Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Доки триватиме війна?

Originally posted by ihorhulyk at Доки триватиме війна?
1
Ілюстрація: day.kiev.ua

Доти, поки «питання про неї буде вирішуватися не тими, хто помирає на полі бою». Це – Анрі Барбюс, письменник, якого можна любити чи ні, але великий знавець психології солдата часів Першої світової. Нині, 2014-го, через сто літ після вибуху цієї катастрофи, змінився характер бойових дій, їхні стратегії і тактики, зрештою, кардинально іншими стали учасники баталій. Але сентенція Барбюса залишається актуальною, - особливо у сьогоднішній Україні, де мирне протистояння деградованої і делегітимізованої влади та більшості мешканців невблаганно набирає рис громадянського конфлікту.
Недавно Тарас Кузьо у блозі «Тижня» висловив думку про те, що сьогодні ми всі революціонери. "Усі ми сьогодні "ультрас", - пише оглядач "Обкома". Цей діагноз опосередковано підтвердили і підписанти листа «Ми не екстремісти!», опублікованого «Критикою». «Ми – помірковані люди мирних професій, маємо різне етнічне походження і мешкаємо в різних регіонах… Ми не вважаємо, що коктейль Молотова або кидання каменів можуть бути інструментами для відстоювання своїх цінностей. Попри це, ми заявляємо про свою солідарність з тими, хто сьогодні змушені застосовувати ці інструменти», - пишуть вони.
Цілком поділяючи викладені погляди, я скажу те, що, звісно, висить у повітрі, але чомусь не проартикульовано досі жодним із інтелектуалів чи публічних осіб. Коли влада змушує мирних громадян застосовувати «коктейлі Молотова» і чинити спротив ґвалтівникам своїх прав і свобод, вона мусить піти, або ж її обов’язково слід змусити піти.
Це власне вона, влада, вирішила, що війна – найкращий спосіб розв’язання зубами вузла, який не піддається полагодженню язиком. Вона відмовилася не тільки спілкуватися із громадянами людською мовою, вона взагалі не хоче чути людської мови, заплющує очі на людські страждання, спровоковані своєю ж недалекоглядною, ба більше, - злочинною політикою.
Радикалізація настроїв людей, які направду далекі від сприйняття насильства, мотивами яких завжди були гуманізм, пошуки порозуміння і гармонії, - теж на карбі влади. З’ясувалося, що у центрі Європи у нещадному герці зійшлися два паралельні світи – світ, де завжди шанувалася людська гідність, і світ кримінальників, народжений в зонах пізньосовєтського часу, зі своїми, спотвореними до фарсу «понятіями» про добро і зло, честь і сумління.
Це – перш за все, війна принципів. Правди і брехні, захланності і альтруїзму, жертовності і ницості, духовності і цинізму. Це – війна вибору, життєвих орієнтирів, прагнень і мрій.
"Коли 19 січня наелектризований натовп узявся завзято розгойдувати автобус, який відділяв протестувальників від ланцюга бійців ВВ, якась дама, охнувши, скрикнула: "Все, кінець..." Юнак у камуфляжі й "балаклаві", що стояв поруч, хрипло промовив: "Це тільки початок...", - пише в останньому числі "Дзеркало тижня".
Тут не варто очікувати перемир’я. Навіть якщо і прийде тимчасове затишшя з поверненням долистопадового статусу кво, це лише зажене людські пристрасті у льох підсвідомості, і колись вони знову вибухнуть, ще потужніше і, звісно, ще безкомпромісніше. «Обираючи менше зло, пам’ятай, що ти все ж обрав зло», - сказав хтось із великих. Та наша проблема у тому, що в українській ситуації немає меншого зла, ми вже давно минули фазу, коли наш вибір зводився до глухого кута безваріантності. Дотеперішній конформізм викристалізував протилежності до чистоти алмазу, і тепер, на жаль, ми живемо у світі, де чорне є чорним, а біле – білим, у світі без напівтонів і напівмиру.
Щоб завершити цю війну, доконечно потрібно, аби ті, «хто вмирає на полі бою», не вмирали, а перемогли.
Ігор Гулик

Сколько еще будет длиться война?
До тех пор, пока «вопрос о ней будут решать не те, кто умирает на поле боя». Это - Анри Барбюс, писатель, которого можно любить или нет, но большой знаток психологии солдата времен Первой мировой. Сейчас, в 2014-м, через сто лет после начала этой катастрофы, изменился характер боевых действий, их стратегии и тактики, в конце концов, кардинально другими стали участники баталий. Но сентенция Барбюса остается актуальной, - особенно в сегодняшней Украине, где мирное противостояние деградированной, делегитимизированной власти и большинства жителей неумолимо приобретает черты гражданского конфликта.
Недавно Тарас Кузьо в блоге «Тыжня» высказал мнение о том, что сегодня мы все революционеры. "Все мы сегодня "ультрас", - пишет обозреватель "Обкома". Этот диагноз косвенно подтвердили и подписанты письма «Мы не экстремисты», опубликованного «Критикой». «Мы - умеренные люди мирных профессий, имеем разное этническое происхождение и живем в разных регионах... Мы не считаем, что коктейль Молотова или камни могут быть инструментами для отстаивания своих ценностей. Несмотря на это, мы заявляем о своей солидарности с теми, кто сегодня вынужден применять эти инструменты», - пишут они.
Вполне разделяя изложены взгляды, я скажу то, что, конечно, висит в воздухе, но почему-то не проартикулировано еще никем из интеллектуалов или публичных лиц. Когда власть заставляет мирных граждан применять «коктейли Молотова» и сопротивляться насильникам своих прав и свобод, она должна уйти, или ее обязательно следует заставить уйти.
Это собственно она, власть, решила, что война - лучший способ развязывания зубами узла, который не поддается языку. Она отказалась не только общаться с гражданами по-человечески, она вообще не хочет слышать человеческой речи, закрывает глаза на людские страдания, спровоцированные своей же недальновидной, более того, - преступной политикой.
Радикализация настроений людей, которые действительно далеки от восприятия насилия, мотивами которых всегда были гуманизм, поиски взаимопонимания и гармонии, - тоже на счету власти. Выяснилось, что в центре Европы в беспощадном поединке сошлись два параллельных мира - мир, где всегда почиталась человеческое достоинство, и мир уголовников, рожденный в зонах позднесоветського времени, со своими искаженными до фарса «понятиями» о добре и зле, чести и совести.
Это - прежде всего, война принципов. Правды и лжи, жадности и альтруизма, жертвенности и низости, духовности и цинизма. Это - война выборов, жизненных ориентиров, стремлений и желаний.
"Когда 19 января наэлектризованная толпа принялась рьяно раскачивать автобус, отделяющий протестующих от цепи бойцов ВВ, какая-то дама, охнув, вскрикнула "Все, конец…" Стоящий рядом юноша в камуфляже и "балаклаве" хрипло обронил: "Это только начало…", - пишет в останньому номере "Зеркало недели".
Здесь не речи не может быть о перемирии. Даже если и воцарится временное затишье с возвращением доноябрьского статуса кво, это лишь загонит человеческие страсти в погреб подсознания, и когда-то они снова взорвутся, еще мощнее и, конечно, еще бескомпромисснее. «Выбирая меньшее зло, помни, что ты все же выбрал зло», - сказал кто-то из великих. И наша проблема в том, что в украинской уже ситуации нет меньшего зла, мы уже давно прошли фазу, когда наш выбор сводился к тупику безвариантности. Прежний конформизм выкристаллизовал противоположности до чистоты алмаза, и теперь, к сожалению, мы живем в мире, где черное является действительно черным, а белое - белым, в мире без полутонов и полумира.
Чтобы завершить эту войну, непременно нужно, чтобы те, «кто умирает на поле боя», не умирали, а победили.
Игорь Гулык
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments