Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

У колі енному

Originally posted by ihorhulyk at У колі енному
1
Ілюстрація: figovina.beon.ru

Між життям і смертю
не можна проводити референдумів
Валєрія Новодворская

Відома фраза Рея Бредбері про те, що «сумна і водночас щаслива доля людства у тому й полягає, щоб безконечно вимірювати відстань від місця, де ми перебуваємо, до того, де ми бажаємо бути», в українських реаліях набуває саркастичного забарвлення. І річ не в тому, що в країні відсутній прошарок людей, які вміють мріяти, річ у тім, що їх завжди бракує для критичної маси, спроможної обрати собі адекватне провідництво.
Ці мрійники час від часу виходять на Майдан, стомившись сповідувати свої ідеали осібно, у закутках прокурених кухонь чи на сільських вуличних лавках. Вони виплескують там свої емоції, знаходять людей, які буцімто теж хочуть змін, довіряють їм своє сокровенне, ладні віддати найцінніше, що мають, - життя, аби лиш їхні мрії стали реальністю. Натомість отримують у ліпшому разі позірні зміни, які відтак знову будуть підрихтовані на старий кшталт, у гіршому – кулю або сльозогінний газ в обличчя.
Ще жодного разу цим мрійникам не таланило відшукати серед легіону політиків бодай одного, який би відкинув власний інтерес і амбіції, а натомість подбав про кожного із ентузіастів осібно і про всіх них загалом. Ті, хто осягали вершин, - хай навіть альтруїсти за природою, - потрапляли у полон системи, успадкованої від «проклятого минулого», і ця система робила їх заручниками обставин, оточення, сусідів тощо. А роль заручників не передбачає інших варіантів, окрім сліпої покори фатуму, і намагання скористати з будь-якого шансу поліпшити своє непривабливе існування.
Здавалося б, цього разу мрійники мали б перемогти. Навчені досвідом, вони стали перебірливішими у симпатіях, ба більше – відчули себе самодостатніми у сенсі можливостей самим вирішувати, якими бути їм і країні. Вони упевнено тримали оборону, рішуче вимагали від лідерів опозиції конкретики і безкомпромісності, вони заплатили на право вимагати кров’ю, здоров’ям і терплячістю. Будь-яка влада мала б похитнутися, озирнутися на скоєне, зробити висновки і піти. Будь-яка, але не чинна українська кримінальна влада.
Кажу кримінальна, диспонуючи не тільки фактами зрощення верхівки і рафінованих «урок», випущених на вулиці міст для залякування не стільки протестантів, як тих, хто ще розмірковує, чи приєднуватися йому до повстання. Кримінальна тому, бо не бажає корелювати свої вчинки із загальноприйнятими параметрами людського співжиття, бо на будь-яку непокору чи інакодумство відповідає силою. Зрештою, кримінальна через свою генеалогію, свої «університети», свій сумний досвід здобуття мети. "Це дивовижно, -пише політолог Олександр Палій у своєму FB, - але боротьба йде з інстинктами однієї людини. За якою нині – нікого, лише деградовані, деморалізовані своїм статусом і роллю силовики і банальні злодії. Він навіть для своїх партійців - джерело загрози".
Кажуть, що опозиція не володіє інструментарієм, аби переламати ситуацію, аби змусити хунту піти на поступки, щоб повернути країну в нормальне русло. Але які ще інструменти (мільйон на Майдані!) потрібні невмійкам, якщо кожен з них первинно думає не про тих, хто сподівається на його щирість, а про те, як би сісти у певне крісло в зручному офісі? І чи не з легкої руки цих наших велемовних речників режим зміцнів, підім’явши під себе все, що можна, - і силові структури, і суди, і прокуратуру. Невже одразу не було зрозуміло, що з істотами з паралельного світу слід говорити, відкинувши звичні стандарти делікатності і компромісу? Якщо ви такі невтямливі, то, вочевидь, відповідатимете нарівні зі своїми «партнерами» у перемовинах, тобто з владою.
Від амністії до амністії, від вуличного протистояння до парламентського носіння води в решеті, - одне слово, - біг по колу. Жодного руху у бік, «де ми хочемо бути». Фатум безвиході… Може тому, що, за твердженням Юлії Ємець-Доброносової, "загальновідомою є теза про те, що народ чи нація передують утворенню держави. Проте часом саме існування держави передує справжньому оформленню нації-народу як спільноти". Хіба не так сталося в Україні?
Ігор Гулик

В круге энном
Между жизнью и смертью
нельзя проводить референдумы
Валерия Новодворская

Известная фраза Рэя Бредбери о том, что «печальный и в тоже время счастливейший удел человечества в том и состоит, чтобы без конца измерять расстояния от того места, где мы находимся, до того, где мы хотим быть», в украинских реалиях приобретает саркастический оттенок. И дело не в том, что в стране отсуствует прослойка людей, умеющих мечтать, дело в том, что их всегда мало для критической массы, которая может избрать себе адекватное руководство.
Эти мечтатели время от времени выходят на Майдан, устав лелеять свои идеалы поодиночке, в прокуренных кухнях или на сельских уличных скамейках. Они выплескивают там свои эмоции, находят людей, которые вроде бы также желают перемен, доверяют им свое сокровенное, готовы отдать самое ценное, что имеют – жизнь, только бы ихние мечты стали реальностью. Вместо этого получают в лучшем случае косметический ремонт, который впоследствие все равно вернут по старым образцам, в худшем – пулю или слезоточивый газ в лицо.
Еще никогда этим мечтателям не везло найти среди легиона политиков пускай одного, способного обросить собственный інтерес и амбиции, того, кто вместо этого позаботился бы о каждом из энтузиастов отдельно и обо всех вместе. Те, кто добрался к вершине, - пускай даже альтруисты по своей природе, - попадали в плен системы, унаследованной от «проклятого пришлого», и эта система делала их заложниками обстоятельств, окружения, соседей… А роль заложников не предусматривает других вариантов, кроме слепого подчинения фатуму, и попыток использовать любой шанс для улучшения своего неприглядного существования.
Казалось бы, на этот раз мечтатели должны победить. Наученные опытом, они стали переборчивее в симпатиях, больше того – почувствовали себя самодостаточными в смысле возможностей самим решать, какими им быть и какой быть стране. Они уверенно держали оборону, решительно требовали от лидеров оппозиции конкретики и безкомпромисности, они заплатили за право требовать кров’ю, здоровцем и терпением. Любая власть зашаталась бы, оглянулась на прошлое, сделала выводы и ушла. Любая, но только не действующая украинская криминальная власть.
Пишу криминальная, диспонируя не только фактами симбиоза верхушки и рафинированных «урок», выпущеных на улицы городов для устрашения не столько протестантов, сколько тех, кто еще думает, присоединяться ли ему к восставшим. Криминальная потому, что не желает коррелировать свои поступки с общепринятыми параметрами человеческого общежития, что на любое непослушание или вольнодумство отвечает силой. Впрочем, криминальная в силу своей генеалогии, своих «университетов», своего печального опыта достижения целей. "Это престранно, - пишет политолог Александр Палий в своем FB, - то борьба ведется с инстинктами одного человека. За которым сегодня – никого, только деградированные, деморализованные своим статусом и ролью силовики и банальные воры. Он даже для своих партийцев - источник угрозы".
Говорят, оппозиция не владеет инструментарием для того, чтобы переломить ситуацію, чтобы заставить хунту пойти на уступки, чтобы вернуть страну в нормальное русло. Но какие еще инструменты (миллион на Майдане!) нужны неумельцам, если каждый из них в первую очередь думает не о тех, кто надеется на его искренность, а о том, как бы сесть в определенное кресло в удобном офисе? И, увы, не с легкой ли руки этих наших красноречивых спикеров режим стал сильным, подомяв под себя все, что можно, – и силове структуры, и суды, и прокуратуру? Неужели сразу не было понятно, что с существами из паралельного мира следует говорить, обросив привычные стандарты деликатности и компромисса? Если вы такие непонятливые, то, очевидно, будете отвечать наравне со своїми «партнерами» по переговорах, то есть со властью.
От амнистии к амнистии, от уличного противостояния к парламентському ношению воды в решете – словом, - бег по кругу. Никакого движения в сторону, «где мы хотим быть». Фатум безисходности… Может потому, что, как утверждает Юлия Емец-Доброносова, "общеизвестным есть тезис о том, что народ или нация возникают до создания государства. Однако иногда существование государства опережает настоящее оформление нации-народа как общности". Разве не так случилось в Украине?
Игорь Гулык
Tags: Мнение, колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 2 comments