее, окажется ложью».
Игорь Гулык
Tags: колонка, политика
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 2 comments